Луї Фердінанд Селін - Смерть у кредит

галюцинації… Вона така безпосередня… Так само і з цими скаргами!.. Боже мій! Ти ж одразу здогадався?.. Моментально збагнув?.. Це навіть не смішно!.. Це комічно!.. Все це вона вже й мені торочила!.. Ось чому я нічого не заперечував!.. Я дав їй закінчити!.. Ти ж бачив, що у мене був не дуже здивований вигляд?.. Ти звернув увагу? Я вдавав, що вважаю її нормальною… Так і треба поводитись! Не варто її лякати! Не треба!..

— Так! Так! Я це збагнув одразу…

— А! Ну я так і подумав!.. Фердінан не повірив їй… він не такий наївний!.. Він мусив здогадатися… Головне, щоб вона не запила, нещасне моє кохання!.. Ні! Тільки не це!.. Вона дуже поміркована жінка! Лише тютюн… У певному сенсі її можна навіть назвати пуританкою!.. Це все операція так вплинула на неї!.. О! Це була зовсім інша жінка!.. О! Якби ти бачив її тоді!.. Раніше!..

Він почав шарудіти в купі папірців… — Я хотів показати тобі її світлину в молоді роки! Збільшене фото з Турина!.. Я натрапив на нього тиждень тому… Ти б просто не впізнав її!.. Нічого спільного!.. Раніше, повір мені, до того, як її прооперували… Це було справжнє диво!.. Постава!.. Рум'янець, як у троянди!.. Втілення вроди!.. А скільки чару, мій друже!.. А голос!.. Драматичне сопрано!.. І після скальпеля все — гоп!.. І геть!.. Це неймовірно! Тепер її годі впізнати! Це навіть створювало певні незручності… Особливо під час подорожей!.. Насамперед в Іспанії та Італії!.. Де всі чоловіки такі бабії!.. Я добре пам'ятаю, в той час я був досить похмурим і підозріливим… Казився через якісь дурниці… І сто разів був за міліметр від дуелі!..

Він знову поринув у роздуми… Я не переривав його мовчання… Потім він далі взявся розбазікувати…

— Послухай, Фердінане! Це не головне!.. Поговорімо тепер про серйозні речі!.. Ти ходив до друкаря?.. І ще, послухай уважно!.. Я понишпорив на віллі… в секретері виявилося дещо таке, що може нам стати у пригоді!.. Якщо приїде моя дружина… і буде питати… Ти нічого не бачив!.. і нічого не знаєш!.. Це лише невеликий подарунок! Брелок і браслет… Але все із щирого золота!.. Абсолютно точно! Це перевірено! 18 каратів!.. Ось печатка «Кредиту»… Можна спробувати!.. Ти сходиш до Сорселле на вулицю Ґранж-Бательєр… І поцікавишся, скільки він за це дасть? Мовляв, це для мене… Невелика послуга!.. Ти ж знаєш, де це?.. На п'ятому, під'їзд «А». Постарайся, щоб тебе не бачила консьєржка!.. За скільки він їх у мене купить?.. Це буде для нас ніби аванс!.. Якщо він скаже «ні»… Ти сходиш до Ротембура… вулиця Юшетт… Не показуй йому папір!.. А запитай, чи він візьме? Просто так… І тоді вже прийду я сам… Він жахливий пройдисвіт!..

* * *

Комісар з Бонз-Анфан зі своїми підлими замашками виявився добрячою сволотою. Власне кажучи, саме через нього на нас таки подали до суду. Через нього втрутилася й прокуратура… Звичайно, все це тривало недовго… Але достатньо, щоб нас це остаточно доконало… Поліцаїв був повен дім… Обшук за формою… Що вони могли з нас узяти?.. Пішли незадоволені… Достатніх підстав для звинувачення не знайшлося… Шахрайство доведено не було… Вони намагалися нас заплутати… Але у нас було алібі… Ми завиграшки виправдалися. Куртіаль витяг з текстів тільки те, що було на нашу користь… Останнім часом вони щодня викликали його в «Орфевр»…[62]

Суддя занудьгував уже через п'ять хвилин після того, як Куртіаль почав виправдовуватись… і протестувати… Із самого початку він сказав йому: — Перш ніж ви почнете промову на свій захист, віддайте гроші передплатникам… Оця ваша історія — відверте зловживання довірою, справжнісіньке типове шахрайство… — Почувши такі слова, старий шкарбун підстрибнув на місці… Він захищався до останнього, відчайдушно, не відступаючи ні на крок… — Що віддати? Мене гнітить зла доля! Мене роздирають на шматки просто заради задоволення! Мене катують! Нищать! Руйнують! Топчуть ногами! Мене намагаються принизити всіма можливими способами! А тепер? Що він ще хоче? Що від мене ще потрібно? Витрусити з мене мої останні гроші?.. Якісь неіснуючі викупи! Це просто нечувано! Це справжнє осине гніздо, їй-бо! Клоака! Я більше в цьому не сумніваюся! Яка жахлива підступність! Тут і янгол би став негідником від усього цього!.. А я зовсім не такий піднесений! Я захищаюсь, але все це викликає у мене огиду!.. Заявляю про це привселюдно!.. Я все сказав цій маріонетці! Цій мавпі! Пройдисвіту! Суддівському виродку! Все моє життя, пане, покладено на вівтар служіння науці! Істині! Розуму! Завдяки особистій відвазі!.. Я здійснив 1287 польотів!.. Моє життя було сповнене ризику! Нещадної боротьби!.. Проти трьох стихій… А тепер ця шмарката компанія? О! О! Невігластво! Балакучий нікчема!.. Так!.. За просвітництво! За моє виховання родин! І маю отак закінчити!.. Ох! Я зацькований зграями гієн!.. Змушений вдаватися до принизливих вивертів!.. Фламмаріон може все це підтвердити! Він ще прийде! — «Та замовкніть уже, де Перейре!..» — Як сміє переривати мене цей невіглас та ще й так неввічливо, цей жалюгідний шмаркач!.. — Замовкніть! Я достатньо вас слухав… Ви відволіклися від нашої теми… Ваш конкурс на «Вічний двигун»… у мене на руках усі докази!.. Це просто грандіозний обман… І таке вже не вперше… Просто найвідвертіший… Найостанніший!.. Найнахабніший з усіх!.. Непогано задумано, еге ж! Цинічна пастка для простаків! Вам загрожує стаття 222! Пане де Перейр!.. Ваші виправдання нічого не варті!.. Ви краще б зізналися… Перечитайте ваш проспект… Усі ваші оголошення!.. Феноменальне нахабство!.. Цей конкурс не має ні крихти порядности!.. Виправдань цьому годі шукати… Повна безконтрольність!.. О! Ви вмієте замітати сліди!.. Напускати туману!.. Ви заздалегідь свідомо створили такі умови, які роблять доведення практично неможливим!.. Оце гарно!.. Чудово, досконале шахрайство!.. Шахрайство чистої води!.. Грабіж серед білого дня!.. Ви звичайнісінький шахрай, де Перейре!.. Високі ідеали Науки! Ви живете тільки за рахунок обдурених ентузіастів! Безкорисливих дослідників!.. Ви нахабно браконьєрствуєте на заповідній території Пошуку!.. Ви шакал, де Перейре! Огидна істота! Ви ховаєтеся в густу тінь! У нетрі! Будь-яке світло спонукає вас до втечі! Але я проллю його, де Перейре, на ваші мерзенні справи! Ось він, цей небезпечний суб'єкт! Огидний! Підлий покруч! Мутант! Я щодня спроваджую в Ренжі[63] цілі зграї значно дрібніших гадів!..

«Але вічний рух — це гуманістичний ідеал! — заперечив я цьому грубіяну… — Ще Мікеланджело! Арістотель… і Леонардо да Вінчі!..»

«Як ви можете судити про це? — різко відповів він мені… — Ви вважаєте себе вічним… А треба бути справді вічним, чуєте мене, щоб оцінити результати вашого конкурсу…