Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

Уперше надруковано в книзі «Арабески» (Ч. 1. — С. 211‒216). Авторське датування — 1832 р. Дослідники схильні до думки, що стаття була доопрацьована перед публікацією в серпні-вересні 1834 р. Первісна назва — «Про Пушкіна».

Про те, як поставився Пушкін до статті Гоголя, свідчень немає, хоч у бібліотеці поета є розрізаний том «Арабесок», надісланих Гоголем. У супровідному листі від 22 січня 1835 р. він писав: «Надсилаю вам два примірники “Арабесок” …один примірник для вас, а другий розрізаний для мене. Вичитайте мій і, будьте ласкаві, візьміть олівець у ваші ручки і жодним чином не стримуйте обурення, побачивши помилки, а того ж часу їх усіх виявляйте на очі. — Мені це треба. Пошли вам Боже достатнього терпіння при читанні!» (X, 347‒348).

Гоголь першим наголосив на тому, що Пушкін — російський національний геній. Цю думку підхопив В. Бєлінський, який в огляді «Російська література в 1841 році» зазначив, що поезія Пушкіна — «найбільш звучний та урочистий орган російського духу і російського слова» (див.: Белинский В.Г. Собрание сочинений: В 3 т. — М., 1948. — Т. 2. — С. 125).

Вивищення Пушкіна було логічним бажанням Гоголя підняти статус літератури і поета-творця, закликаного до апостольського служіння. Протягом усього життя Гоголь декларував своє особливе ставлення до Пушкіна, говорив, попри внутрішню творчу полеміку, про причетність поета до головних своїх задумів. Пушкін залишиться з Гоголем до останніх років життя, його ім’я фігуруватиме і у «Вибраних місцях із листування з друзями» (не менше 70 разів) і «Авторській сповіді» (див.: Золотусский И.П. Пушкин в «Выбранных местах из переписки с друзьями» // Гоголь и Пушкин. Четвертые Гоголевские чтения: Сб. докладов. — М., 2005. — С. 360‒374).

Текст друкується за вид.: Гоголь М.В. Твори: У 3 т. — К., 1952. — Т. 3. — С. 387‒392.

Як слід зробити цю драму

Уперше надруковано П.О. Кулішем (див.: Основа. — 1861. — № 1. — С. 118‒120). Пізніше М. Тихонравов включив чотири фрагменти, які у такому вигляді вперше об’єднали В. Воропаєв та І. Виноградов (див.: Гоголь Н.В. Собрание сочинений: В 9 т. — М., 1994. — Т. 7. — С. 501‒504).

Науковці вважають, що начерки, які можна віднести до кінця 30-х років, пов’язані з задумом написати «драму за вибритий вус». У листопаді 1839 р. Гоголь, як свідчить С.Т. Аксаков, оповідав, що «у нього склалася у голові трагедія з історії Запорожжя, в якій все готове, до останньої нитки, навіть в одежі діючих осіб; що це його давнішнє, улюблене дитя, що він вважає, що ця п’єса буде найкращим його твором і що йому буде досить двох місяців, щоб переписати його на папір» (Аксаков С. Т. История моего знакомства с Гоголем, 1832‒1843 гг. — М., 1960. — С. 27‒28).

Над драмою Гоголь активно працював улітку 1840 р. у Відні. В листі до М.П. Погодіна від 17 жовтня 1840 р. він писав: «Сюжет, який… ліниво я тримав у голові своїй, не насмілюючись навіть братися за нього, розгорнувся переді мною у такій величі, що все в мені відчуло солодке тремтіння. І я, забувши вас, переселився раптом у той світ, в якому давно не бував, і тієї ж миті засів за роботу» (XI, 314). Є свідчення В. Попова про читання Гоголем у листопаді 1840 р. в Римі початку трагедії: «Одного ранку… він мене пригостив початком нового твору!.. Це буде, як він мені сказав, трагедія. План її він задумав ще у Відні, почав писати тут. Дія в Малоросії. В декількох сценах, які він вже написав і прочитав мені, є одна особа комічна, яка, виражаючись не стільки в дії, скільки в словах, тепер уже досконалість. Про решту судити не можна: вони повинні ще проявитися в самій дії. Головна особа ще не визначилась» (Письма Н.В. Гоголя / Ред. В.И. Шенрока. — СПб., 1901. — Т. 2. — С. 89). Про заключні етапи роботи і драматичний епізод спалення свідчить у своїх спогадах П.В. Анненков: «Він писав драму із козацького запорозького побуту, яку потім кинув незворушно у вогонь, незадоволений малим впливом її на Жуковського; історія Малоросії слугувала йому посібником. Про існування драми я дізнався випадково. Між паперами, які Гоголь пильно підкладав під мій зошит, коли я готувався диктувати, попався мимохіть відірваний клаптик, дрібно-дрібно писаний його рукою. Я нахилився до папірця і прочитав уголос першу фразу якогось старого козака (імені не пам’ятаю), що потрапила мені на очі і мною втримана в пам’яті: “…і на що це Господь Бог сотворив баб на світ, хіба тільки, щоб козаків народжувала…” Гоголь сердито кинувся до мене з криком: “Це що?” — вирвав у мене папірець з рук і запхнув його в письмове бюро; після чого ми спокійно взялися до справи» (Анненков П.В. Н.В. Гоголь в Риме летом 1841 года // Н.В. Гоголь в воспоминаниях современников. — Μ., 1952. — С. 272).

Про спалення трагедії (вересень 1841 р.) є два свідчення В.А. Жуковського. Одне — у спогадах Ф.В. Чижова: «Спочатку я слухав; дуже було занудно; потім рішуче не міг утриматись і задрімав. Коли Гоголь закінчив і запитав, як я вважаю, я кажу: “Ну, брате, Микола Васильович, вибач, мені сильно спати захотілося”. — “А коли спати захотілося, тоді можна і спалити її”, — відповів він і тут же кинув у камін. Я кажу: “І добре, брате, зробив”» (Чижов Ф.В. Встречи с Гоголем // Гоголь в воспоминаниях современников. — С. 228‒229).

О. Никитенко записує цю ж історію з вуст Ф.В. Чижова з дещо іншими деталями: «Читання прийшлось якраз на після обіду, а в цей час Жуковський полюбляв трохи подрімати. Не маючи змоги боротися зі своєю звичкою, він і тепер, слухаючи автора, помалу-мала впав у такий сон. Нарешті прокинувся. — “Ось бачите, Василю Андрійовичу, — сказав йому Гоголь, — я просив вашої критики на мій твір. Ваш сон є найкращою на нього критикою”. І з цими словами кинув рукопис у палаючий камін» (Никитенко А.В. Дневник: В 3 т. — Л., 1956. — Т. З (1866‒1877). — С. 33).

Спроба пов’язати драму з іменем Богдана Хмельницького (див.: Виноградов И. Комментарии // Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во Московской патриархии, 2009. — Т. 7. — С. 782‒783) позбавлена серйозної аргументації.

Переклад здійснено за вид.: Гоголь Н.В. Полное собрание сочинений: В 17 т. — [М.; К.]: Изд-во