Лі Бардуго - Дев'ятий дім, Лі Бардуго

— Тож Тара померла, а ви однаково в халепі?

— Був би, якби не ти. Я виступаю за те, щоб «Рукопис» вижбурнули з їхньої гробниці. Наступного навчального року «Святий Ельм» отримає нову домівку. Тож вони дістануть те, чого хотіли. А я отримаю свої гроші. Питання в тому, Алекс, чого ти хочеш?

Дівчина витріщилася на декана. Він у прямому сенсі торгувався з нею.

— Чого я хочу? Зупинити вбивства людей. Аби ви не вбивали дівчини й не влаштовували Дарлінґтонового зникнення. Аби не використовували мене, Доус і Лету, тому що вам хочеться жити в престижному районі та їздити на престижній машині. Ми не мусимо ходити линвою. Ми кляті вівчарі.

Сендоу розреготався.

— Ми жебраки біля стола. Нам кинули недоїдки, але справжня магія, магія, котра дарує майбутнє та зберігає життя, належить їм. Хіба що ми самі відкусимо шматочок.

Декан підніс люльку, але не підпалив її, а висипав вміст собі до рота. Порошок заблищав у нього на губах — Аструмсалінас. Зоресила. Примус. Він дав його Блейкові, щоб той опанував волю Алекс тієї ночі в «Іль-Бастоне». Тієї ночі, коли він відправив Блейка Кілі вбити її.

Тільки не цього разу.

Алекс потягнулася до Норта, і стрімкий натиск підказав, що привид увійшов усередину, наповнив її силою. Дівчина кинулася до Сендоу.

— Ану зупинися! — наказав декан.

Алекс зашпорталась, вона хотіла лише слухатися його. Але наркотик не діяв на мертвих. «Ні», — сказав Норт, його голос чітко й істинно прозвучав усередині її голови.

— Ні, — повторила Алекс.

Вона штовхнула декана в крісло.

Його милиці впали на підлогу.

— Тернер уже в дорозі. Ви розповісте йому, що зробили. «Святий Ельм» не отримає нової гробниці. Усе це не закінчиться лише штрафами й тимчасовими відставками. Ви всі заплатите. До сраки товариства, до сраки Лету, до сраки вас.

— Александро?

Вони із Сендоу розвернулися. У дверях завмерла професорка Белбалм, тримаючи в руках келих шампанського.

— Що тут відбувається? Елліоте... з тобою все гаразд?

— Вона напала на мене! — крикнув чоловік. — Вона нездорова, нестабільна. Марґеріт, виклич охорону кампусу. Поклич Коліна, щоб він допоміг привести до тями Алекс.

— Звичайно, — погодилася Белбалм; примус заволодів нею.

— Професорко, заждіть... — почала була Алекс. Вона знала, що все це марно. Під впливом Зоресили її неможливо буде вмовити. — У мене є запис. У мене є доказ...

— Александро, не знаю, що на тебе найшло, — сказала Белбалм, сумно похитавши головою. Потім вона всміхнулася й підморгнула. — Насправді я точно знаю, що в тебе увійшло. Це Бертрам Бойс Норт.

— Марґеріт! — кинув Сендоу. — Я сказав тобі...

— Ох, Елліоте, припини.

Професорка Белбалм зачинила двері зсередини й повернула замок.

31

Рання весна

Алекс приголомшено заклякла. Це було неможливо. Як Белбалм удавалося протистояти Зоресилі? І як вона могла бачити Норта?

Белбалм поставила шампанське на полицю.

— Будь ласка, Алекс, ти не могла б сісти? — запропонувала вона з елегантними манерами господині.

— Марґеріт! — рішуче гукнув Сендоу.

— Нам давно вже слід було поговорити, чи не так? Ви чоловік у розпачі, але не дурний, мені здається. Ректор уже затишно набрався й улаштувався перед каміном. Нас ніхто не перерве.

Сендоу сторожко відкинувся на стільці.

Та Алекс не була готова робити їй ласку.

— Ви можете бачити Норта?

— Я можу бачити його обриси, — пояснила Белбалм. — Захований усередині, наче секрет. Ти не помітила, що мій кабінет був захищений?

Алекс пригадала відчуття спокою, яке огорнуло її в кабінеті, рослини в горщиках на підвіконні — м’ята й майоран. Вони буяли й навколо будинку Белбалм, попри те що зима була вповні. Утім, дівчині не вдавалося збагнути, на що саме натякає професорка.

— Ви така, як я?

Белбалм усміхнулася й коротко кивнула.

— Ми Колесоходи. Для нас відкриті всі світи. Якщо нам стане нахабства увійти до них.

Алекс раптом відчула, як паморочиться в голові. Вона опустилася в крісло, поскрипування шкіри дивним чином заспокоювало.

Белбалм узяла шампанське й сіла навпроти дівчини, така сама елегантна й велична, як завжди, наче вони були матір’ю й донькою, котрі прийшли на зустріч із деканом.

— Якщо хочеш, можеш його випустити, — сказала професорка, й Алекс не одразу зрозуміла, що вона має на увазі Норта.

Дівчина повагалася, а потім легенько підштовхнула привида, і він вилетів з неї, прибрав звичної форми й завис біля стола; насторожені очі переводили погляд з Алекс на Белбалм.

— Він точно не знає, що робити, чи не так? — запитала професорка. Вона нахилила голову набік, і на її устах заграла бадьора усмішка. — Привіт, Берті.

Норт позадкував.

Алекс пригадала сонячне пообіддя в кабінеті компанії «Норт і сини», у кутках лежала пилюка, усередині панувало глибоке відчуття задоволення. «Про що ти думаєш, Берті?»

— Дейзі? — прошепотіла Алекс.

Декан Сендоу нахилився трохи вперед, утупившись поглядом у Белбалм.

— Дейзі Феннінг Вітлок?

Але цього не могло бути.

— Мені більше подобається французьке ім’я, Марґеріт. Значно менш провінційне, ніж Дейзі, правда?

Норт похитав головою, на його обличчі з’явився розлючений вираз.

— Ні, — заперечила Алекс. — Я бачила Дейзі. Не просто фото. Я бачила її. Ви анітрохи на неї не схожа.

— Тому що це не те тіло, у якому я народилася. Це не те тіло, яке знищив мій самовдоволений коханий Берті. — Вона повернулася до Норта, який з недовірливим виразом дивився на неї. — Не переймайся, Берті. Я знаю, що ти не був винний. Почасти винною була я. — Здавалося, наче акцент Белбалм зник, у її голосі з’явилися такі самі протяжні голосні, як у Норта. — У мене дуже багато спогадів, але той день на фабриці я пригадую найчіткіше. — Жінка заплющила очі. — Я досі відчуваю, як крізь вікна ллється сонячне світло, як пахне поліроль для дерева. Ти хотів провести медовий місяць у Мені. З усіх можливих місць саме в Мені... У мене урвалася душа — нестямна, просочена кров’ю, наїжачена магією. Я провела життя, спілкуючись із мертвими, приховуючи свій дар, позичаючи в небіжчиків силу й знання. Але ще ніколи жоден дух так не заволодівав мною. — Жінка, наче безпомічна, знизала плечима. — Я запанікувала. І виштовхнула його в тебе. Я й