Вадим Володарський - Без втрат не вийти, Вадим Володарський

До того ж, у переговорній не було нічого зайвого. Не було навіть вікон. Лише великий квадратний стіл, стільці навколо нього, - навіть не на коліщатках, - а ще дошка із аркушами, на яких пишуть маркером, та проектор; нічого подібного їм не знадобиться. Вікентій загуглив про те, що собою являє людина, із якою потрібно зустрітися, якому стилю віддає перевагу. Напевно, Миколі Дьоміну давно на випадало бути у такому … спартанському приміщенні. А якщо так, то на боці господаря буде психологічна перевага.

З приймальні почулися голоси, - один належав секретарці, другий, чоловічий, був незнайомий. Розмовляли російською. Ніка напружилася та, певно, стиснула б руки у кулаки, якби не довгі наманікюрені нігті, що вп’ялися б тоді у долоні. Вона була у чорному, з червоно-зеленим вишитим візерунком, брючному костюмі свого бренду, та із тими ж смарагдовими сережками, які не втратила під час усіх пригод, та які, незважаючи ні на що, їй подобалися.

-Памя’тай … про що я казав тобі не говорити… - прошепотів Вікентій. Як завжди, спокійний, принаймні на вигляд, майже розслаблений. У темно-сірих джинсах та такого ж кольору сорочці, звісно, теж бренду «Малік», у кишені видно на затискачі ручку «Паркер». Потрібно було створити такий образ, - людини, яка не просто знаходиться у звичній обстановці, а відчуває психологічну перевагу. Настільки, що для зустрічі із представником великого бізнесу, навіть з іншої країни, навіть не спромоглася надягнути костюм із краваткою. Тим більше, сам Дьомін був прихильником саме офіційного стилю.

Той теж знав, як демонструвати впевненість у собі. Тонкі двері переговорної кімнати відчинилися без стуку, середній на зріст, повненький та лисуватий чоловік зайшов всередину, подивився на тих, що сиділи навпроти, витягнув з-під столу найближчий стілець та опустився на нього. Та вже потім сказав:

-Доброго дня. Сподіваюся, нас ніхто не почує.

-Доброго дня. Саме тому я й обрав це місце, - кивнув Вікентій. Розмова йшла, звісно, російською, звідкіля б московському бізнесменові було знати мову країни, куди він приїхав вперше? Кому це давало перевагу, було незрозуміло, до того ж, про те, що українською розмовляє Ніка, він, скоріше за усе, теж не знав. Микола Дьомін був, як і передбачав Вікентій, у  костюмі (як одразу визначила Ніка, пошитому у Лондоні) із краваткою, а от золоті годинники у чоловіків виявилися однієї моделі, причому обидва помітили це з першого погляду, та кожен подумав: а чи знав інший..? Хоча насправді – стався чистісінький збіг.

-Ви затіяли це … тримати Микиту у заручниках, - сказав гість. – Та шантажувати мене… - Але Вікентій перебив:

-По-перше, затіяв це не я. Затіяв це Микита, а ви вирішили йому допомогти, хоча й зовсім з іншої причини. По-друге, ви біжите попереду паровозу. Здається, в вас ніхто нічого не вимагав, про який шантаж ідеться? Навряд чи ми зібралися тут, щоб демонструвати один одному емоції.

-І щодо заручників… Ви кажете так, ніби Микита – невинна овечка, - додала Ніка. – А я вже знаю, що це зовсім не так… - У погляді темних очей було зараз презирство. – До того ж, з ним не відбувається нічого такого, що він зробив … та хотів зробити зі мною.

-Ти … жадаєш помсти? – Дьомін подивився на неї, а потім знизав плечима. – Тоді про що нам, взагалі, говорити?

-Заради емоцій нам, дійсно, непотрібно було б зустрічатися, - втрутився Вікентій. – Давайте … позначимо позиції, хто і чого хоче.

-І чого ж хочете ви? – Бізнесмену явно було простіше розмовляти із чоловіком, в якого … діловий підхід. Той, у свою чергу, взяв з собою на переговори дружину не просто так, і справа була не лише у тому, що вона … мала право голосу у цій історії. Хоча потрібно було весь час слідкувати, щоб не сказала зайвого… Врешті-решт, Ніка не лише не юрист, її й діловою жінкою можна назвати із натяжкою, бо повсякденні справи її бізнесу вирішували, зазвичай, менеджери. Вона – творча натура, а зараз, після усього пережитого, ще й не у найміцнішому психологічному стані. Хоча добре тримається, цього не відняти. Але Вікентій передбачав, що вона внесе у розмову емоції, від яких … опоненту буде некомфортно. А потім все одно погодиться на те, що запропонує він.

-Що ж, розповім, як бачу позиції сторін я. – Вікентій радів, що йому вдалося грати першу скрипку у цій розмові. – По-перше, про нас. Ми хочемо, щоб від нас відчепилися. Щоб Микита навіть близько не підходив до Ніки, втім, цього-то ми вже домоглися… Щоб щодо неї не було ані кримінальної справи, ані позову про визнання недієздатною. Щоб вона могла їздити світом, або повернутися до Москви, якщо захоче. Та, звісно, щоб до мене не було претензій теж. А ще – щоб компенсацію отримали ті, хто постраждав… Батьки мого помічника, що загинув у підірваному авто, Тугарінови, які змушені залишити країну, а тепер Сергій ще й до лікарні потрапив… Насправді, не так багато, чи не так? Ми хочемо … лише справедливості. Хоча б для тих, хто постраждав, бо для злочинців її домогтися буває складніше. Тепер, чого, очевидно, хочете ви… По-перше, визволити сина, незважаючи на те, що він накоїв. По-друге, щоб ніхто не дізнався про ваш план: спочатку влаштувати, під виглядом хакерської атаки, диверсію на нових газогонах, під час якої, по-перше, різко зменшиться постачання газу до Європи, а по-друге, конкретно ваша компанія, яка поставляє його через стару українську газотранспортну систему, не постраждає. Хоча ні, це другий пункт плану, а перший полягає у тому, щоб отримати контроль над заводом «Астраханські машини», контрольний пакет акцій якого – в Ніки. Цей завод є монополістом, - через санкції, - у постачанні до Росії якраз того обладнання, яке вийде з ладу, й ви будете контролювати відновлення експорту. А за цей час можна буде заробити … й на продажі газу, й на тому самому обладнанні, ціна якого підскочить до небес. Добрий план, масштабний, от тільки потребує таємниці. Бо, якщо про нього дізнається ваш президент, він буде дуже невдоволений: це йде наперекір його зусиллям залишити Україну без транзиту… А коли він невдоволений, у вас це зазвичай закінчується погано для того, ким він невдоволений. По-третє, для втілення цього плану вам потрібні дві речі. Доступ до «пасхалки», закладеної Сергієм Тугаріновим у програмне забезпечення, та, власне, контрольний пакет «Астраханських машин». Так?