Станіслав Володимірович Телняк - Яром–долиною…, Станіслав Володимірович Телняк
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Андрій та його хлопці доскакують до входу в вириту козаками печеру, але там уже кипить бій. Яничари, що їх випускають із брами, наткнулися на тих козаків, що рили підземний хід, — і тепер тут гаряче! Не пробитися Андрієві, не прорватися! Хлопців, що прискакали з ним, усього десять, а турків уже більше сотні зібралося біля входу в печеру…
— Гостинський! — кричить Закривидорога. — Запалюй порох! Наказ гетьмана!
— Чую, сто дяблув їм у печінки! — озивається пан Владек Гостинський.
Спалахує порох, на мить осяває постаті тих, що б’ються біля печери зі свіжою землею. Побіг у печеру веселий та швидкий вогонь — і заревіли яничари, зрозумівши, що через якусь там хвилину бабахне над Кафою!..
— О, сто дяблув! — зойкнув знову пан Владек. Кілька яничарів, відкинувши від входу в підземну нору козаків, побігли туди — щоб наздогнати й загасити вогонь. Ну, один би поліз — Аллах з ним, — але ж полізло їх з десяток!
Знову темрява, і знову — битва в темряві…
Де ж усе-таки полк Мізерниці? Хто ж кинеться у проломи, якщо немає тут козаків, яким доручено ще зранку це зробити?!
Струсонуло землею. Зблиснуло, мов при грозі! З нори вилетіли, мов з гарматного дула, безрукі, безногі, безголові тіла яничарів. Під грім вибуху, в сяйві спалаху, побачили і козаки, і турки, і татари, що мур фортеці в двох місцях піднявся на два десятки людських зростів і, розсипаючись іще на льоту, гепнув униз. Над головами просвистіли осколки каміння й цегли.
— Алла! Алла! — залунало з боку Шагінового табору. Татари пішли на приступ.
А де ж Мізерниця зі своїм полком?
— За мною! Вперед, козаки, на Кафу! — Закривидорога рвонувся просто на лави яничарів, ошелешених від несподіваного для них вибуху.
Десятеро козаків, що були з Андрієм, пірнули за ним у товпища ворогів. Ті козаки, що відбивалися біля підземного ходу, оговталися й теж поспішили за своїм ватажком. Хто піший, хто кінно, але кожен з одним бажанням: першим увірватися в ненависну Кафу!..
Почувши грім і побачивши два вогняні стовпи над Кафою, Дорошенко припинив переслідування розбитого бьолюка[50] Амурата-баші і повернув своїх козаків назад — на штурм фортеці.
І знову мчали коні крізь ніч, і знову світив дорогу козакам ясний місяць з непорушного неба…
Так куди ж подівся полк Мізерниці? Невже його вирізали яничари?
Гетьман зупинив Сніжка. І справді, де Мізерниця зі своїми людьми? Що за дива?
Повз нього мчали козаки.
— На Кафу! В проломи, хлопці! — ревів гетьман, махаючи лівицею. — Я зараз вас наздожену.
Озирнувся. Уві тьмі, яка була прозорою, побачив своїх охоронців.
— Ану, хлопці, негайно злітайте за ту гору! Якщо Мізерниця там, то нехай негайно веде свій полк куди треба!
— Пане гетьмане! Не маємо права вас залишити на самоті, — озвався старший.
— Залиш зі мною трьох, я з ними наздожену хлопців, а самі хоч під землею, а Мізерницю знайдіть!
— Гаразд, батьку Михайле!
І майнули в ніч. Дорошенко погнав свого Сніжка в напрямку недавніх вибухів. На руїнах мурів спалахували вогники — це стріляли козаки в турків, а турки — в козаків…
— Холера! — вилаявся Яремко. — Там іде бій, а ми, як дурні, тут стоїмо з цим чортовим сеньйором Гаспареоне! Кудись його треба подіти, щоб не розв’язався й не втік!
— А якщо ми йому голову відчешемо? — поцікавився Ляскало.
— Еге ж! І не втече, — погодився Цабекало.
— Слухай, Мехтодю, а ти бачив Дорошенка? — запитав Яремко.
— Не встиг! Треба було вам допомагати!
— От, прости господи! Ну, як же це так?! Там зараз бій, а гетьман нічого не знає про зраду!
— А хто ж знав, що бій буде зараз? Ну, що з’являться яничари й сипахи з боку моря? — ніяк не міг заспокоїтися Цабекало.
— Отож-бо й воно ж бо! — і Яремко важко зітхнув. — Тепер я знаю, про що хотів сказати Дорошенкові чоловік з Кафи. Поїхали до гетьманового шатра й здамо джурам оцього гада на збереження, а самі підемо в бій! Їй-богу, там ми потрібніші, ніж тут…
І вони помчали степом до місця бою…
Сеньйор Гаспареоне, зв’язаний, трясся на коні й думав про те, що все йде так, як вони з Кантеміром та Мізерницею задумали. За винятком отих вибухів. Але полк Мізерниці поки що так і не бере участі в штурмі — козакам наказано від імені гетьмана сидіти в засідці. Козаки — народ дисциплінований, от вони й сидять. А гетьман, від імені якого Мізерниця віддав цей фальшивий наказ, зараз нервує, першим усюди кидається в бій — от і наткнеться або на кулю, або на клинок… А може, бьолюк Амурата-баші вже знищив гетьмана? Зараз ніч, ніхто нічого не знає…
Дорошенко з козаками уже перелізли через підірвані мури й вели бій на вуличках Кафи. Бій був нелегкий, бо Дорошенко мав зовсім небагато козаків. Проте гетьман у цьому бою вдався до тактики, яку застосовував ще Недайборщ при взятті Трапезонта й Синопа, — він тут же почав підпалювати будинки. Полум’я загоготіло над Кафою. У ворога це викликало паніку, у козаків — упевненість у своїх силах. Та й видніше ж, коли десь поряд горить…
З іншого боку — й татари Шагіна-Герая запалили кілька будинків. Татарам вдалося подолати мури, бо основні сили Кантеміра були зосереджені з того боку, звідки штурмували козаки…
Уже попадали оті троє козаків, які залишилися охороняти гетьмана, уже попадали й інші, а Дорошенко рвався усе вперед і вперед, і йшли за ним визволені невольники, татари, яким остогидло турецьке ярмо…
Уже пів-Кафи було освітлено вогнями пожарищ. Уже пів-Кафи було в руках козаків та воїнів Шагіна-Герая…
Дорошенкові охоронці відшукали, нарешті, полк Мізерниці. Знайшли й Мізерницю.
— Пане полковнику! — гукнув старший з охорони. — Чому ваші люди не в бою?
— Я маю відповідати кожному драбові? — вхопився за шаблю полковник. — Такий наказ гетьмана!
— Гетьмана, навпаки, дивує, чому ви не виконуєте наказу, даного ще вранці. Ваші люди повинні бути на мурах Кафи! Гетьман післав нас, щоб ви негайно виступали!
— А гетьман що — живий?
— Аякже?! Виконуйте наказ!
— Мені потрібно, щоб він був на письмі!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Яром–долиною…, Станіслав Володимірович Телняк», після закриття браузера.
