Chris Jey - Between angels and demons, Chris Jey

- Що це? – Данте взяла подарунок.

- Книга. Хіба не бачиш? – усміхнувся Джеймс. - Пам'ятаєш, я обіцяв звільнити тебе від кайданів прокляття? Потрібний ритуал у ній, - вказав маг на видання.

- Ні. Не може цього бути, – дівчина дуже здивувалася. Данте почала гортати книгу.

- Може. Ти ж знаєш, крихітко, я завжди тримаю своє слово, - усміхнувся Джеймс. Він був щасливий бачити, скільки в очах Данте було радості.

- О, боги! Дякую, - Данте накинулася на мага з обіймами. Він обійняв її у відповідь. Джеймс не хотів відпускати свою крихітку. Він заплющив очі, намагаючись змиритися з тим, що обіймає її востаннє. Відьмак мимоволі вдихнув аромат її волосся, згадавши на мить те, що було між ними десятиліття тому. Завдяки їй Джеймс став кращою версією себе. З жорстокого мага та вбивці він перетворився на того, хто рятує людей. Адже з'явилася та, яка повірила в нього і достукалася у давно зачинені двері. Джеймс не хотів відпускати Данте. Але він знав, чим довше він буде поряд з нею, тим важче йому буде покинути її. Він і так затримався в Ордені. Хоча обіцяв собі не повертатись сюди ніколи. Все змінило з поверненням Данте. Це відновило його примарну надію на шанс бути з нею. Але в глибині душі він знав, що між ними нічого більше не буде. Адже як Джеймс не намагався, Данте його не покохала. У її серці навіки інший чоловік. – Я можу вплинути на твій вибір? Може, все-таки залишишся? - запропонувала дівчина.

- Дякую, але ні, - він відпустив її. - Мені час.

- Ми ще побачимось? Чи це наше прощання? – поцікавилася Данте.

- Думаю, що прощання. Але якщо ти знову вляпаєшся в проблеми, я завжди буду радий врятувати твою чарівну п’яту точку. Данте, я маю запитати: якби ми зустрілися раніше, ми могли б бути разом?

- В іншому житті, за інших обставин. З нас вийшла б чудова пара, – Данте усміхнулася. Джеймс потонув у її смарагдових очах. Він і забув, як йому подобаються її очі. Відьмак поцілував дівчину. У цей поцілунок він вклав усю свою любов, ніжність та пристрасть до Данте. Один із символів на руці засвітився, а потім розділився навпіл і з'явився на зап'ястку Данте. - Завдяки цьому, - вказав він на символ, - я знатиму, що з тобою все добре. Тепер я можу піти, – він усміхнувся їй на прощання. Джеймс подався геть із кімнати.

- Джеймсе! - гукнула його Данте. Він обернувся. – Я кохаю тебе.

- Ні, - усміхнувся він, - не кохаєш. Але дякую, що спробувала. Бережи себе, крихітко, - Джеймс знову глянув на Данте, потім відкрив портал і пройшов крізь нього. За мить він закрився.

- Чорт, мені не вистачатиме тебе і твоїх ефектних дій, - Данте присіла на ліжко і почала шукати потрібний ритуал у книзі, яку їй подарував Джеймс. Потім замислилась і сховала книгу в тумбочку.

Після того, як Джеймс покинув Орден, Данте нікому не розповіла про його подарунок. Натомість вона разом з Кемом зникли з очей Ордена на два дні. Вони усамітнилися на тій самій віллі в Тоскані. Це було чудове місце, яке загубилося в дуже мальовничій місцевості, в оточенні виноградників та розкішних пейзажів та оливкового гаю. Невеликий двоповерховий будинок, який знаходився за десять кілометрів від найближчого населеного пункту. Данте та Камаель тут змогли багато обговорити, включаючи подальшу долю дівчини. Вона не сказала Кемові про книгу, в якій є заклинання, щоб зняти її прокляття. Данте не знала, чому про це мовчить. Вирішила, що ще не готова ухвалити рішення, яке кардинально змінить її життя. Данте зосередилася на них із Кемом відносинах. Вона просто хотіла побути з ним, щоб ніхто не відволікав, щоб не треба було світ рятувати, щоб не треба було ризикувати його життям. Данте просто насолоджувалася тим, що відбувається, і намагалася надолужити згаяний час з Камаелем. Тільки після цієї маленької відпустки вона буде готова повернутися до своїх обов'язків у Ордені.

Через два роки. Замок Алмоурол

Кем сів, спершись на спинку ліжка, і обійняв Данте, яка сиділа поруч. Вони просто мовчали. Дівчина лише водила пальчиком правої руки по своєму шраму коло серця.

- Минуло два роки. Може, час спробувати вилікувати цей шрам? - запропонував Кем, і поцілував Данте у скроню.

- Ні, - заперечила вона. – Це моє нагадування про неправильне рішення.

- Це і моє нагадування, що я вбив тебе.

- Подивися на це з іншого боку, - дівчина усміхнулася, - ти врятував світ.

- Ти знаєш: світ без тебе для мене порожнє місце, - він поцілував її.

- Давай не продовжуватимемо цю тему, - запропонувала Данте. – Я втомилася від складних розмов. Їх останнім часом надто багато. Я, в принципі, трохи втомилася, - вона встала з ліжка, накинувши на себе сорочку Кема. Останні два тижні видалися напружені. Активізувалося багато монстрів, наближався черговий Апокаліпсис. Цього разу відьми вирішили закликати Гекату, щоб та очистила цей світ від скверни. Данте останній тиждень продумувала план, як перемогти богиню Місяця та чаклунства. Ще в Орден надійшло багато новобранців, яких треба було розселити, годувати і добре навчати, ще й сон погано давався Данте, хоч і вдень, і вночі вона втомлювалася. Вдень були тренування і справи Ордену, надвечір полювання, ночі вона проводила з Кемом. Останнім часом Данте була стривожена, нервова, грубила людям без причини, злилася. Її хвилювало те, що вже два роки, як вона може звільнитися від кайданів прокляття, але не робить цього. І так нікому і не розповіла про ту заповітну книгу.

Данте підійшла до вікна кімнати. У дворі замку проходило ранкове тренування. Це привернуло увагу мисливиці. Точніше, одна особа привернула її увагу. Дівчина, яка останній рік все намагається негласно стати лідером своєї команди та кинути виклик Данте, показавши тим самим, що вона не поступається їй.

- Вона схожа на тебе, - до Данте підійшов Кем. Він поцілував її шию і обійняв.

- Так, і це мене лякає. Боюся, що двох Орден не витримає.

- Вона як молода версія тебе. Ти теж потрапила сюди недосвідченою, зарозумілою, самовпевненою. А тепер подивися, ким ти стала.