Роберт Ірвін Говард - Конан, варвар із Кімерії

Свистяче дихання виривалося крізь зціплені зуби Бальта. Закололо в боці, бігти було все важче. Він раз у раз зачіпав кущі обіч стежки. Раптом Конан зупинився, обернувся і став вдивлятися в темряву.

Десь угорі над гілками неквапливо сходив блідий місяць.

— Звертаємо? — прохрипів Бальт.

— Дай мені сокиру, — прошепотів Конан. — Позаду хтось є.

— Тоді краще зійти зі стежки! — крикнув Бальт.

Конан похитав головою і штовхнув супутника в кущі. Місяць піднявся вище й освітив усе слабким світлом.

— Ми ж не можемо битися з цілим плем’ям! — шепнув Бальт.

— Людина не змогла б нас так швидко вислідити й наздогнати! — пробурчав Конан. — Тс-с-с!

Настала тиша. Зненацька на стежці з’явився звір. Бальт здригнувся при думці про те, що це може бути шаблезуб. Та це був усього, лише леопард. Він позіхнув, відкриваючи ікла, і глянув на стежку. Якщо зараз вітер і віяв, то у бік людей, що сховалися, а не від них. Звір схилив голову й обнюхав стежку, після чого не поспішаючи рушив уперед. Тремтіння пробігло по спині аквилонця: леопард, поза сумнівом, вистежував їх.

І вистежив. Звір підвів голову, й очі його спалахнули, як дві вогненні кулі. Пролунало глухе гарчання, і Конан метнув сокиру.

Кімерієць у цей удар уклав усю свою силу. У місячному сяйві сріблом блиснуло лезо — і леопард забився на землі. Сокира стирчала у нього з середини лоба.

Конан вискочив із кущів, ухопив зброю, леопарда ж закинув кудись між дерев.

— Тепер біжимо, і швидко! — сказав він і звернув у хащі в південному напрямі. — За цією кішечкою підійдуть воїни. Зогар відправив його за нами, як тільки схаменувся. Пікти йдуть слідом, але вони ще далеко. Він бігав навкруги села, поки не узяв слід, а потім полетів як блискавка. Отже, вони знають, в який бік іти. Він подавав їм знак гарчанням. Ха, більше не подасть, але вони побачать кров на стежці, знайдуть і падло у кущах. Можуть і наші сліди побачити, тому йди обережно.

Він без жодних зусиль пройшов через колючий чагарник і рушив далі, не торкаючись стовбурів дерев і ступаючи на такі місця, де не було видно слідів. Бальт незграбно повторював його дії.

Вони пройшли ще з милю, і Бальт запитав:

— Невже Зогар Заг ловить леопардів і перетворює їх на гончих псів?

— Ні, цього леопарда він викликав із лісу.

— Якщо він може наказувати звірам, так чому ж не пошле їх усіх у гонитву за нами?

Конан якийсь час мовчав, потім стримано озвався:

— Він не може наказати будь-якому звіру. Він владний тільки над тими, хто пам’ятає Іргала Зага.

— Іргала Зага? — із хвилюванням повторив Бальт прадавнє ім’я.

Він чув його у житті разів зо три чи чотири.

— Колись йому поклонялися всі живі істоти. Це було давно, коли люди й звірі говорили однією мовою. Але люди все забули, та й звірі теж. Пам’ятають небагато хто. Люди й звірі, що пам’ятають Іргала Зага, вважаються братами і розуміють одне одного.

Бальт нічого не сказав: перед його очима постали ворота, крізь які приходили чудовиська з нетрів.

— Цивілізовані люди насміхаються, — сказав Конан. — Але жоден не пояснить, яким це чином Зогар Заг викликає з хащів удавів, тигрів, леопардів і змушує собі служити. Він навіть може сказати мені, що це брехня, якщо наважиться. Такий звичай цивілізованих людей — вони не бажають вірити в те, чого не може пояснити їхня скороспіла наука.

Народ у Тау рані був не настільки вченим, як інші аквилонці, він пам’ятав стародавні легенди і вірив їм. Тому Бальт, який бачив подібне власними очима, був упевнений, що все, сказане Конаном, — правда…

— Десь у цих місцях є стародавній гай, присвячений Іргалові Загу, — сказав Конан. — Я його не знайшов. Але гай цей пам’ятає багато звірів…

— Отже, й інші підуть нашим слідом?

— Уже пішли, — відповів спокійно Конан. — Зогар Заг не довірив би такої важливої справи одній тварині.

— Що ж нам робити? — схвильовано запитав Бальт.

Йому здавалося, що ще якась мить — і з усіх боків у нього вві пнуться кігті й ікла.

— Почекай!

Конан відвернувся, став на коліна і почав вирізати ножем на землі якийсь знак. Бальт глянув через плече і нічого не зрозумів. Якийсь дивний стогін пробіг по гілках, хоча вітру не було. Конан піднявся й похмуро подивився на свою роботу.

— Що це? — прошепотів Бальт.

Малюнок був незрозумілий і явно стародавній. Хлопець вважав, що не знає його, бо неписьменний. Та його не зміг би зрозуміти і найученіший із мужів Аквилонії.

— Я бачив цей знак, вирізаний на камені в печері, куди мільйон років не ступала людська нога, — сказав Конан. — Це було в безлюдних горах за морем Вілайєт, за півсвіту звідси. Потім цей самий знак накреслив на піску біля безіменної річки один знахар із країни Куш. Він мені й розтлумачив його значення. Цей знак — символ Іргала Зага і тих, хто йому служить. Тепер дивися!

Вони відступили в чагарник і почали мовчки чекати. На сході били барабани, їм озивалися інші, на півночі й заході. Бальт затремтів, хоч і знав, що багато миль лісу відділяють його від тих, хто бив у ці барабани.

Він і сам не помітив, як затамував подих. Потім листя з легким шерехом розійшлося і на стежку вийшла прекрасна пантера. Відблиски місячного світла грали на її блискучій шкурі.

Вона нахилила голову й рушила до них — почула слід. Потім зненацька зупинилася і почала обнюхувати накреслений на землі знак. Час минав; пантера пригнула своє довге тіло до землі й почала відбивати уклони перед знаком. Бальт відчув, як волосся ворушиться у нього на голові. Величезний хижак виявляв страх і шану до знаку.

Пантера підвелася і, торкаючись черевом землі, обережно відійшла і, немов охоплена раптовим страхом, помчала і зникла в чагарниках.

Бальт витер лоба тремтячою рукою і подивився на Конана. Очі варвара палали вогнем. Зараз він належав до дикого давнього світу, від якого в більшості людей і спогадів не залишилося.

А потім цей вогонь згас і Конан у мовчанні продовжив шлях через нетрі.

— Звірів можна не боятися, — сказав він нарешті. — Але цей знак побачать і люди, і відразу зрозуміють, що ми повернули на південь. Та зловити нас без допомоги звірів буде не так легко. У лісах на південь від дороги буде повно воїнів. Якщо ми підемо вдень, неодмінно на них нарвемося. Отже, краще знайдемо відповідне місце і дочекаємося ночі, а тоді повернемо до річки. Треба попередити Валанна, але ми