Bogdana reider - Зоряні Війни : Еніка Скайвокер ( Відновленя ), Bogdana reider

— Не хвилюйся, Обі-Ван. Я буду дотримуватися всіх рекомендацій. І я обіцяю, що жодних ризикованих тренувань, лише спокій та відпочинок. Обі-Ван усміхнувся, відчуваючи, як любов до Еніки наповнює його серце. Він піднявся, нахилився і поцілував її в чоло.

— Я буду дзвонити кожного дня, — сказав він. — Я хочу знати про кожну маленьку деталь, про те, як ви з Асокою проводите час.

— Ми будемо чекати твоїх історій про місію, — відповіла Еніка, відчуваючи міцність їхнього зв'язку. — І пам'ятай, що ти не один. Ми завжди з тобою, навіть якщо фізично знаходимося на відстані.

— Ти права, Еніко, — відповів він, піднімаючись, щоб вирушити на зустріч з Рексом і Квінланом. — Я перекажу їм твої побажання. І не хвилюйся, я буду тримати все під контролем, щоб 501-й загін виконував завдання без зайвих ризиків.

Він зупинився біля дверей, озираючись на Еніку з любов'ю і вдячністю. Його дух був зміцнений її мужністю та відданістю.

— Поки я не повернуся, будь у безпеці та дбай про себе та нашу майбутню дитину. І пам'ятай, моя дорога, ти не одна. Я завжди з тобою, де б я не був .З цими словами Обі-Ван покинув палату, направляючись до завдань, які чекали на нього. Він знав, що попереду його чекають виклики, але також знав, що його любов та відданість Еніці та їхній дитині давали йому сили боротися та захищати галактику. Еніка, залишившись у палаті, відчувала спокій. Вона знала, що Обі-Ван виконає свою місію з честю, і що вона, зі свого боку, зробить все можливе, щоб підтримувати їхній дім теплим і безпечним на їхньому шляху до батьківства. З Асокою поруч, яка була не просто учнем, а й дорогим другом, вона відчувала себе сильнішою та менш самотньою.Разом, попри відстані та виклики, Обі-Ван та Еніка продовжували бути нерозлучними, підтримуючи одне одного у кожному кроці їхньої спільної подорожі.Еніка влаштувалась зручніше на подушках і викликала по гала-проктору Рекса .

— Рекс, це Еніка. Я маю до тебе важливе прохання, — промовила вона, коли на екрані з'явилося обличчя капітана Рекса.

— Еніка! Як ти почуваєшся? Якщо це про Обі-Вана, то можеш бути спокійна — ми разом, і все під контролем, — відповів Рекс з усмішкою, проте його очі виражали стурбованість.

— Дякую, Рекс. Я знаю, що Обі-Ван у безпеці з тобою і Коді Але моє прохання стосується чогось іншого. Обі-Ван звичайно дзвоните ме кожного дня, але я хочу, щоб ти стежив за ним трохи уважніше. Він може не звертати уваги на власне здоров'я, занадто зосереджуючись на місії. Просто... тримай його в полі зору, будь ласка.

Рекс кивнув із розумінням.

— Звісно, Еніка. Ти можеш на мене покластися. Я переконаюся, що він дбає про себе. Якщо щось трапиться, я одразу тобі повідомлю.

— Дуже дякую, Рекс. І... ще одне. Якщо можеш, надсилай мені оновлення про хід місії. Обі-Ван може не розповідати всі деталі, але я хочу бути в курсі, щоб краще розуміти, що відбувається.

— Звісно, Еніка. Ти завжди будеш мати всю інформацію, яку я можу надати. І не хвилюйся, ми з Обі-Ваном зробимо все, щоб повернутися безпечно. Завдання жорстке, але ми готові до викликів.

Еніка посміхнулася, вдячна за підтримку капітана Рекса.

— Дякую, Рекс. Це дуже важливо для мене. Будьте обережні та бережіть одне одного.

— Обіцяю, Еніка. І ти теж бережи себе. Обі-Ван страшенно хвилюється за тебе, тому дотримуйся всіх рекомендацій лікарів. Ми всі хочемо бачити вас здоровими та щасливими. Після закінчення розмови Еніка вимкнула голопроектор і знову відчула спокій. Розмова з Рексом додала їй впевненості, що Обі-Ван і всі інші будуть в безпеці. Вона знала, що може довіряти цій команді, і це заспокоювало її душу, допомагаючи зосередитися на власному здоров'ї та підготовці до майбутнього материнства. Асока вимостила свій майстер зручніше під деревом 

— Асока ще більше подушок і я утону в них пожартувала Еніка

— Лікарка  сказала вам берегти себе.

— Падаван  ти не винувата  що та  трапилось.  Молода жінка схопила тогруту за руку.

— Але як би я не захворіла  то тобі не довилось їхати  з Обі- Ваном  самим  промовила  Тано  сіла біля  майстра.

Еніка обняла Асоку, відчуваючи її турботу і провину. Вона знала, що таких ситуацій не можна передбачити, і що всі вони роблять все можливе, щоб допомагати одне одному.

— Асока, ти не винна в тому, що сталося. Ми всі робимо те, що повинні робити. Іноді обставини складаються так, що ми не можемо їх контролювати. Але ми завжди підтримуємо одне одного і йдемо вперед. Асока кивнула, хоча в її очах все ще відчувалася тривога. Вона знала, що повинна бути сильною, щоб допомогти своєму майстру.

— Я знаю це, майстрине. Просто... я хочу бути впевненою, що ви в безпеці. І що Обі-Ван повернеться цілим і неушкодженим. Еніка посміхнулася, розуміючи почуття своєї учениці.

— Ми всі хочемо цього, Асока. І я впевнена, що Обі-Ван зробить все можливе, щоб повернутися до нас. А поки що ми з тобою будемо тут, підтримувати один одного і дбати про себе. Бо тільки так ми зможемо бути корисними для нашої справи. Еніка поглянула на небо, крізь гілки дерев, що злегка колихались на вітрі.

— Розповідай мені про свої тренування в медитації, Асока. Я хочу почути, як ти просуваєшся.

Асока почала розповідати, енергійно жестикулюючи руками, що було характерно для неї. Вона описала, як намагається досягти глибшого зв'язку з Силою, як навчається зосереджуватися навіть у найбільш хаотичних умовах.

— І знаєте, майстре, я навіть почала відчувати маленькі зміни у моєму сприйнятті. Я можу краще відчувати емоції інших, і це допомагає мені бути більш уважною під час тренувань. Еніка слухала, підтримуючи падавана заохочувальними кивками та посмішками.

— Твій прогрес вражає, Асока. Я пишаюся тим, як ти вчишся і розвиваєшся. І пам'ятай, навіть коли ми відчуваємо труднощі, кожен досвід навчає нас чомусь важливому. Наші випробування роблять нас міцнішими. Асока знову кивнула, здається, з новим відчуттям рішучості в її очах.