Петер Енглунд - Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах

люди не постраждали. Принаймні у самому госпіталі. Неподалік стояло кілька житлових будинків. Вони обвалилися після бомбардування: під руїнами, схоже, перебували люди.

Потім вони попрямували до найближчого табору для військовополонених, «No.94 PO W. Camp», який також захотів проінспектувати прискіпливий генерал. Кушинг з цікавістю пішов за ним. Коли вони прибули на місце, то побачили, що за колючим дротом вишикувалися полонені німці, двома групами по 500 чоловік. З ними добре поводилися, вони мешкали у прибраних бараках і отримували посилки з дому. Деякі німецькі унтер-офіцери розжилися новою формою і носили її в неділю, надівши всі свої регалії та інше. Незважаючи на те що вони перебували в полоні, вони продовжували дотримувати військового статуту. Клацали каблуками весь час, поки тривав візит. Однак Кушинга це не вражало. Адже ці полонені, навіть якщо і добре харчувалися, були кволими, нижчими за найбільш низькорослих британських солдатів, а крім того, «серед них можна було знайти дуже мало інтелігентних осіб».

Британський генерал дотримував статуту. Він проінспектував обидві групи, переходячи від одного полоненого до іншого. Генерал зробив зауваження за те, що деякі німці носили великі, незграбні плащі з бавовни, і насварився на одного полоненого, який пришив до своїх штанів синю латочку. Потім він нишпорив навколо, виглядаючи, за що ще можна вкотити догану. У купі сміття він виявив картопляні ошурки, що були цілком їстівними, і ще м'ясну кістку: з неї можна було зварити суп! Наприкінці візиту військовополонені продефілювали повз британського генерала колоною по четверо чоловік, високо викидаючи ногу і карбуючи крок, — класичний прусський марш.

Після обіду Кушинг повернувся до великої вілли на березі, де він тепер мешкав. У відчинене вікно вривалося тепле весняне повітря. Він дивився на Ла-Манш. Там було видно три ескадрених міноносці, які прямували на південь. Виднілося ще кілька «потворно закамуфльованих транспортних суден», пришвартованих біля берега. Він бачив ряди рибальських човнів, що чекали попутного вітру. Це час відливу. На сухому березі, нижче вілли, прогулювалися люди, насолоджуючись теплою сонячною погодою і збираючи мушлі.

Кушинг стривожений, стурбований. Розгортається масштабний німецький наступ. Він у першу чергу спрямований проти британської П’ятої армії, яка ще не оговталася від важких утрат минулої осені, після третього бою під Іпром. Як зазвичай, повідомлення надходили суперечливі, цензура лютувала, а чутки поширювалися. Але, схоже, британці відступали. У шпиталі майже не було поранених. Погана ознака. Вочевидь, німці наступають так стрімко, що у британців навіть бракує часу евакуювати своїх поранених. Снаряди, випущені з якоїсь гігантської гармати, почали падати в Парижі. Однак Кушинг та решта так і не отримали жодних інструкцій. Єдине, що їм залишалося, так це «сидіти на сонечку, гуляти берегом… і чекати. Це найважче». Він визирає у вікно, дивиться вниз, на берег. Бачить, як кілька офіцерів сидять на лавці та граються з дитиною.

190

Середа, 27 березня 1918 року

Едуард Мослі святкує день народження в константинопольській в'язниці

Останні місяці виявилися дуже напруженими. Після переведення до Константинополя Мослі здійснив на Різдво спробу втечі. Усе починалося непогано. Вони з приятелями, завдяки хитрості та відмінній підготовці, змогли добігти до самого Галатського моста і вийшли в Мармурове море на човні, який роздобув для них один із співучасників. Човен була наповнений яйцями, прибереженими для подорожі, але в ньому було відсутнє важливе спорядження, зокрема черпак. Вітер дув різкий, піднялися хвилі, течія була сильною. Парус пошкоджений, і незабаром утеча обернулася на пародію. Забруднені з ніг до голови в розбитих яйцях, вони повернули наповнений водою човен до берега. Їм нічого не залишалося, як потайки повернутися до будинку, де їх тримали в полоні. Вони непомітно забралися всередину, наскрізь промоклі. Вони пахли яйцями.

Але потім їм пощастило. Вони мали переїздити на прекрасний курорт Бурсу, з його знаменитими сірчаними ваннами. Це було зроблено за наказом лікаря Кеніга, його офтальмолога, який раніше служив судовим лікарем на «Гебені», одному з двох крейсерів, що втягли 1914 року Османську імперію у війну. У Бурсі утримувалися в полоні високопоставлені британські генерали[273], і Мослі зміг певний час користуватися їхніми привілеями, зокрема гарно харчуватися, відносно свіжі газети, вільно пересуватися. Він багато грав у шахи.

Потім надійшов наказ про його переведення назад до Константинополя.

Мослі сподівався, що це означає обмін полоненими і повернення додому, але замість цього вчора його перепровадили до жахливої в'язниці. Там він дізнався, що постане перед військовим трибуналом за свою спробу втечі. Його замкнули в крихітній, темній камері разом з арабом, турком і єгиптянином. Через заґратоване віконце він бачив довгий коридор, клозет і високого охоронця, який ходив узад-вперед.

Сьогодні у Мослі день народження. Він почувається кепсько і дуже голодний. Він просить поїсти, але, схоже, нікого це не хвилює. Він розгортає газету, але вона його не радує. Наступ німців у Франції триває, і здається, його не зупинити. Він занотовує у своєму щоденнику:

Наглядачі та мої співкамерники розважалися тим, що зображували, як німці перемагають нас і французів. А я все чекав контрнаступу, якщо ми не розбиті вщент, чекав на момент, коли ж просування німців уперед застопориться, з причини [розтягування] складних комунікаційних систем, що потрібні на сучасній війні для перекидання великих мас солдатів і військової техніки. День народження — нікудишній.

Одна-єдина світла мить промайнула ближче до вечора. Двоє з його співкамерників розпочали бійку, і Мослі скористався метушнею, щоб вислизнути з камери і передати повідомлення офіцерові Королівських ВПС, який сидів по сусідству.

191

Субота, 6 квітня 1918 року

Андрій Лобанов-Ростовський хапається за револьвер у Лавалі

За весь час війни він не був такий близький до того, щоб застрелити людину, і іронія полягала в тому, що ті, кого він хотів убити, були його співвітчизниками. Одіссея Андрія Лобанова-Ростовського тривала, він утік не стільки від рідного дому (навіть якщо так вийшло), скільки від загрози революції.

Виявилося, що Салоніки зовсім не були тим самим спокійним місцем, де можна було сховатися від потрясінь. Революційні настрої докотилися і до російських військ у цьому місті, особливо після того як більшовики захопили владу. Навіщо тепер битися? Лобанов-Ростовський продовжував тікати. Цього разу до