Крістіна Жиглата - Нам не можна бути разом, Крістіна Жиглата

Розділ 6

 

 

Коли Езра відсторонився від моїх губ, я ніяково усміхнулася йому.

- Мій день народження минув, ось уже як…, - почала я і запнулась, подивившись на наручний годинник на зап'ясті Езри. - П'ять хвилин тому... Але все-таки, дякую за ще один подарунок...

- Будь ласка, - він теж усміхнувся у відповідь. – Таких подарунків, я можу дарувати тобі стільки, скільки захочеш…

- Для першого дня достатньо, - м'яко відмовилося. Серце і так гуркотіло в грудях немов шалене, а мої щоки почервоніли від сорому і незручності. Мій перший поцілунок... З Ерою... Хлопцем, про якого я мрію ось уже кілька місяців... - І не нависай так... Не напирай, - попросила, змушуючи його повернутись у своє колишнє становище. Надто близько... Я не могла зосередитися і розслабитися.

- Добре... Не буду, - погодився, відхилившись від мене.                    

Ми знову лягли на покривало, торкаючись плечима.                                

Подумки, я спробувала уявити своє життя з Езрою… Як усе буде… І де…

Уява малювала мені щасливе життя, казкове… У коханні та турботі…

Можливо, ми матимемо мало грошей, але я готова була відмовитися від матеріальних благ. Заради іншого майбутнього. Свого… Яке б я могла вибрати сама…            

Але все одно залишався страх… Не лише за себе, а й за коханого…

Батько не відпустить мене. Особливо після того, як я втечу і порушу всі його плани. Застава внесена... Я обіцяна іншому... І має бути чистою та невинною...                           

А що коли я очорню себе?                     

Що якщо втрачу свою цінність перед Ензо Герра… Адже обов'язковим пунктом в угоді була моя невинність…

Ці думки лякали мене, але водночас і приносили якусь надію...

Може, я справді могла все виправити?                         

Виправити і нічим не зобов'язувати Езру... Відвести від нього гнів батька та взяти все на себе. Адже ніхто не дізнається... Я не скажу з ким я була, навіть під найжорстокішими тортурами.

А потім мене проженуть із дому… Відправлять до якогось іншого міста, змусять навчатися і жити одній… Як Дріну.                          

Так, моя сестра втратила сім'ю, пошану батька та любов мами… Але тепер вона на волі, належить сама собі і робить те, що захоче!

Я пам'ятаю, з чого почався скандал, між батьком та Дріною… Сестра закохалася у хлопця. Він попросив її руки, але батькові вибір доньки не сподобався. Занадто бідний і ніякої вигоди.

Дріна завжди була запальна, і вперта... Вона не відступала від свого.

Скандал тривав кілька днів.                 

Потім усе якось припинилося. Дріни не стало... А я так і не дізналася, куди вона зникла.

Мама говорили, що вона вчиться, і живе в іншому місті... Але де саме... Мені ніхто не говорив. А жаль…

Якби я знала де сестра, давно б до неї поїхала.                             

- Ти тремтиш... Замерзла? - Вривається в мої роздуми голос Езри. Я навіть не встигла відповісти, як він зняв свою куртку і вкрив мене нею. Причому сам залишався в одній білій футболці, в якій був на святі мого дня народження.

Куртка Езри приємно пахла… І я мимоволі, глибоко зітхнула цей запах, наче намагалася запам'ятати його назавжди. Мені чомусь здавалося, що цей момент буде єдиним для нас. І завтра Езра просто не прийде… Йому щось завадить чи батьки щось зрозуміють та ізолюють мене від нього…

Я боялася цієї заборони… Боялася, що не встигну втілити план у дійсність… І боялася залишитися без нього…

- Тепер замерзнеш ти, - шепнула.

- Мені не холодно, - заперечив хлопець. – Я рідко мерзну… Звик до холодної температури та погоди…

- Відмінний початок. Хоч щось про тебе, - зауважила з усмішкою. - Розкажи ще... Тепер твоя черга, - прошу.

- Добре. Що тебе цікавить? - Запитав він, перевернувшись на бік. Обличчям до мене. Я також так зробила. Тепер ми були надто близько, але я не соромилася…

- Все… Все, що можеш, - тихо відповіла. – Уго казав, що ти з дитбудинку… Виріс на вулиці… Був хуліганом… Але потім… Ти змінився…                     

- Уго багато балакає, - роздратовано кидає Езра. - Як він міг тобі сказати?

- Він не мені казав, а мамі... Я підслухала, бо мені було цікаво хто ти... Пам'ятаєш той день біля басейну... Коли ми вперше побачилися?

- Пам'ятаю. Звичайно пам'ятаю. Після того дня я став частим гостем у вашому домі... - посміхнувся. - І до речі, тоді до твоєї кімнати, я увійшов не випадково, - додав, і я подивилася на нього пустотливою усмішкою, згадуючи день, коли Езра, нібито випадково увійшов до мене в спальню.

Це було за два тижні до мого дня народження. Я сиділа на ліжку, дивилась щось у телефоні та слухала музику… Звичайно не обійшлося і без танців. Я рухалася в такт музики, перебуваючи в сидячому положенні. І так було деякий час… А потім я зрозуміла, що в кімнаті не одна. Боковим зором помітила тінь... Я підняла погляд на двері і побачила в отворі Езру...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍