Аврора Лимонова - Академія Міста Химер, Аврора Лимонова

Це була дивна мелодія. Невесела і несумна. І явно не людська. Вона проникала в розум, вливалася у неї як вино. Загадкова мелодія п'янила, плутала думки, немов солодкий нектар.

Так ось яка вона — музика лісового народу.

Коли Майя похитнулася, Ельдар накрив долонею символ і музика розтанула. Дівчина здивовано моргнула.

 — Хто це грав?

 — Я не знаю його імені. Він перелесник, з'являється на опівнічних бенкетах з першими зірками й зникає, як тільки остання зірка пропадає з ранкового неба.

 — Він дуже красиво грає.

 — Всього лише відлуння його справжньою мелодії. Пісні та музика лісового народу небезпечні для людей. Вони здатні змушувати танцювати до останнього подиху і зводити з розуму. Це жорстока магія.

 — Але ти сумуєш за цією музикою.

Майя зрозуміла, навіщо хлопець зберігає ілюзію мелодії з минулого життя в горах.

Ельдар глянув у вікно, де виднілися засніжені вершини, і злегка посміхнувся, видно згадавши щось добре. Його очі стали знову людськими. Він потягнувся через коліна Майї, бажаючи повернути листок на місце. Побачивши його обличчя зовсім близько, Майя затамувала подих.

Вона давно помітила, що його вії на світлі злегка грають темно-червоним — під колір волосся. Вони досить незвично поєднувалися з синіми очима. Так, Ельдар навіть у людському вигляді відрізнявся від усіх, кого вона знала.

Майя доторкнулася долонею до щоки хлопця і повернула його обличчя до свого.

 — Змусь мене забути, — пошепки попросила вона.

 — Забути? — завмер Ельдар. — Ти хочеш, щоб я...

 — Мені це потрібно, — кивнула Майя.

Сказавши це, вона злякалася: а чи хоче він цього? І чи хоче так само як вона?

Він трохи зачекав, а потім нахилився до неї й торкнувся її губ. Спочатку обережно — так пробують озерну воду, перш ніж в неї зануритися. Потім поцілунок став наполегливішим. І не встигли вони отямитися, як обидва пірнули з головою. Майя відчула, як Ельдар обіймає її за талію і притягує до себе.

Коли він притиснув її до грудей, вона почула, як б'ється його серце. Світ навколо став губитися. Гарячі губи Ельдара, його обійми й пристрасть — все це стало продовженням примарної мелодії. Вона затьмарила їй розум, поїла неземною та забороненою грою.

 — Майя... — покликав Ельдар, коли йому дали такий шанс.

Виявилося приємно чути його збите дихання, вдихати його запах з нотками хвої. Його губи припухлі, напівзакриті очі дивилися на неї затуманено. Ельдар вдихнув, бажаючи щось сказати. Ось тільки Майя нічого слухати не хотіла: ні вибачень, ні сумнівів, ні відмовок.

Вона повалила Ельдара і поцілувала. А потім знову для закріплення результату. Хлопець видав приглушений стогін і обійняв її. Його руки плавно заковзали по її талії, спині. Не відриваючись від його губ, вона знайшла верхній ґудзик його сорочки й незграбно розстібнула.

 — Майє... — На цей раз Ельдар притримав її за плечі, щоб вона не перервала його. — Майє, послухай мене!

Він зробив паузу, збираючись з думками. Вона бачила, що йому коштувало чималих зусиль хоч трохи прийти до тями. Але після цього його вже стало не зупинити:

 — Ти мені не байдужа! Може, я дурень, і зараз все зіпсую. Але я бачу, як ти засмучена і не зовсім усвідомлюєш, що робиш. І можливо завтра ти пошкодуєш. А я так не хочу. Не хочу, щоб ти потім згадувала про це і шкодувала. Якщо я помиляюся, тільки скажи, і я замовкну. І зроблю все, щоб сьогодні ти забула про все на світі, — останні слова він прошепотів, ніби подорожній, який знемагає від спраги.

Майя завмерла, здивовано подивившись на хлопця. Їй довелося відсунутися: важко думати, поки вона відчуває тепло його тіла. Хлопець сів, і Майя розгублено подивилася на нього.

 — Я тобі подобаюся? — перепитала вона.

 — Так, Майє, й давно вже. Не знаю точно, коли це почалося. Можливо, тоді, коли ми вперше зустрілися. Я побачив в тобі можливість. Можливість втекти. І з того часу ти не виходила у мене з голови. Я дивився на тебе, вивчав. Думав, як до тебе підібратися. Для мене це стало настільки ж захопливо, як і полювання...

Майя згадала, як в саду Ельдар заманив її до квітки-людожера, а потім взяв у неї кров.

 — Того вечора я облажався. Ти побачила мене в кабінеті. Я боявся, що ти розгледіла моє обличчя. Не спав всю ніч. Навіть злощасну книгу з хусткою забув викласти з сумки. А на наступний день ти додумалася стрибнути з даху, — скривився він.

— Поки тікала від тебе, — нагадала Майя.

Ельдар безшумно розсміявся.

 — І знову всі мої думки були про тебе. Я чекав, коли ти розповіси батькові. Місця собі не знаходив. А ти немов сміялася наді мною і тягнула момент мого покарання. І чесно кажучи, це було гірше самого покарання. А потім цей договір.

Він видихнув і запустив руку в волосся, знову збираючись з думками.

 — Так виходило, що я весь час думав про тебе. А потім просто зрозумів, що не можу не думати про тебе. Мені хотілося думати про тебе. Я сам себе не впізнавав. І найгірше, що я розумів — це може перешкодити моїй втечі. Це було складно, Майя, — він втомлено глянув на неї. — Удавати, що я все контролюю. Складно було брати твої руки й залишатися спокійним.

Він замовк, переводячи подих. Майя дивилась на нього. Вона і раніше помічала його погляди на собі, дивні фрази або жарти. Але їй здавалося, причина тому — їхній договір. А він просто дурить її, грає з нею, як властиво нелюдам грати з людьми, щоб розвіяти нудьгу. Майя й подумати не могла, що завжди зібраний і дещо іронічний Ельдар переживав щось подібне весь час їхнього спілкування.

Хлопець подивився на Майю, і їй раптом стало ніяково. Він бачив зараз її глибше, ніж вона хотіла. Він зрозумів, що вона намагається притлумити старий біль, заповнити порожнечу в душі його увагою. І вона бачила, що сам він не проти. Про це ясно говорило бажання в його очах. Але він чекав. Чекав її усвідомленого рішення, й не наближався до неї.