КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА - Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА

      - То, що? – Запитав Алан. - Все закінчилося? Ми перемогли? Якось, аж не віриться.

      - А так завжди, - пояснила Огняна. – Думаєш, коли переможеш зло, то в небі спалахнуть феєрверки і повітря наповниться ароматом фіалок, конвалій та троянд. Дзуськи!

       Алан натиснув певні значки у своєму смартфоні. Екран замерехтів, але Смок не з’являвся.

      - Куди це подівся Смок? – Здивувався юнак.

      - Якщо все змінилося на краще, - пояснила Огняна, - то Смок десь, де люди не знають, що він – Дракон.

      - А так може бути? – Поцікавилася Єва. – Це ж Смок відправив Алана сюди.

      - У світі все працює не так, як ви думаєте, - таємничо сказала Огняна. – Гаразд. Давайте так. Ви зараз відправляєтеся за двадцять років. У той день, коли Алан зник з майбутнього: щоб знову не було часових збурень. Тоді я, або хтось від мого імені чекатиме нас вас…. Отам, перед мостом над ровом. Згодні?

        - Добре, - сказав Алан, а Фрося кивнула. Вони обнялися з Ярославом, Євою та Огняною. Тоді Алан намалював ключами від квартири коло у траві: частково з цього боку огорожі, частково - з того. Юнак щось натиснув у своєму смартфоні, виліз на огорожу понад річкою Іквою, допоміг піднятися Фросі та мовив, - перенеси нас тоді, звідки я потрапив зараз. У одязі того часу! – Він обійняв Фросю, і вони вдвох зникли у повітрі.

      Єві стало сумно і вона пригорнулася до Ярослава. Повз них промайнуло якесь видіння і теж зникло у колі.

      - Що то було? – Перелякано запитала Єва у Ярослава. Хлопець розгублено знизав плечима. А Огняна подумала, що вже десь бачила цю дівчину.

       Тим часом, Алан та Фрося опинилися прямо перед мостом облізлого і трохи підгорілого Дубенського замку.

      - О, ні! – Зойкнула дівчина. – Невже знову вони!

      Молоді люди оглянули один одного, із певним здивуванням, розчаруванням та роздратуванням: на них була одежа з льону, яка точнісінько повторювала ті поодинокі малюнки, які залишилися від середньовіччя. Якби тут була присутня Єва, то вона б сказала, що одяг, як Фросі так і Алана, точнісінько повторює лінії  одягу з фільмів про Тристана та Ізольду, чи якихось інших вигадок про тринадцяте століття.

      Будинки перед замком були облізлі, а десь вдалечині, виднівся дим від вогнища. Рів же був повний не трави, як півгодини тому, а справжнісінької води, ймовірно з річки.

      - Як таке можливо? – Ледь не плакала Фрося.

       - Мені це теж цікаво, - почувся позаду знайомий противний голос, із хрипотою. Алан та Фрося із жахом повернули голови, вже розуміючи хто стоїть позаду них.