Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

Пройшли роки. Вже був березень 1953-го і похорон Сталіна, вже Микита Хрущов прочитав з трибуни ХХ з’їзду КПРС свою знамениту доповідь, поступово поверталися з табірного небуття люди, що провели за колючим дротом не один десяток років. А про Леся Курбаса не було ніяких звісток. І лише зимою 1957 року його дружина Валентина Чистякова, прийшовши додому після чергового спектаклю (а вона продовжувала працювати в «Березолі», який, правда, давно вже називався театром імені Шевченка), виявила в поштовій скриньці лист, де повідомлялося: «Визначенням Військового трибуналу Північного військового округу від 31 січня 1957 року справа відносно вашого чоловіка Курбаса Олександра Степановича подальшим судочинством у кримінальному порядку припинена через відсутність складу злочину». Лесь Курбас був офіційно реабілітований. Але де він і що з ним сталося? На жаль, влада хоч і виправдала Курбаса, але продовжувала брехати рідним про його долю. У 1961 році Валентина Чистякова отримала довідку про те, що її чоловік помер 15 листопада 1942 року від крововиливу в мозок. І лише через десятиліття з’ясувалося, що насправді Лесь Курбас був розстріляний 3 листопада 1937 року. Де він похований – досі невідомо…

Ступка Богдан Сильвестрович

(1941—2012)

Видатний актор, що зіграв понад 100 ролей у театрі і більше 50 – в кіно

Богдан Ступка народився 27 серпня 1941 року. Він – єдина дитина в родині, де його любили і пестили. Але його перші дитячі спогади забарвлені в основному похмурими барвами – адже це були воєнні і повоєнні роки. Вперше він згадує себе трирічним, коли радянські війська звільняли від німців його рідний Куликів під Львовом.

Бажання стати актором Богдан відчув у 9—10 років, коли на шкільному новорічному святі зіграв роль Діда Мороза. Через чотири роки відбувся його «майже справжній» сценічний дебют – режисерові Московського театру ім. Станіславського, що гастролював у Львові, потрібні були хлопчаки, які зуміли б виконати «особливо відповідальне» доручення: у спектаклі «Дні Турбіних» винести на сцену гетьмана Скоропадського.

Після школи Богдан подав документи в політехнічний інститут, проте не поступив і рік працював – спочатку слюсарем, а потім лаборантом-фотографом в астрономічній лабораторії Львівського університету. Коли ж він дізнався, що при Львівському театрі ім. М. Заньковецької утворена театральна студія, рішення прийшло само собою.

Студентом першого курсу театральної студії при Львівському театрі ім. Заньковецької Ступка став у 1960 році. Зоряний зліт львівського актора відбувся в 1971-му завдяки кінематографу, коли режисер Ю. Іллєнко запросив Ступку на роль Ореста у фільмі «Білий птах з чорною ознакою».

Всього за сорок років роботи в театрі і кіно актор створив десятки неперевершених образів, які вже належать історії українського мистецтва, – назвати хоч би головні ролі в «Королі Лірі» Шекспіра, «Дяді Вані» Чехова, «Майстрові і Маргариті» Булгакова, «Кар’єрі Артуро Уї» Брехта, «Тев’є-Тевелі» Горіна за Шолом-Алейхемом. Ступку величали спадкоємцем слави корифеїв української Мельпомени: Мар’яна Крушельницького, Дмитра Мілютенка і тих, кому він був вдячний за обраний ним шлях, – Наталії Ужвій і Амвросія Бучми.

Якщо Львівський театр ім. Заньковецької став для Ступки стартом, то справжній політ він відчув у Київському театрі ім. І. Франка, куди приїхав працювати в 1978 році, услід за своїм другом, режисером Сергієм Данченком. Друзів чекала нелегка справа – відновити з забуття і пожвавити головний театр республіки. Тандему Ступка – Данченко вдалося добитися багато чого. Театр ім. І. Франка зі своїм неповторним стилем виріс з тих спектаклів, які Данченко поставив із Ступкою в головній ролі. Тут був зіграний його Микола в «Украденому щасті», потім були «Дядя Ваня», «Вибір» Бондарєва, «Мерлін» німецького драматурга Танкреда Дорста, «Король Лір», «Енеїда», де Ступка зіграв Котляревського, і, звичайно, неперевершений «Тев’є-молочник»…

Життєвий шлях Богдана Ступки доводить, що він усього міг досягти, якщо хотів. Він був завжди далекий від політичного життя, але невгамовна життєва енергія, спрага нового і тут робили свою справу – в 1999 році Ступка «прийшов» у політику і став міністром культури. Сімнадцять місяців він перебував на міністерському посту і вважав, що займав цю посаду недаремно.

Нагород і премій, яких був удостоєний Богдан Сильвестрович, вистачило б на десяток дуже гарних акторів: народний артист України (1980), народний артист СРСР (1991); лауреат численних премій, зокрема: Державної премії СРСР (1980), Державної премії України ім. Т. Шевченка (1993), Міжнародної премії ім. К. Станіславського (1996), премії ім. І. Котляревського (1991), премії ім. А. Бучми (1994), премії незалежних критиків «Кришталева Турандот», премії «Прометей-Престиж» 4-тої загальнонаціональної програми «Людина року-99» в номінації «Актор року» та ін. За роль у фільмі «Водій для Віри» Ступка був удостоєний відразу двох премій: «Золотий орел» і «Ніка». А в серп ні 2011 року Богдан Сильвестрович став Героєм України.

Серед ролей Богдана Ступки було немало видатних історичних персонажів – Іван Брюховецький, Іван Мазепа, Богдан Хмельницький, Чингісхан, Борис Годунов, Олександр Керенський. У 2006 році в російському фільмі «Заєць над безоднею» він утілив на екрані образ генсека Бежнєва (Брежнєв без букви «р»), а в 2009 році на екрани вийшов фільм Володимира Бортка «Тарас Бульба», в якому Ступка зіграв головну роль.

У житті Богдана Ступки не раз траплялися моменти, коли йому хотілося все кинути, кудись виїхати, щось змінити в своєму до краю насиченому артистичному житті. Але він розумів, що від тих зобов’язань, які у нього є – Актора і Людини, – йому вже ніколи і нікуди не подітися.

На жаль, багато планів не було виконано, багато ролей не зіграно – через важку хворобу 22 липня 2012 року Богдан Ступка помер. Його поховано на Байковому кладовищі.

Клочкова Яна Олександрівна

(народилася у 1982 р.)

Чотирикратна олімпійська чемпіонка в комплексному плаванні, неодноразова чемпіонка світу і Європи

Подружжя Олександр і Олена Клочкови рано оформили свої стосунки. Вони могли б серйозно займатися спортом, але почалося сімейне життя. Довелося Олександру Васильовичу влаштовуватися на будівництво. Турбот молодятам додало народження 7 серпня 1982 року першої дочки – Яни.

Дівчинка народилася міцною, смаглявою, її часто дражнили «шоколадкою». Під час пологів їй зламали ключицю, але, на щастя, хрящики швидко загоїлися. Природну спортивність у дівчинки підтримували батьки. Батько качав з Яною прес, бігав на стадіоні. Вся родина брала