Станіслав Лем - Казки роботiв. Кiберiада

Уявіть собі світ, де все болить. Кому в голову прийде хоча б літерка – застогне, а кому весь алфавіт – так вже й майже вмирає. Навіть якщо про Бога подумає, то ніби з нього живцем ремені ріжуть. І нехай вони там кричать, так що аж сонця трясуться і окалина, як луска, сиплеться у них з перегрітих боків. Що з того? Хіба не можна хвалити і такий світ, вважаючи, що біль благодатний, тому що приводить до раю, а при нагоді нагадує про пекло і тим самим відвертає від гріха? І чи можна вигадати такий жахливий світ, щоб уже ніхто не міг назвати його наслідком нескінченної доброти Творця? Навіть якби це було справжнє пекло, то й тоді можна було б стверджувати, що це тільки макет, а справжнє пекло десь в іншому місці і ще набагато гірше. Іди доведи, що це не так! Тому, як бачите, можна ввести теодицею[30]в будь–який тип світу і проголошувати, що той, хто довіряє Творцеві навіть тоді, коли через цю довіру від нього пух і пір'я летять, заробляє собі цим вічне блаженство. Але ж похвали, які до всього підходять, стоять мало…

– Чи казав король і про це своїм духовним отцям?

– До королівських слів слід прислухатися уважно, милі мої. Я казав вам про те, що спало мені на думку вже після від'їзду гідних батьків! Так ось, я думаю, що наш світ не єдиний. Деякі аргументи на користь цього можна знайти і в Писанні. Візьмемо бодай Страшний суд. Останній суд, бо загалом після нього нічого цікавого чи принципово нового не відбудеться. Але як же так? Невже після підведення балансу Господь ніколи нічого не став би робити? В це важко повірити. Справжній автор не задовольниться одним варіантом. Звичайно, не зовсім вдалі світи це для нього важка дилема. І зберегти погано, і знищити погано, бо, власне, по якому праву? Мені здається, він спочатку намагався робити якісь виправлення у вигляді так званих чудес, а потім залишив усе як є.

– А чи чули ви, Ваша Величність, про відступництво та єресь?

–Ну що ти пристаєш до мене з такими питаннями? Можна подумати, що я стою перед єпископальним судом. Зрозуміло, я чув про відступників, але вони керуються неприязністю до Творця, а я, навпаки, хочу допомогти йому.

– Повелителю, – промовив Кляпавцій, покашлюючи, – ми опинилися у сфері дуже делікатній, прямо–таки делікатної теологічної екзегези[31]. Боюся, що Ваша Величність викликали не тих спеціалістів.

– Ти помиляєшся, бо я не збираюся ні відступати від віри, ні реформувати її. Я прагну не ревізіонізму, а творчості.

– Але ж… – почав було Трурль, але Кляпавцій непомітно наступив йому на ногу, а сам, схилившись перед королем, запитав:

– Ну добре. Який же світ Ваша Величність бажає замовити?

– Ось це, власне, і треба обміркувати. Теологи кажуть, що Бог надав своєму твору дві особливі риси, або ж два обмеження. Одне з них поміщено їм поза Створеними, а інше – у них самих. Бог все чує, та не відповідає. Присутній, але не являє себе, так що контактувати з ним не можна. Раніше, бувало, ще якось спілкувався, але тепер перестав. Тож безпосередній зв'язок із Богом – односторонній. Інша заборона така: Бог – інженер, який, створюючи інших інженерів, вже від початку обмежив їх так, щоб вони не могли конкурувати з ним. Вчителі показали мені це на прикладі Вавилонської вежі. Я спробував збити їх з панталику, але вони не піддалися. Але хіба змагання має завжди виходити з низовинних спонукань? Творець нових ліків винаходить їх не для того, щоб відсунути в тінь творця ліків вже існуючих, а лише для того, щоб зменшити страждання людей. Чому ж творець нового світу повинен творити його на зло творцю світу вже готового? Послухати місіонерів, так Бог підозрює кожного, хто хоче вступити з ним у творче змагання, у грішних намірах – у тому, що боротьба починається не за вдосконалення світу, а за небесний престол. Я ж вважаю, що Бог набагато скромніший і тому симпатичніший, ніж хочеться цього теологам. Твір більше говорить про творця, ніж будь–який панегірик. Якщо уважно придивитися до світу, видно, що він створений дуже скромно, навіть анонімно. А хіба Бог не в змозі був поставити свій фірмовий знак на кожній билинці? Чи не міркування біля та навколо, не коментар (а Писання тільки і є коментар до Творіння), а безпосередній доказ авторського виконання! Я схильний вважати стриманість, скромність Божу основною причиною цієї космічної анонімності, яка доводить теологів до головного болю. Бог приховав своє авторство так майстерно, ніби його зовсім не було. Хіба могло це стати випадковою справою? Бог сховався, бо хотів сховатися. Оце мені подобається! Таку делікатність я поважаю! Але тут вони на мене накричали. На їхню думку, Бог дає нам своїм прикладом будь–який урок, а сховався, щоб дати нам повну свободу. Начебто якщо садівник на виду, то й і на яблуню ніхто не полізе. Ну а з іншого боку, якщо хтось скористається цією свободою до відвалу – його чорти заберуть. Якась сумнівна виходить педагогіка. Давати для того, щоб ніхто нічого не брав, навіщо ж тоді давати? А якщо хтось бере не від зіпсованості, а за інерцією? Якщо хтось вільний не як стихія, а як вибита вісь, яка вивертається на всі боки, бо вже такий у неї розхлябаний характер? Так я і запитав у патерів, а вони відповідали, що той, хто ставить такі питання, впадає в шаленство або грішить, тобто він або йолоп, або негідник, що стосується Господа Бога, то йому краще знати, що і як треба робити. Можливо. Допустимо. Господа Бога я торкатися не буду, але від вас подібних виправдань не прийму. Говорю це вам заздалегідь, щоб потім не було жодних непорозумінь. Даю вам всі повноваження, творіть світ сміливо, але не як доведеться. Все має бути виконано солідно, з регулярною оптимізацією, а не з випадковою… Розумієте, до чого я хилю? Нерегулярний оптимізатор – це сатана, він діє як регулятор–провокатор, бо він спочатку спокушає до зла, а потім підставляє прірву. Прошу вас уникати такого екстремізму.

– Якщо узагальнити промову Вашої Величності, то вихідні дані виходять такі, – сказав Кляпавцій. – Оскільки Бог заблокував зв'язок, то ми його відкриємо. Оскільки він був авторитарним централістом, нам