Астольф де Кюстін - Правда про Росію, Астольф де Кюстін

«Цей народ-автоматів нагадує половину, партії шахів, одна людина веде всю гру, а незримим супротивником є людство. Тут рухаються та дихають лише за дозволом імператора; також усе є понуре й присилуване. Мовчання панує над життям та паралізує його. Офіцери, візники, кріпаки, придворні — усі слуги того самого пана сліпо підлягають одній думці, їм незнаній. Це архитвір дисципліни, але видовище цього «досконалого» порядку мене зовсім не задовольняє, бо така впорядкованість здобувається через цілковите знищення незалежності. Мені здається, що тінь смерти ширяє над цією частиною земної кулі. (Значно пізніше А. Блок у поемі «Возмєздіє» писав про Росію кінця XIX ст. майже те саме, — «В те годи давніє, глухі є... Победоносцев над Россіей простьор совіниє крила»...)

«Серед цього народу, позбавленого вільної години на волі, ви бачите лише тіла без душі й ви здригаєтеся при думці, що на таку кількість рук і ніг припадає лише одна голова». (Л. 9-й).

Як бачимо, маркізові спостереження з 1839 року зовсім не втратили своєї вартости й для Москви року 1958. Тому аж ніяк не доводиться дивуватися, що американський посол у Москві Бедел Сміс, як сам він недавно в цьому признався, часто замість того, щоб складати власний дипломатичний звіт з Москви до Вашингтону, переписував цілі сторінки з твору де Кюстіна, лише підписуючи їх сучасною датою. Ця глибина й влучність спостережень та думок Кюстіна, який розкрив істоту Росії, є рівнож причиною — безнастанного крику ненависти та розпачу сучасної московської ура-патріотичної преси (Лазаревський, Солоневич, Шіряєв-Алімов, Кремньов, Тімашев та інші). Для москалів ворогом число перше є, власне, ніхто інший, як давно померлий маркіз Астольф де Кюстін...

Дуже багато надзвичайних по влучности спостережень висловив у своїй книзі де Кюстін також на адресу московської церкви. Обмежимось лише кількома:

«Коли церква відмовляється від свободи, вона втрачає моральну доброчинність, як рабиня, вона породжує рабство». (Л. 23-й).

«Політична віра тут міцніша, як віра, релігійна єдність московської церкви є лише зовнішня; секти, примушені до мовчанки, зручно вирахованої пануючою церквою, риють собі дорогу під землю». (Л. 22-й).

Дуже вірне окреслення характеру московської влади подає Кюстін: «Російська влада — це таборова дисципліна, підкорена державному ладові, це стан облоги, який став нормальним станом суспільносте». (Л. 9-й). А от нижче короткі рядки, які могли б стати написом на цьому творі:

«В Росії деспотизм є на троні, але тиранія є всюди». (Лист 23-й).

VII

МОСКВА

ОПИНИВШИСЬ У РОСІЇ, ДЕ КЮСТІН ПОЧАВ ДУЖЕ ЧОРНО ДИВИТИСЯ НА МАЙБУТНЄ ЄВРОПИ:

«Після Петровсько-Розумовського розчарування все більше зростало, так що при вїзді до Москви ви, нарешті, не вірите тому, що помічали здалека: приснилося, а по пробудженні ви опинилися в найпрозаїчнішім та найнуднішім місті у світі, у великім місті без жодної будови, що була б гідна розумного захоплення. Перед цією тяжкою та незграбною копією Європи ви питаєте себе, куди поділася Азія, що на мить постала перед вами. Без здібности до будування, без хисту до різьбарства можна накопичувати каміння, творити величезні розмірами будівлі, але не можна створити чогось гармонійного, тобто великого через свої співвідношення. Щасливий привілей мистецтва!.. Архитвори переживають самих себе, вони існують у пам’яті людській довгі віки по тім, як час їх зруйнував; вони приязні через натхнення, яке проявляється в їх найостанніших дрібницях. Вони вічні, як думка, що їх створила, в той час, як неформальні маси з певною тривкістю, яка їм надана, будуть забуті навіть ще заки їх подолає час. Мистецтво, коли воно досягає досконалосте, вдихує в камінь душу, — це таїнство. От чого вчить нас Греція, де кожний кусник різьби спричиняється до більшого враження від загального плану кожної будови. В будівництві, як і в інших мистецтвах, — Це досконалість найменших дрібниць та їхні відношення, мудро комбіновані з загальним планом, з яким народжується відчуття краси. В цілій Росії ніщо не витворює подібного враження».

Про ославлену московською пропагандою строкату, наче папуга, церкву Василя Блаженного де Кюстін висловлюється так:

«Звичайно, країна, де подібна будова зветься місцем Молитви, не є Європою — це Індія, Персія, Китай, а люди, що йдуть вклонятися Богові в цій коробці конфітур, не є християнами».

Про московський Кремль, хоч він і був збудований ломбардськими будівничими, які зробили з нього кепську копію міланського замку, де Кюстін із жахом пише: «Ці незчисленні будови висловлюють лише одну й ту саму ідею, яка панує тут надусім: війна підтримана жахом. Кремль — це безперечно витвір понадлюдської істоти, але істоти злотворної. Слава в рабстві — така є алегорія, зображена цим шайтанським спорудженням... Це місце побуту для постатей з Апокаліпси.

Даремно кожна вежа має свій окремий вигляд та призначення, бо всі вони мають те саме значеная: озброєний терор!

Мешкати в Кремлі — це не значить жити, а боронитися: пригноблення викликає повстання, повстання зумовляє обережність, обережність збільшує небезпеку, а з цієї довгої послідовности дій та протидій народжується потвора, деспотизм, що збудував собі дім у Москві, Кремль! От і все. Коли б повернулися на землю велетні передпотопового світу, щоб відвідати своїх слабих нащадків, вони могли б ще оселитися тут.

В архітектурі Кремля все має символічний сенс, вільний чи ні, але те що залишається реального, коли ви перемогли ваш перший переляк, щоб дістатися до глибини цих дикунських пишнот — це купа схованок, бундючно прозваних палатами та соборами. Москалі чинять мудро, вони не виходять із в’язниць.

Саме їхнє підсоння є спільником тиранії. Холод цієї країни не дозволяє будувати тут великих церков, де вірні замерзали б під час молитви; тут дух не зноситься в небо оздобами релігійної архітектури, під цією широтою людина може ставити Богові лише темні будиночки. Темні кремлівські собори з їх вузеньким склепінням та грубими мурами, нагадують льохи — це мальовані в’язниці, в той час, як палати — це позолочені темниці».

Далі де Кюстін зазначає, що душею Кремля є Іван IV-ий: «Це не він збудував цю фортецю, але він в ній народився, там умер і туди повертається, його дух залишається тут».

«План Кремля був започаткований і виконаний за його предка Івана III-го і людьми цього покрою; та я хочу послуговуватись цими величезними постатями, наче дзеркалом, щоб представити вам Кремль, якого я не можу змалювати звичайними засобами, бо тут мої слова не дорівнюють речам...

Якщо з улаштування будинку ми виводимо характер особи, яка в ньому живе,