Стівен Кінг - Протистояння. Том 2

Ґлен і дивувався, і радів їхньому бажанню говорити, тішився наелектризованій атмосфері, що перемогла нудну порожнечу, з якої починалися збори. Відбувався великий, спізнілий катарсис — і йому теж спала на думку асоціація з розмовами про секс, тільки інакша. Вони розмовляють, думав Ґлен, як люди, які довго тримали в собі свою вину і неправильність, а потім раптом виявили, що ці речі, коли їх висловити, зовсім не такі страшні. Коли внутрішній жах, посіяний снами, врешті дав урожай у вигляді такого розмовного марафону, людям з їхнім страхом, як виявилося, можна жити… а то й перемогти його.

Збори скінчилися о пів на другу ночі, і Ґлен пішов звідти разом зі Стю. Літньому соціологу вперше з моменту Нікової смерті було добре на душі. Він відчував, що вони зробили перші важкі кроки назовні, до майбутнього поля бою.

Ґлен відчував надію.

——

Електрику ввімкнули опівдні 5 вересня, як Бред і обіцяв.

Сирена повітряної тривоги на будівлі окружного суду надсадно, різко завила — і перелякані люди повибігали надвір, дико вдивляючись у безхмарне блакитне небо: а раптом там — літаки темного чоловіка? Хтось побіг ховатись у підвал і сидів там, доки Бред знайшов вимикач і сирена замовкла. Тоді люди присоромлено повиходили з підвалів.

На Віллов-стрит сталося займання через електрику, і дюжина пожежників-добровольців швидко поїхала туди і все погасила. На розі Бродвею і Волнат-стрит в повітря вилетіла кришка люка — пролетіла майже п’ятдесят футів[131] — і, як іржава летюча тарілка, приземлилася на дах іграшкової крамниці «Оз».

У цей, як його назвали в Зоні, День електрики стався лише один фатальний випадок. Із якоїсь незрозумілої причини вибухнула автокрамниця на далекому кінці Перл-стрит. Річ Моффат сидів на порозі навпроти з пляшкою віскі «Джек Деніелз» у своїй газетярській торбині, у нього влучив шмат іржавої металевої панелі — і вбив бідолаху на місці. Більше Річеві вже не бити вітрин.

Стю був разом із Френ, коли на стелі її палати загули-загорілися флуоресцентні лампочки.

Він дивився, як вони моргають, моргають, моргають — і нарешті загоряються добре знайомим світлом. Він не міг відвести очей від них хвилини зо три. Коли знову глянув на Френні, в її очах блищали сльози.

— Френ? Щось негаразд? Болить?

— Нік… — промовила вона. — Так несправедливо, що Нік не може цього побачити. Потримай мене, Стю. Я хочу, якщо зможу, помолитися за нього.

Він допоміг їй підвестись, але не знав, чи вона молиться. Раптом він відчув неймовірну тугу за Ніком і ще більшу ненависть до Гарольда Лодера, ніж будь-коли раніше.

Френ мала рацію. Гарольд не лише вбив Ніка і Сью — він украв у них світло.

— Тихенько, — казав він, — тихенько, Френні…

Але вона плакала довго. Коли сльози нарешті скінчилися, він натис кнопку, щоб підняти спинку ліжка, і ввімкнув для Френні лампу, щоб вона могла читати.

——

Хтось будив Стю, трусячи за плече, і він довго намагався прийти до тями. У його голові повільно, майже нескінченно проходила галерея тих, хто намагався відібрати в нього сон. Мама, яка казала йому, що пора вставати, розпалювати піч і збиратися в школу. Мануель, вишибайло в зачуханому бордельчику в Нуево-Ларедо, який казав, що його двадцять доларів скінчились, а якщо він збирається тут ночувати, то хай дає ще двадцятку. Медсестра в білому костюмі, яка міряла йому тиск і брала мазок із горла. Френні.

Рендалл Флеґґ.

Від цієї останньої думки його наче холодною водою облило. Ні, це була зовсім інша людина. Його будив Ґлен Бейтман, біля нього стояв Коджак.

— Не добудишся тебе, Східний Техасе, — сказав Ґлен. — Хоч із гармати стріляй.

У майже абсолютній пітьмі виднів лише його силует.

— Ну ти б світло ввімкнув спочатку чи що.

— Знаєш, а я ж зовсім забув!

Стю ввімкнув лампу, примружився від яскравого світла і по-совиному глипнув на будильник. Була за чверть третя ночі.

— Що ти тут робиш, Ґлене? Я ж спав, якщо ти не помітив.

Він уперше зміг як слід придивитися до Ґлена, ставлячи на місце будильник. Чоловік був блідий, наляканий… і старий. Зморшки глибоко поврізались у його раптово змарніле лице.

— Що сталося?

— Матінка Ебіґейл, — тихо промовив Ґлен.

— Померла?

— Хай Бог милує, я майже пошкодував, що ні. Вона отямилась. І кличе нас.

— Обох?

— П’ятьох. Вона… — голос у нього став хрипким, йому було важко говорити. — Вона знає, що Нік і Сьюзен померли, знає, що Френ у лікарні. Невідомо звідки, але знає.

— Їй потрібен Комітет?

— Ті, хто лишився. Вона помирає і говорить, що має нам дещо сказати. І не знаю навіть, чи хочу я це чути…

——

Надворі було холодно — не просто прохолодно, а по-справжньому холодно. Куртка, яку Стю витяг із шафи, здається, стала в пригоді, і він застібнув її до самого горла. Угорі висів морозяний місяць, і він подумав про Тома, якому було сказано повертатися, коли місяць буде повний. А місяць лише трохи перейшов за першу чверть. Бог відає, звідки Том, Дейна Юрґенс, Суддя Фарріс дивляться на цей місяць. Бог відає, що місяць дивиться згори на всі дивні речі, які тут діються.

— Я спочатку Ральфа підняв, — сказав Ґлен. — Щоб він пішов до лікарні по Френ.

— Якби лікар вважав, що їй можна ходити, він би її виписав, — сердито мовив Стю.

— Тут справа надзвичайна, Стю.

— Як на людину, яка не хоче чути, що їй скаже стара, ти просто поспішаєш, наче на пожежу.

— Мені страшно й не почути, — відказав Ґлен.

——

О третій десять до будинку Ларрі під’їхав джип. Там усюди горіло світло — тепер уже не газові лампи, а яскрава електрика. Через один світилися й ліхтарі — не тільки тут, а й по всьому місту, і Стю зачаровано дивився на них усю дорогу з Ґленового джипа. Останні літні комашки, повільні від холоду, мляво бились у скло натрієвих ламп.

Щойно вони вийшли з джипа, як з-за рогу сяйнули фари. То торохтів старий драндулет Ральфа, він зупинився перед носом джипа. Вийшов Ральф, а Стю швидко побіг до пасажирського місця, де сиділа Френні, примостивши спину на картатій диванній подушці.

— Привіт, мала, — лагідно сказав він.

Вона взяла його за руку. Її лице в темряві було наче блідий диск.

— Дуже болить? — спитав Стю.

— Не дуже. Я адвіл випила. Тільки не проси мене поспішати.

Стю допоміг їй вибратися з машини, а Ральф узяв її за другу руку. Обидва побачили її болісну гримасу, коли дівчина вийшла з машини.

— Хочеш,