Олексій Підлуцький - 25 портретів на тлі епохи

чи спав він коли-небудь з іншими жінками, окрім своєї Розалін, Картер рішуче відповів: «Ні! — але додав: — Я намагаюся не грішити свідомо. Проте знаю, що все одно згрішу, позаяк є людиною й піддаюся спокусам. Бог установив для нас деякі, майже недосяжні критерії. Христос каже: «Кожен, хто дивиться на жінку із хтивістю, у своєму серці вже здійснив перелюб». Я дивився з хтивістю на багатьох жінок. Я здійснив перелюб у моєму серці багато-багато разів. Бог знає про це й вибачає мені. Я не засуджую будь-кого, хто не тільки дивиться на жінок із хтивістю, а й, перебуваючи у шлюбі, перелюбствує». Бульварні газети негайно охрестили губернатора Джорджії «чоловіком, що трахнув дружину твою в серці своєму», його конкурент президент Джеральд Форд сказав у своєму штабі: «Картерові кінець — він виглядає смішним». А рівень довіри та симпатій виборців до Картера зріс!

На початку 1976 року за даними Інституту Геллапа 65 відсотків американців вважали, що «політикам, по суті, наплювати на нас», 58 — що «люди, які є при владі, прагнуть нажитися за наш рахунок», а 49 відсотків схилялися навіть до думки, що «багато людей, які керують державою, по суті є шахраями». Напередодні свого 200-річчя Сполучені Штати переживали найглибшу за всю історію кризу національної ідентичності. Тут наклалися одне на одне і «в’єтнамський синдром» — лише за рік перед тим в’єтнамські комуністи взяли Сайгон, а отже війна, в якій Америка зазнала найбільших втрат за всю свою історію, скінчилася повною поразкою, — і Вотергейтський скандал, і чимало корупційних справ. Потрібна була людина, яка повернула б американцям віру в те, що їхня держава — не просто найбагатша та найпотужніша у світі, а «сяюче місто на вершині гори», найбільш вільна та високоморальна країна Землі, яка може, повинна служити прикладом усім іншим.

Картера «було обрано, щоб урятувати країну, а не керувати нею, — стверджує один з американських аналітиків. — Преса і більшість виборців повірили в те, що надання Картером одухотвореності обговоренню проблем, що стоять перед країною, було вищим благом для нашої республіки. Його прибічники переконали себе в тому, що вони не потребують помітних результатів, що обряд спокутування вини за Вотергейт, убивство братів Кеннеді, В’єтнам, Центральне розвідувальне управління й за шкоду, заподіяну нашій, Богом даній землі, має передувати вирішенню важчих завдань забезпечення людей працею, житлом, засобами існування і законом». «Його сила полягала в тому, що перед обранням він був дуже далекий від Овального кабінету», — підсумовує ще один оглядач.

Щоправда, існує й інший погляд: Картер, мовляв, по суті, обдурив своїх виборців. Він-бо переконував їх, що є аутсайдером — людиною, що перебуває поза системою, насправді будучи звичайнісіньким інсайдером — людиною, вмонтованою в систему. Й обстоював, як міг та вмів, інтереси лише великого капіталу та політичної еліти США. А вся його релігійно-моралізаторська риторика була не більше, як димовою завісою: «Кандидата у президенти Картера «спекли» в Тристоронній комісії» — впливовій громадській організації, до якої входили 300 представників найбільшого бізнесу, політиків та вчених-політологів на чолі з президентом правління «Чейз Манхеттен Бенк» Девідом Рокфеллером. Справді, якби Тристороння комісія не підтримала кандидатуру Картера, він навряд чи став би кандидатом у президенти від демократів, а потім і президентом, так само, як його не обрали би губернатором Джорджії, якби впливовий юрист з Атланти Чарлз Кірбо не ввів сенатора-провінціала в коло «батьків штату» за кілька років перед тим. І справді 26 колишніх членів Тристоронньої комісії стали членами адміністрації президента Картера — віце-президент Волтер Мондейл, державний секретар Сайрус Венс, помічник президента з питань національної безпеки Збіґнєв Бжезинський, міністр оборони Гарольд Браун тощо. Але чи означає це, що Картер був просто «весільним генералом», покірним виконавцем волі Рокфеллера та компанії? Тим більше, що через пару років «тристоронники» почали з власної волі виходити з команди Картера.

Головний ворог олімпійського Мішки

Картер став першим президентом, який в усіх ситуаціях, навіть найофіційніших, наприклад, підписуючи від імені Сполучених Штатів важливі міжнародні договори, вживав не повне, а скорочене ім’я — скрізь і завжди він був не Джеймс-Ерл, навіть не Джеймс, а просто Джіммі. На офіційні заходи він часто одягав джинсовий костюм, ще під час інавгурації відмовився від президентського лімузина, пройшовши з дружиною та дітьми від Капітолію до Білого дому пішки. Президентську яхту було продано, а коли 1979 року розпочався черговий виток енергетичної кризи, у президентській резиденції, як і в дуже багатьох оселях Америки, було запроваджено режим суворої економії — температура в Білому домі не піднімалася вище 18 градусів. Під час своїх численних поїздок країною Картер залюбки ночував у будинках так званих простих американців, вислуховуючи їхні проблеми та побажання. Дехто характеризував це все як щире прагнення до скромності та єдності з народом, дехто — як дешевий популізм.

Наприкінці 1976 року в канцеляріях Вашингтонських міністерств та федеральних відомств панувала паніка — новообраний президент пообіцяв, що «виверне державу навиворіт», протягом року-двох досягне того, щоб пересічний громадянин сприймав федеральний уряд як дружню, а не ворожу силу, а для цього звільнить усіх федеральних чиновників, які забюрократизувалися, а тим більше, дають хоч якісь підстави для підозр у корупції. Ходили чутки про якусь «джорджійську мафію», кілька тисяч чи навіть десятків тисяч картерових земляків, які мають посісти всі ключові посади у Вашингтоні. За великим рахунком, ці чутки не виправдалися. Звичайно, разом із президентом (як і з кожним його попередником) у столиці з’явилися деякі нові обличчя, зокрема ті, хто складав його команду як губернатора Джорджії. Але їх було зовсім не так багато, й якоїсь масової чистки центрального урядового апарату так і не відбулося. Картер уперше в історії Америки почав широко залучати на найвищі посади в державному управлінні афроамериканців та жінок. Ні, звичайно, ті чи інші чорношкірі або представниці прекрасної половини людства працювали і в адміністраціях попередніх президентів, але перелом у цьому питанні стався саме за Картера. Міністром торгівлі стала Хуаніта Крепе, житлового будівництва і міського розвитку — чорношкіра Патриція Гарріс. 37 негрів в один день були призначені федеральними суддями. Але найбільш контроверсійним стало призначення на посаду постійного представника США в