Розалія Лоренс - Прихисток твоєї помсти, Розалія Лоренс

— Ні, — прошипів. — Цього не станеться.

— Вони її сім'я, а ти їй, хлопче, ніхто.

На скронях Микити виступили вени.  Він різко переплів наші руки та поставив їх на стіл. Батько подивився на нас. Я сильно закусила губу аби не схлипнути. По щоках скотилася перша сльоза.

— Як я їм сказав, так і тобі скажу. Вона. Моя. Дружина, — буквально прогарчав останнє слово. — А я її чоловік.

— Це мені нічого не говорить. Штамп у паспорті не зупинить цих людей. Ти погано їх знаєш, ці люди гірше гієн. Вони нічого перед собою не бачать, коли їм щось треба. Вони роздеруть тебе за секунду.

— Зате я знаю тебе, — він зробив паузу. —  Ти сам не дуже від них віддалений.

— І? Ти думаєш я ризикну іншими своїми дітьми через одного притрушеного?

— Коханий… — Валерія мала блідий колір обличчя.

— Не потрібно, мамо… — він ще більше стисну мою руку до білих кісточок. — Я теж твій син, — в його голосі був біль.

— Так ти мій син, — батько кивнув і встав,  — і я не хочу втрати сина через чужу мені дівчину.

— Ця дівчина моя! — крикнув, ледь не зриваючи голос. — Ти повинен це прийняти інакше...

— Інакше?

Вони пропалювали один одного.

— Інакше, ти сьогодні втратиш сина.

— А хіба ти не відмовився від мене ще тоді? Ти ж мене як батька ні в, що не ставиш. З дому пішов, влаштувався на дурну роботу.

— Якщо ти приймеш моє рішення, я дам тобі шанс…

— Я не потребую твоїх шансів! — крикнув і тикнув в мене пальцем. — Ти розлучишся і віддаш її сім’ї! Зрозумів?! Чи ти хочеш, щоб постраждав хтось з сім’ї? Тоді буде пізно.

Микита весь став зі сталі. Він піднявся зі стільця, тягнучи мене за собою. Сльози котилися по щоках коли до мене дійшло повною мірою, що я накоїла.

— Тоді я більше вам не сім'я. Я не буду тягнути тебе і сім’ю на дно. Я сам з усім впораюся. Від сьогодні нас різні дороги.

Мої очі повних сліз розширилися, і я зі страхом подивилася на Микиту. Аллах, що я натворила? Він через мене відмовився від батька. Що я за жахлива людина. Мені не потрібно було погоджуватися. Аллах.

Він розвернувся і пішов, тягнучи мене за собою. Я розвернула голову і крізь пелену сліз побачила, як Валерія піднялася і починає трусити чоловіка. Він із болем дивився на неї. Коли я вже хотіла розвернутися до Микити перетнулася з поглядом з Петровича. Він прослідкував як по моїй щоці в той момент прокотилася сльоза.  Коли ми дійшли до дверей, шум гуркоту зупинив Микиту.

Він різко повернувся.

На підлозі лежала розбита тарілка. Петрович відсунув стілець і повільно піднявся. Він дивився на мене, а я на нього. Він бачив мій біль. З першого ж погляду ще в тій залі він це побачив.

Повернувшись до зятя він розбив ще одну тарілку.

— А тепер зять, прийдеться тобі послухати мене.

Він розвернувся і повільним кроком пішов в мій бік.