Тім О’Райлі - ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє

Руанді503. Келлер Рінауду, співзасновник і виконавчий директор компанії Zipline, тоді саме повернувся зі святкування офіційного запуску дронів каліфорнійської компанії, які доставляли в Руанду кров за запитом. Той захід відбувся за участі президента країни. У Руанді погано розвинена медична інфраструктура, а також багато непрохідних доріг. Післяпологова кровотеча — одна з найпоширеніших причин смерті серед руандійок. Досі було неможливо зберігати достатньо крові різних груп і відправляти у віддалені лікарні, але Келлер і співзасновники Zipline знайшли вихід: замість побиватися через брак інфраструктури XX століття, вони скористалися ХЗ-технологіями XXI й вирішили, здавалося б, неподоланну проблему. Компанія має лише три злітні поля для дронів, оснащені пунктами зберігання крові, але може за 15 хвилин доставити кров у будь-який куточок Руанди.

Zipline отримала 43 мільйони доларів венчурного капіталу, а з наступного раунду фінансування обсягом 25 мільйонів планує вийти на ринки В’єтнаму, Індонезії і, якщо вдасться подолати регулятивні перешкоди, Сполучених Штатів. У США є потреба доставляти кров або медикаменти в сільську місцевість, а також здійснювати термінові доставки епінефрину чи протизміїної сироватки при нещасних випадках, коли життя людей під загрозою.

У період між двома самітами я поспілкувався із сотнями інноваторів, зокрема з діячами, які не зовсім уписуються в традиційне поняття «підприємці, що будують майбутнє». На моє уявлення про розвиток економіки вплинула яскрава й важлива зустріч — вечірня прогулянка Центральним парком із Брендоном Стентоном. Він став сенсацією соціальних мереж, коли створив фейсбук-сторінку «Люди Нью-Йорка» (Humans of New York). Стентон дуже зайнятий, тому це була єдина можливість зустрітися — поки він вигулював собаку.

Брендон Стентон — фотограф й оповідач. Він каже, що шукає людей, які справляють враження тих, хто має час поговорити. Кожна з його фотографій супроводжується коротенькою історією й цитатою з тривалої розмови з героєм фото. Брендонові фото зібрали понад 25 мільйонів фоловерів на фейсбуку та в інших соцмережах.

Стентон почав викладати фотографії онлайн у надії заробляти на улюбленій діяльності. На відміну від більшості людей, які стали популярними в соцмережах, Брендон не намагався нажитися на рекламі. На основі своїх фотографій та історій він написав дві книжки, що стали бестселерами. Брендон часто приймає запрошення на зустрічі співробітників компаній або на випускні в коледжах. Однак популярність у соцмережах використовує передусім для того, щоб збирати кошти на проекти, натхнені героями фотографій.

Брендон Стентон не планував братися за онлайн-фандрейзинг. Та він дуже цінує зв’язки між людьми — і це привело його до такої діяльності. Відал Честанет, 13-річний хлопець із Браунсвілля (район в окрузі Бруклін із найвищим рівнем злочинності в Нью-Йорку), розповів Брендонові, що найбільше в житті його надихає директорка школи Надія Лопес. Тому згодом Брендон зробив серію фотографій про академію Mott Hall Bridges. «Досі я не усвідомлювала, що важлива, — сказала потім Надія Лопес. — Не думала, що комусь потрібно те, що я роблю»504. В інтерв’ю Надія зізналася, що мріє повезти учнів у Гарвард, щоб показати їм — ви все зможете. Брендон звернувся по допомогу до фоловерів, яких на той час налічувалося 12 мільйонів. Він сподівався зібрати 30 тисяч доларів, а вийшло 1,2 мільйона.

Сумна жінка на лавці в парку познайомила Брендона зі світом хворих на рак дітей. І от з’явилася серія про родини, де є такі діти, і медиків, які борються з хворобою. Стентон зібрав 3,8 мільйона доларів505 на дослідження недуги, яка забрала життя маленького сина жінки на лавочці. У Стентона таких історій безліч: біженці, ветерани, в’язні, безхатьки, звичайні люди різного віку, різних рас, віро­сповідань… Тепер уже це мешканці не тільки Нью-Йорка, а всього світу. Брендон проникає в душі людей, розповідає їхні історії, показує обличчя, і мільйони відгукуються.

Лімор, Келлер і Брендон — усі вони доводять, що панікери, які гадають, ніби наступна хвиля автоматизації залишить усіх без роботи, помиляються. Не технології забирають у людей роботу, а невдалі рішення про те, як застосовувати технологічний прогрес.

Для Лімор технології — інструмент для творчості і навчальної діяльності. Інженерка розкрутила бізнес, бо знайшла клієнтів, готових платити за те, що вона робить. Вона вкладає багато часу й зусиль, розповідаючи іншим про роботу інженера і підприємця, щоб і вони могли за це взятися.

Для Келлера технології — інструмент для того, щоб вирішити проблему, яка раніше видавалася нездоланною. Він скористався венчурним капіталом і побудував інфраструктуру майбутнього. Якщо компанія Zipline виявиться основоположницею нової моделі надання медичної допомоги за запитом, то це не тому, що її заснов­ники прагнуть зруйнувати традиційну систему охорони здоров’я. Вони лиш захотіли вирішити проблему людей, які живуть на іншому кінці світу і яких обійшла остання хвиля процвітання.

Для Брендона технології — засіб для гуманітарної діяльності, проникнення в душі людей і створення витворів мистецтва надзвичайної краси. Він скористався впливом у соціальних мережах, щоб розповісти світові про важливе і залучити допомогу.

В історіях цих трьох людей є майже все, що треба знати про ринок праці в майбутньому, коли машини переберуть на себе більшість функцій нинішніх працівників. За умови справедливого розподілу плодів продуктивності машин, ми не нудьгуватимемо: треба буде розважати, навчати, доглядати одне одного і збагачувати життя тих, хто нас оточує. Коли ми зосередимося на тому, що треба вирішувати справжні проблеми, слід очікувати винаходів, які відкриють дивовижне майбутнє.

Такі підприємці, як Лімор, Келлер і Брендон, вселяють у мене надію, адже вони робили б те саме, навіть якби машини задешево забезпечували всі потреби людей і нікому не треба було б працювати. Мільйони, ба навіть мільярди можуть узяти приклад із цих підприємців уже сьогодні.

Обнадіюють також політичні бурі 2016 року, бо свідчать про початок кінця невдалої економічної теорії. Після цих бур ми побачили в су­спільстві тріщини, які самі спричинили, і зрозуміли, що тепер час змін.

Я вірю, що людство здатне подолати серйозні випробування. Наш головний актив — не розум і не творчість, а моральний вибір. Перш ніж стане краще, слід очікувати погіршення. Та ми можемо прийняти рішення про взаємодопомогу, про будівництво економіки, за якої люди важливіші за прибутки. Ми можемо мати великі мрії