Джонатан Страуд - Брама Птолемея, Джонатан Страуд

77

Це була правда. Ще за часів царських кухонь Ніневії, близько 700 року до нової ери, вавилонські чарівники відрядили мене туди з дипломатичною місією: я мав на бенкеті підсипати отруту Сенахерибу. На жаль, Фекварл на службі в ассирійського царя вистежував убивць: він забрав у мене мій апетитний шматок телятини — й заходився ганятись за мною по всій бенкетній залі. Після класичного жбурляння різноманітних наїдків я звалив його з ніг свинячою кісткою — і накивав п’ятами. Відтоді наші стосунки дедалі гіршали.

78

Під час цієї битви нам пощастило розгромити головну фортецю піратів і визволити сотню полонених. Мені цей бій запам’ятався герцем з вогняним афритом над двома кораблями, що тонули. Ми гасали один за одним уздовж палаючих весел і билися серед снастей уламками щогли. Врешті-решт я влучним ударом звалив його за борт — і дивився, як він тоне в світло-зеленій воді, ще й досі тліючи.

79

Серед цих джинів особливо помітний був один, з червоною шкірою. Джабор наробив тоді чималого шарварку, та врешті я зумів вивести його з гри, заманивши до лабіринту кам’яних печер — і зваливши на нього дах одного тунелю.

80

Ідеться, звичайно, про мир для єгиптян. Тобто насильство, грабунки та вбивства тривали й далі, але тепер убивали ми, а не нас. Тож усе було гаразд.

81

Анх — амулет у вигляді літери «Т» з петелькою вгорі. Символ життя. В Єгипті часів фараонів, коли магія була надзвичайно поширена, такі амулети містили ув’язнених духів — і слугували потужними оберегами. За часів Птолемея, однак, вони зберігали лише символічне значення. Проте залізо, як і срібло, завжди лякало джинів.

82

Тобто «Бартімеус». Якщо ви раптом забули його. Птолемей ніколи не називав мене цим ім’ям — заради чемності.

83

Якби то був хоч якийсь інший найголовніший ворог!..

84

Я хотів сказати, що здивувався, побачивши Кіті Джонс, а не стіл. Хоча стіл був дуже гарний, полірований.

85

Гаразд. Річ тут ось у чім. Як я вже згадував — і, мабуть, неодноразово, — існує п’ять основних рівнів духів: біси (негідні), фоліоти (незначні), джини (дивовижні істоти, серед яких є кілька справжніх скарбів), африти (їх зазвичай переоцінюють) і мариди (вкрай самовдоволені тварюки). Крім цих п’яти рівнів, існують іще могутніші сутності незрозумілої природи. Викликають їх украй рідко, і сказати про них щось певне важко. Ноуда — одна з таких сутностей, і його поодинокі появи на Землі щоразу залишали кривавий слід. Його послугами користувалися лише найжорстокіші режими: ассирійці (під час битви при Ніневії, коли Ноуда пожер тисячу мідян), Тимур Жорстокий (під час облоги Делі, коли Ноуда склав з черепів полонених пагорб заввишки з п’ятдесят футів), ацтеки (ці викликали його раз по раз, аж поки Ноуда виявив двозначність у заклятті Монтесуми, — помщаючись йому, він розграбував Теночтитлан і залишив його беззахисним перед іспанцями). Одне слово, Ноуда — моторошна особа, вічно голодна й немилосердна.

86

Зверніть увагу, що в моїх словах не було жодних жартів чи кепкувань. Хоч Ноуда перебував не в найкращій формі, я був певен, що він спроможний одним поглядом розщепити мене на атоми. Тому я й вирішив краще бути чемним.

87

Він поводився з нею, як… Краще сказати так: цього разу я не помітив у його поведінці егоїстичної мети. Безперечно, він тут мав на меті якусь вигоду для себе — ще й чималу, от тільки яку саме — я не знав.

88

То була правда. Ось вам звичайна подоба Наер’ян: блискучий чорний тулуб, троє вогненних очей і безліч павучих ніг. Це, безперечно, питання звички, і все-таки це мало пристойніший вигляд, ніж тіло якогось Дженкінса.

89

Десь у глибині цих очей я помітив шалений вир неймовірної сили Іншого Світу. Я мимоволі подумав, чи витримає смертне тіло таку міць.

90

Ми обидва постаралися, щоб це пролунало рвучко, виразно, впевнено. Це нам, щоправда, не дуже вдалось. Його голос був пискливий, що радше пасував би кажанові чи свищику для собаки, а мій жебонів, як у старої відьми, що просить собі до чаю бутерброд з огірком.

91

Принаймні століття зо два. Останнім мій був чеський господар, нівроку гладкий. Я частенько дорікав йому за те, що він не дбає про себе, і врешті вселив у нього прагнення довести протилежне. Якось я почав кепкувати з нього — ніби він не зможе дотягтися до пальців власних ніг, стоячи в пентаклі. До пальців він дотягся, та водночас його сідниці виперлись за межі кола, що дозволило мені вирватись на волю. Щиро кажучи, він і справді був жирненький, але досить-таки смачний.

92

Тривало це, на жаль, недовго. «Бартімеусе, чи не міг би ти прокласти канали землями всього Дворіччя?» «Чи не міг би ти отут і отут перемістити річище Евфрату?» «Послухай, якщо вже ти до цього взявся, чи не міг би ти заодно посіяти в долині кілька мільйонів зернят пшениці? Дякую заздалегідь». І навіть палицю-копачку не дали. Поки я дотяг до Уру, мій захват трохи вивітрився — надто вже ломило спину.

93

Будьте певні, на цьому я знаюсь чудово. Більшу частину шостого століття я провів у старій пляшці з-під сезамової олії, запечатаній воском і кинутій у хвилі Червоного моря. Ніхто не чув моїх репетувань. Нерешті мене визволив старий рибалка — на той час я вже так зневірився, що на радощах вирішив виконати кілька його бажань. Я вирвався з пляшки в подобі велетенської хмари, випустив кілька блискавок і нахилився, щоб запитати, чого він бажає. Бідолаха тут-таки помер від розриву серця. В цій історії мусить бути якась мораль, та щось я ніяк її не побачу…

94

З його точки зору це відчуття було цілком логічним. Адже він увібрав у себе мене — істоту з вогню й повітря.

95

Нічого в цьому світі не змінюється. Нефертіті завжди виробляла те саме