Тетяна Котило - Зцілений тобою, Тетяна Котило

Бачив, як вплинули на Мар’яну його слова. Щось мислила собі, перебирала в голівоньці. Той добре. Значить здатна себе врятувати.

Після сніданку Любомир не давав ніяких розпоряджень щодо її перебування в котеджі, сказав лиш, щоб відпочивала і пішов. 

Невдовзі до помешкання навідався Макар з приходом якого Мар’яна відразу повеселішала. 

– Привіт, мала. Як ти? Отямилась? Налякала ти мене вчора.

– То це ти мене привіз сюди? 

– Я. Твоє щастя, що знайшов тебе вчасно.

– Дякую. – розгубилася, бо не чекала, що до її персони буде стільки уваги. Ніхто ніколи не цікавився її самопочуттям.

– Дивлюсь, ти не дуже цьому рада.

Мар’яна повела плечима. Застрягла у власних тенетах, мов риба в рибацьких сітках, не уявляючи, як з них тепер вибратись.  

– Любомир засуджує мій вчинок. Ти, мабуть, також?

– Я не Господь, щоб судити. І гріхів у мене чимало. А у Мира на те свої причини.

– Розкажи мені про нього. Хто він? 

– Самітник. Трудолюб. – усміхнувся, не здивований питаннями дівчини. Ті завжди цікавились чоловіком вищим за статусом і старшим за віком. Той своєю суворістю, дещо байдужістю притягував, мов магнітом. Приковував своєю таємничістю, якою віяло за кілометр. Кожна з жінок вважала, що їй вдасться пробратися крізь чоловікову темну душу, розвести в ній яскраве вогнище, і згодом розтопити його холодне серце. Знесилившись та зневірившись – йшла, звільняючи місце іншій.

– Ти давно працюєш на нього?

– Давненько. Я не лише його помічник, охоронець та водій в одній особі, ми товаришуємо багато років. Хоча, друзями нас складно назвати.

– Слухай, Мар’яно. Я не знаю, яке Мир прийме щодо тебе рішення, але додому тобі повертатись не можна. Селище тебе погубить раніше, ніж твій старий вб’є тебе.

– Куди ж мені податись?

Макар покрутив у руці мобільний, мислячи куди. Його прагнення допомогти Мар’яні було сильним, аби залишатись осторонь. А все тому, що вона нагадувала йому Її. Його Ніку. Вони були дещо схожими з Мар’яною зовні. Мали той самий медовий колір волосся, що личило до ластовиння, котре подекуди розкинулось миловидним обличчям. Вони однаково зазнали знущань від рідного батька, однаково загубились у стражданнях і невпевненості у завтрашньому дні.

Проте, було те, що їх значно відрізняло між собою. Різний. Не легкий. У когось навіть – фатальний. Вибір.