Джорджіна Говелл - Королева пустелі

свою схвальну думку. А. Т. відповів з уже звичним вибухом гніву, сказавши, що ця конституція зовсім не сумісна з британським управлінням і що він нізащо її не затвердить. А попри вимушений підпорядковуватися указам Лондона, Вілсон виступив перед делегацією з небагатослівною промовою, в якій допустив можливість того, що в Іраку буде правити емір. Ґертруда написала:

«Ну, звісно ж, ми не можемо цьому запобігти, до того ж ми зовсім у цьому не зацікавлені. Але я добре знаю, що якби запропонований підхід схвалили вісім місяців тому, ми не опинилися б у такому скрутному становищі, в якому нам зараз доводиться вовтузитись. І я думаю, що А. Т. теж це чудово розуміє. Як на мене, йому треба піти, адже він ніколи не підтримуватиме курсу, встановленого в Англії в 1918 році... А тим часом, можливо, це мені доведеться піти. Та сама я звільнятися не буду. Я піду лише в тому випадку, якщо мені дадуть такий наказ».

Утім у кінці тунелю замерехтів промінь світла. Сера Персі Кокса попросили повернутися з Тегерана. У липні, дорогою до Лондона, він заїхав до Багдада, щоб про все поговорити з Ґертрудою й залишити їй свого папугу, а десь у жовтні Кокс мав повернутися й забрати птаха. За декілька днів до того А. Т. прийняв делегацію з багдадського комітету, члени якої просили створити асамблею для вирішення питань, пов’язаних з майбутньою формою уряду. Кокс висловив своє схвалення, повідомивши, що Месопотамія буде сформована, як незалежна держава, заручена гарантією Ліги Націй та передбаченими принципами британського мандату, згідно з яким Британія зобов’язана керувати Іраком до тих пір, поки країна не отримає право стати незалежною й вступити до Ліги Націй. Він оголосив, що повернеться до Багдада восени й створить арабський тимчасовий уряд.

У Лондон Кокс узяв із собою першу половину документа, яка виявиться Ґертрудиним magnumopus. Це був звіт, обсягом з книгу, який Ґертруда писала протягом декількох місяців і який мав продемонструвати всю виконану роботу, а також переконати британський уряд, що попри всі повстання месопотамське питання досить успішне для того, щоб британці й надалі залишалися там працювати. Другу половину Огляду громадянської адміністрації Месопотамії] написаного міс Ґертрудою Белл, командором Британської імперії, надіслали дипломатичною поштою. На цю роботу в Ґертруди пішло дев’ять місяців, вона писала його переважно у вільний час. Коли документ представили як білу книгу в обох палатах парламенту, Ґертруду — за її відсутності — удостоїли бурхливими оваціями, а це було винятковою похвалою. Флоренс одразу ж написала їй листа, прикріпивши газетні вирізки до щиросердечних привітань усієї сім’ї та своє особисте запитання, чи не за ініціативи Вілсона вона писала той огляд. Ґертруда дала на це запитання вичерпну відповідь:

«Щойно отримала листа від мами, з якого дізналася, що мій рапорт викликав там цілий шквал схвальних емоцій. Генеральна лінія, яку провела преса, була чимось на кшталт „як це дивовижно, що собака може стояти на задній лапах” — тобто, що жінка написала білу книгу. Сподіваюся, вони припинять акцентувати увагу на незвичності ситуації й зосередяться безпосередньо на моєму звіті... До речі, нехай мама не думає, що це А. Т. попросив мене написати огляд — мене попросив індійський відділок, я ж, своєю чергою, дуже наполягала, щоб виконати цю роботу так, як вважаю за потрібне, хоч і довелося піти проти волі А. Т.».

До Коксового повернення потрібно було пережити ще чотири складні місяці, однак це мали бути останні місяці роботи з А. Т., який переймався тим, що буде далі. З Лондона надходили попередження, що такий стан речей, який склався в Іраку, тривати не може. А. Т. довів свою неспроможність відхиляти свавільні колоніальні методи, ладнаючи з представниками опозиції, які зазвичай підтримували й отримували фінансування від турків, а також з ранніми запитами арабського контролю. Він би скоріше дозволив ситуації вийти з-під контролю, ніж різко відреагував, породжуючи тим самим ще більше порушень. Також він не зміг скористатися здібностями Ґертруди так, як це робив Кокс, покладаючи на неї підписання угод і переконання й умовляння корінних мешканців у співпраці. Вона стільки всього могла зробити, однак А. Т. від самого початку посадив Ґертруду на лаву запасних. Він збирався звільнятися, і добре знав, що його ніхто не проситиме залишитися, щойно Кокс знову сидітиме у сідлі. Між ними з Ґертрудою мала статися ще одна завершальна, але цілковито розгромна сварка.

Ґертруда завжди вела інтенсивну політичну переписку з впливовими людьми, яких знала у Лондоні, Каїрі, Єрусалимі та Делі. Кокс не був проти, оскільки підтримував її цілі і знав, що переконливий та вільнодумний підхід підлеглої поглиблював взаєморозуміння і давав плідні результати. Її стиль був, найімовірніше, непідвладний чоловікові; Ґертруда вирішила, що заслужила право на висловлювання, і була високоповажною особою в соціальному середовищі задовго до того, як погодилася працювати на уряд. Її амбіції сягали значно далі за будь-який пост, який вона могла зайняти; більше того, для Ґертруди взагалі не було вільної посади, і все-таки вона була дуже приємно вражена, коли колеги віддали за неї свій другий голос після Кокса на посаду верховного комісара. Коли після цього Ґертруда писала листи до Флоренс, вона підписувалася «верховним комісаром».

Лист до Флоренс, початок 1920 року:

«Щойно я написала дуже довгого листа до лорда Роберта [Сесіла], безжально критикуючи дії [Паризької мирної] конференції щодо Західної Азії... Від самого початку й до кінця вони були зовсім не благополучними, і в чинній домовленості не могло бути ніякої стабільності... Я написала величезного листа Едвіну Монтегю, розповідаючи про тип уряду, який тут потрібно створити, і навіть надіслала начерки конституції... У будь-якому випадку я зробила все можливе для того, щоб з’ясувати всі необхідні подальші дії і викласти їх перед ним. Іноді мені здається, що єдине, що мене дійсно обходить, — це побачити, як у цій країні все налагодиться...»

Ґертруда знала, кому потрібно було писати — навряд чи можна було знайти когось впливовішого. Монтегю був державним секретарем Індії, який ніс безпосередню відповідальність за ситуацію в Месопотамії. Чи запитував він у А. Т. про те, чи схвалив він цього листа від імені виконувача обов’язків громадського комісара, чи ж вирішив, що Ґертруда виходить за рамки дозволеного? У будь-кому разі, на її листа надійшла відповідь, пронизана жалючим докором у вигляді довгої телеграми.

«Від містера Монтегю для міс Белл. Приватно й особисто.

Сподіваюся, ви зрозумієте, що за теперішньої критичної ситуації в Месопотамії, коли майбутнє країни висить на волосині, ми всі маємо співпрацювати.