Ляна Аракелян - Руда магія і повна торба пригод, Ляна Аракелян

– Привіт, Петрусю! – привіталася я. – Як народ? Багато?

Хлопець усміхнувся щербатим ротом.

– Сьогодні вихідний, буде вам народ! А ти як? Дивлюся, з подружкою приїхала?

– Угу. Знайомтеся, це – Кхибра, моя найрідніша людина в столиці. А це Петро, наш помічник і татів керуючий.

Кхибра з Петрусем кивнули один одному. І закрутилася звичайна робота. До вечора набилася повна корчма відвідувачів. Декого довелося кілька разів огріти качалками. Особливо чоловіки діставали тролицю. На її фігуру задивлялися багато хто, цокали язиками і відпускали скабрезні жарти. Я відчувала, що вечір просто так не закінчиться. І не помилилася. У корчму приплентався... Лавр під руку з Таїскою. От і не вір після цього чуткам! Мабуть, колишній наречений розраховував на ревнощі з мого боку. Але мені було настільки начхати, що його зусилля пішли прахом. Тайка підлабузнювалася до нього, а він розмовляв через губу.

– Розрахувати? – байдуже запитала я в них.

І тут сталося щось. Лавр в одну мить витягнув із кишені невеликий блискучий ніж, схопив мене за косу й одним різким рухом відрізав її. Голові стало надзвичайно легко. У корчмі вщухли розмови, і всі погляди були спрямовані на нас. Я стояла і обмацувала голову. Тайка злякалася і вибігла з корчми з криками:  «Караул! Рутку ріжуть!» Відразу ж до корчми стали збігатися роззяви.

Я розуміла, що качалка проти ножа – ніщо. І міркувала що робити. І тут на моє щастя Лавра пробило на  розмову.

– Думала, що крутнеш хвостом у Ситів і все? А про мене ти подумала?! В око мені засвітила при всіх. Думала, що я забув? Ні, люба моя. І це, – він кивнув на косу, що впала на стіл, – найменше, що ти мені заплатиш за ту ганьбу, яка лежить тепер на моїй сім’ї, на всьому моєму роду!

– Лавре, ти очманів? – тільки й змогла видавити я.

– Ти ж сама затягла мене на сінник і стягнула штани, розставивши ноги, а тепер мій батяня повинен ще рік виплачувати вам відкупні?! Зовсім охрініли?!

Ззаду до нього підкрадалася Кхибра з качалкою в руці. Але цей гад помітив її і схопив за косу. Тролиця завищала від болю.

– Негайно відпусти її, – почувся за моєю спиною густий і гучний голос. – Відпусти і вибачся.

На Лавра лягла величезна тінь. Я не могла навіть припустити, хто стоїть позаду. Лавр із незнайомцем деякий час роздивлялися одне одного. Потім, колишній наречений випустив косу Кхибри з рук, і сплюнув на підлогу.

– Зараз ти вибачишся, а після – вилижеш підлогу в корчмі. Всю! – знову пробасив чоловік.

– Вибачте, – буркнув під ніс Лавр.

Чоловік швидко й різко зробив крок у бік Лавра. І тут я побачила величезного, як скеля, напіворка. Колір шкіри – бронзовий з трохи зеленуватим відливом, волосся стягнуте на маківці у високий хвіст. Груди як ковадло. Навіть через полотняну сорочку виднілися гори м’язів. Напіворк дістав із-за паска батіг, у повітрі сухо клацнуло, і Лавр зі стогоном опустився на коліна

– Вибачайся спочатку перед нею, – він кивнув у мій бік, – а потім перед нею, – він кивнув на Кхибру.

– Мені нема за що вибачатися, – ледь чутно сказав Лавр.

– Та невже? Може, пам’ять освіжити? – граючи батогом, запитав напіворк. – Так я швидко.

– Не треба! – запищав Лавр. – Руто, вибач мені! Усе, що я сказав – брехня і до тебе не має жодного стосунку. І ти, не знаю, як тебе звати, пробач мені. Я не хотів ні бити тебе, ні ображати! – він помовчав. – Це все? – Лавр підняв погляд на напіворка.

– А відрізана коса, це дрібниці? За це вибачатися не треба?

– Волосся не пальці – відросте.

Батіг зі свистом опустився йому на плечі. Лавр охнув і несамовито заволав.

– Та щоб ти в Марсулу провалився, гад! – вилаявся хтось з відвідувачів. – Чим тобі дівка насолила так? Сам винен, кинув за день до весілля! Сверблячка, бачте, у нього була в одному місці. Де твоя лахудра, з якою прийшов до корчми?! Що, втекла?!

– Що ти робиш, Лавре?! Кіндрат мужик як мужик, а син гірший за тата! Відпусти його, добрий чоловіче, – звернувся невидимий мені відвідувач до напіворка. – Він тепер у нас буде вигнанцем! Жодна поважаюча себе дівка за нього заміж не піде. Жоден торговець йому крамом не поступиться, жоден господар йому роботи не дасть. Він сам себе покарав. Правильно я кажу?

– Так!.. Все правильно!.. – загуділа корчма.

– Якщо панянки задоволені словами цього доброго пана, – напіворк кивнув кудись убік, – то нехай він зникне з моїх очей.

Ми кивнули, мовляв, задоволені. Й Лавр боком вислизнув з корчми. А схопила відрізану косу. Кхибра обійняла мене. По щоках котилися сльози. Ось тобі, білочко, горішки в цукрі! І як тепер жити? А Кхибра, заспокоюючи мене, кидала вивчаючі погляди на напіворка. Той зі свого боку теж поглядав на тролицю. Біда бідою, але, здається, Лікраніель мав рацію – Кхибра таки зустріла свого чоловіка.

*Кродерон – бог вогню

**Стужаль – лютий

***Почай – понеділок

****Божедар’є – неділя

*****Отавіреніс – богиня кохання