Кассандра Клер - Місто кісток

як бездоганно скроєний піджак Валентина натягнувся на руках і спині, видаючи міць, що ховається в оманливо огрядному тілі. Фігура Валентина нагадувала стовбур столітнього дуба. Джейс на його руках здавався маленькою дитиною.

– Скоро він приєднається до свого батька, – заявив Валентин, розглядаючи бліде обличчя Джейса. – Там, де йому й місце.

Годж кинувся до Джейса, але Валентин ступив до блискучої завіси: мабуть, він навмисно залишив портал відкритим. Він сліпив очі, наче сонце.

– Зачекайте! – благав Годж. – Ви ж обіцяли зняти з мене прокляття!

– Справді.

Валентин зупинився і пильно подивився на Годжа. Той похитнувся і, задихаючись, притиснув руку до серця. Під його пальцями розтеклася темна пляма; чорні краплі падали на підлогу.

Годж перелякано подивився на Валентина:

– Прокляття знято?

– Так. І нехай твоя куплена свобода принесе тобі радість.

Валентин ступив у сяюче повітря. Спочатку його фігура замерехтіла, немов він стояв під водою. Потім він зник разом із Джейсом.

Розділ 20
На алеї щурів

Годж оглянувся і нервово стиснув кулаки. З його грудей текла темна рідина і рукавичкою огортала його ліву руку. У виразі його обличчя прочитувалися захоплення і ненависть до себе.

– Годже! – Клері била кулаками по невидимій стіні між ними. Гострий біль пронизав її руку, але це було ніщо порівняно з болісною агонією в грудях. Здавалося, серце ось-ось вискочить назовні. «Джейсе! Джейсе! Джейсе!» – слова луною звучали в голові.

– Годже! Негайно випустіть мене!

Він похитав головою:

– Не можу, – Годж витирав закривавлену руку охайно складеною носовою хустинкою. В його голосі відчувалося щире співчуття. – Ти спробуєш мене вбити.

– Не спробую, – відповіла Клері. – Обіцяю.

– Тебе не виховували Мисливцем, – заперечив Годж. – Тому твої обіцянки нічого не варті.

Край носової хустки димів, немов його занурили в кислоту, а рука Годжа залишалася чорною. Він спохмурнів і облишив свої марні спроби.

– Годже! – у розпачі благала Клері. – Хіба ви не чули? Валентин уб’є Джейса.

– Він такого не казав.

Годж сидів за столом. Він вийняв з шухляди чистий аркуш паперу. Потім дістав з кишені ручку і струсив нею, щоби на кінчику з’явилася крапля чорнила. Невже він хоче написати листа?

– Годже, – тихо сказала Клері. – Валентин сказав, що скоро Джейс приєднається до свого батька. Але батько Джейса помер! Що ще це може означати?

– Це складно. Ти не зрозумієш, – відповів Годж, не відриваючи очей від паперу.

– Я розумію достатньо, – гіркі слова обпалювали Клері язик. – Розумію, що Джейс довіряв вам, а ви зрадили його, віддали людині, яка ненавиділа його батька і, напевно, самого Джейса. І все тому, що ви занадто боягузливі, щоб жити з прокляттям, яке заслужили.

Годж підвів голову:

– То ось що ти думаєш про мене?

– Це те, що я знаю.

Він відклав ручку, хитаючи головою. Годж виглядав утомленим і дуже старим, значно старшим за Валентина, хоча вони були одного віку.

– Ти знаєш далеко не все. І мабуть, так краще.

Годж обережно склав списаний аркуш і жбурнув його у вогонь. Перед тим як згоріти, папір спалахнув отруйно-зеленим полум’ям.

– Що ви робите? – здивувалася Клері.

– Відправляю повідомлення, – Годж стояв дуже близько, їх розділяла лише невидима стіна. Клері притиснула до неї пальці, шкодуючи, що не може видавити Годжу очі, хоч вони були надто сумні.

– Ти молода. Минуле для тебе нічого не значить, це не інша країна, як для старших людей, і не нічне жахіття, як для тих, хто чує за собою гріх. Конклав прокляв мене за те, що я допомагав Валентину. Але я – не єдиний член Кола, який служив йому. Хіба Лайтвуди завинили менше? А Вейленди? Однак прокляли тільки мене, до кінця життя позбавивши права хоч на півкроку виходити за межі Інституту чи простягнути з вікна руку.

– Це не моя провина, – мовила Клері. – І не Джейсова. То навіщо карати його? Я ще можу зрозуміти те, що ви віддали Чашу Валентинові, але Джейса? Валентин уб’є його так само, як убив його батька!

– Валентин не вбивав Джейсового батька, – заперечив Годж.

На очі Клері набігли сльози.

– Не вірю! Все,