Герман Мелвілл - Мобі Дік, або Білий кит

не має сумніву, що ця стародавня історія правдива; у давній Іоппії, тобто сучасній Яффі, на сирійському узбережжі, в одному з язичницьких храмів упродовж багатьох століть стояв велетенський кістяк кита, що, як каже міська легенда, належав тому самому чудовиську, що його вбив Персей. Коли римляни завоювали Іоппію, цей кістяк із тріумфом відправили до Італії. Надзвичайно велике значення в цій історії має така деталь: саме з Іоппії вирушив у своє плавання Йона.

Вельми нагадує пригоду з Персеєм і Андромедою — а можливо, на думку деяких знавців, і походить від неї — відома історія про святого Георгія і дракона; адже старовинні книги часто плутають китів і драконів і використовують одну назву замість іншої. «Ти як лев на воді і дракон на морі», — каже Єзекиїл[282], вочевидь маючи на увазі кита, а в деяких версіях тексту прямо вживається це слово. До того ж подвиг не здавався б таким величним, якби святий Георгій бився з повзучим гадом на суші, а не зі страхітливим владикою морів. Будь-хто може вбити змію, та лише Персеї, святі Георгії і Коффіни наважуються стати до бою з китом.

І нехай нас не вводять в оману полотна сучасних живописців, що зображують цей сюжет; хоча істота, з якою б'ється святий Георгій, постає в якомусь неповному грифоноподібному образі, і хоча битва, згідно з цими картинами, відбувається на суходолі, а святий сидить верхи на коні, — втім, зважаючи на тогочасне невігластво, яке не давало змоги художникам скласти уявлення про кита; припускаючи, що кит святого Георгія міг, як у випадку з Персеєм, виповзти на берег; і розуміючи, що велика тварина, на якій сидить Георгій, може бути просто тюленем, або морським конем; з огляду на всі ці обставини можна стверджувати, не вступаючи у суперечність зі священним переказом і давніми малюнками, що так званий дракон — не хто інший, як сам великий Левіафан. І справді, у світлі безпристрасної і всепроникної істини з цим переказом трапляється те саме, що колись сталося з філістимлянським звіро-рибо-птахоподібним бовваном на ймення Дагон[283], який, коли його поставили перед ковчегом Ізраїлю, втратив свою кінську голову і обидві лапи, так що лишився самий тулуб — його риб'яча частина. Отак і виходить, що покровителем і опікуном Англії є один із членів нашого славетного братства, такий собі китобій, як ми; а ми самі, китобої з Нентакету, з повним правом можемо вважатися членами благородного ордену святого Георгія. І тому нехай лицарі цього шанованого ордену (жоден з яких, насмілюся твердити, на відміну від свого великого покровителя, ніколи не бачив живого кита на власні очі), не поглядають спогорда на жителів Нентакету, бо ми навіть у вовняних светрах та засмальцьованих штанах заслуговуємо георгіївської відзнаки більше, ніж вони.

Я довго вагався, чи слід приймати до наших лав Геркулеса; звісно, за грецькою міфологією, цей стародавній Кроккет і Кіт Карсон[284], дужий вершитель благородних і славетних діянь, був проглинутий, а потім виблюваний китом; проте незрозуміло, чи дає йому ця обставина право називатися китобоєм. Ніде не сказано, що він загарпунив свого кита; хіба що він зробив це, сидячи у нього всередині. Однак його можна вважати китобоєм з примусу; у всякому разі кит його спіймав, навіть якщо він не спіймав кита. Тому я оголошую його членом нашої спільноти.

Щоправда, авторитети мають суперечливі погляди з цього питання — дехто вважає, що ця грецька версія про Геркулеса і кита виникла з іще давнішої єврейської оповіді про кита і Йону, а інші стверджують, що це було vice versa[285]; так чи інакше, ці історії вельми схожі. У такому разі, чом би й мені, оголошуючи напівбога одним із наших, не зарахувати туди ж і пророка?

Проте список членів нашого ордену не обмежується іменами героїв, напівбогів і пророків. Наш Великий Магістр іще не обраний; адже ми, подібно до вінчаних королів минулого, знаходимо своїх попередників серед великих богів! Згадаймо, наприклад, ту дивовижну східну легенду з Піастр[286], згідно з якою страхолюдний Вішну, один із богів індуської трійці, небожитель Вішну виявляється нашим старійшиною; Вішну, який в одному зі своїх перших земних втілень вирізнив і довіку освятив кита. Коли бог богів Брама, розповідають Шастри, задумав відродити світ після його чергового зникнення, він створив Вішну, щоб той узяв цю справу на себе; але з'ясувалося, що Веди — містичні книги, які Вішну будь-що мав вивчити, перш ніж стати до роботи, і які, певно, містили якісь корисні для архітекторів-початківців настанови, — ці Веди лежали на дні моря; тоді Вішну перевтілився в кита і, в його образі пірнувши в глибину глибин, витяг звідти священні фоліанти. Тож хіба не справедливо буде сказати, що Вішну отримав свій бариш з китового промислу — як баришники, що промишляють кіньми?

Персей, святий Георгій, Геркулес, Йона і Вішну! Непоганий список, що й казати! Який клуб, окрім китобійного, може мати таких почесних членів?

Розділ 83

Йона з історичного погляду

У попередньому розділі ми зверталися до історичної події з Йоною і китом. Дехто з жителів Нентакету не дуже вірить у цей випадок. Але ж і серед греків та римлян траплялися скептики, які, на відміну від ортодоксальних язичників свого часу, не вірили в історію про Геркулеса і кита чи про дельфіна й Аріону; хай там як, а їхні сумніви щодо правдивості цієї історії анітрохи не зменшують цієї правдивості.

Один старий китобій із Сег-Харбора висловлював такі заперечення проти цієї історії: у нього вдома було старовинне і рідкісне видання Біблії, прикрашене дивовижними і аж ніяк не науковими ілюстраціями, на одній із яких кит Йони зображений із двоструменевим фонтаном над головою — а ця особливість властива лише тим різновидам Левіафана (справжньому киту та подібним до нього), про яких говорить рибальська приказка: «Він і пенсовим пиріжком удавиться», тобто така вузька у них горлянка. Щоправда, на це єпископ Джебб дає готову відповідь. Зовсім не обов'язково, каже єпископ, вважати в'язницею Йони китове черево; вельми ймовірно, що він знайшов собі тимчасовий притулок в одному із закутнів його пащеки. Здавалося б, шановний єпископ міркує слушно. Адже в пащі справжнього кита справді розмістилися б кілька картярських столів разом із гравцями. Йона також міг влаштуватися в дуплі гнилого зуба, — хоча, як на те, справжній кит не має зубів.

Друге з міркувань Сег-Харбора (так його прозвали), які він висловлював, щоб обґрунтувати свою недовіру до пригод пророка, неясно стосувалося ув'язненого тіла Йони і