Макс Дикий - Я знайду тебе, Макс Дикий

— Зрозуміло, — він привітно усміхається. — Хочете, я вам все покажу? Мені вже набридли ці однотипні запитання… Можу і приватне інтервʼю дати, — він підморгує, беручи мене під руку. 

 — Я б із задоволеням тут все роздивилася, — кажу, з захопленням розглядаючись навколо. — І послухала б про ваші досягнення! 

— Андрію, ви обіцяли дати мені перше інтервʼю, — каже якась дівчина, підходячи до нас і надуваючи силіконові губи.

— Хіба? — він усміхається і трохи притягує мене до себе. — Щось я такого не памʼятаю, — він переводить погляд на мене і шепоче на вухо. — Може, підемо в якесь більш тихе місце? 

— Можна туди, — я показую на край тераси, де нікого немає, і водночас з головного залу це місце добре видно, тож Макс мене не загубить з поля зору.  І поки він дивиться в той бік, я обережно кладу жучка до його кишені. 

— Андрію, — до нас знов підходять якісь люди. — Ви памʼятаєте про нашу пропозицію? — каже один з двох чоловіків, озираючись навсебіч. 

— Це може почекати, — хмикає він і облизує губи дивлячись на мене.

— Нічого страшного, — я усміхаюся. — Я почекаю, якщо у вас справи, то вирішуйте їх, а тоді поговоримо…

— Нікуди не йди, крихітко, — шепоче він і несподівано ляскає мене по сідницях. 

Мені кортить дати йому здачі, але я тільки знічено усміхаюся:

— Добре, я буду чекати там, — показую на терасу. — Там якось свіжіше.

Коли Андрій відходить вбік з тими двома, я обережно озираюсь і бачу Максима. Здається, він не в гуморі. Але я усміхаюся йому і киваю з таким виглядом, немов побачила знайомого. “Все йде по плану” — означає цей жест…

***
Привіт. Буду радий зірочкам книзі, це підіймає її рейтинг
Також чекаю на коменти =) 

Ну і не забудьте додати книгу до бібліотеки, щоб не загубити. Вона була і буде безплатною!
 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно