Джеймс Хедлі Чейз - Весь світ у кишені

— Закладаюся, ти купиш велику машину, — Джипо зачерпнув піщаний ґрунт опасистими долонями і тепер спостерігав, як він витікає крізь пальці. — Правда ж? Я не знаю нікого, хто б так само добре кермував машиною. Ти вартий великої і швидкої машини. Потім знайдеш собі дівчину: машина, дівчина і, може, стильний одяг, — він похитав головою і всміхнувся. — Як щодо Джинні Ґордон: оце так красуня, хіба ні? Що ти про неї думаєш, малий? Така фігура! Ось що я тобі скажу: таке тіло мають найвродливіші італійські дівчата. Кругленька дупця, тонка талія і повні груди. Певно, для мене вона замолода, а то б я накинув на неї оком. А для тебе вона якраз, малий. Ви були б гарною парою. Не варто хвилюватися через її манеру поводитися, це лише маска. Коли в жінки таке тіло, вона мусить бути створена для кохання. Ти міг би розтопити її. Уся ця жорстокість в очах означає лише одне: ти маєш промовляти до її серця.

Кітсон слухав, відчуваючи, як сонце смалить його потилицю. Якщо будь-хто, крім Джипо, наважився б розмовляти з ним про таке, молодик порадив би тому стулити пельку. Але з Джипо все інакше. Джипо озвучив те, про що міркував і сам Кітсон, і тепер, слухаючи слова старшого друга, він поринув у мрії про дівчину. Певно, італієць мав рацію. Може, вона і створена для кохання. Та пригадавши холодний, байдужий погляд очей кольору морської хвилі, Алекс засумнівався щодо цього.

— Послухай, малий, скажи-но мені щиро, — Джипо заплющив очі й підставив сонцю кругле обличчя, — що у тебе на думці? Мені цікаво. Може, для тебе це й смішно, але я кажу правду. Минулої ночі, коли я погодився на цю справу, то подумав про тебе. Я знаю, що ти, як і я, не хотів цієї роботи, правда? Я теж. Але раптом ти сказав «так». Чому ти так вчинив, малий?

Кітсон витер обличчя затиллям долоні.

— А ти чому, Джипо?

— Було щось у тій дівчині, — відказав Джипо. — Коли вона, така прекрасна, увійшла до кімнати й виклала свій план, мене охопила впевненість. Спочатку, коли Френк розповів про роботу, я не хотів мати з ним нічого спільного. Але коли прийшла дівчина... Не знаю, якось вона змусила повірити у реальність цього плану. Раптом я збагнув, що можна придбати за всі ці гроші. Подумав, як зрадіє мама, коли побачить, як я під'їжджаю на «альфа-ромео» в гарному костюмі. Це допомогло б здійснитися усім моїм мріям.

— Так, у ній щось було, — збентежено погодився Алекс. — Я почувався так само.

Кітсон не міг зважитися визнати перед Джипо, що проголосував разом із рештою, бо боявся зневаги Джинні. Він навіть не сподівався, що вдасться досягти успіху. Це погана робота, надто крута для них. Юнак знав це напевно, тому зараз відчув приплив жалю до Джипо: той просто витає у хмарах, бо з цією справою їм не впоратися.

— Дивно, правда? — не змовкав Джипо. — Вона ж тільки дитина, а вже випромінює таку впевненість... — він раптово змовк і підняв голову. Його маленькі чорні очиці враз стали тривожними.

Кітсон зиркнув на італійця.

— Що трапилося?

— Я дещо почув, — відказав Джипо. Він завмер і прислухався. — Щось ворухнулося. Це ж не змія, малий?

— Змія? А якщо й так? До нас вона не підповзе, — роздратовано відказав Кітсон. Він хотів іще поговорити про дівчину: вона була для нього найважливішою темою у світі.

— У цьому районі можуть водитися змії, — мовив Джипо. Його опасисте тіло враз задерев'яніло. — Зізнаюся тобі, малий: я страшенно боюся змій. І мені здалося, що там щось ворухнулося.

Насупившись, Алекс перекотився на бік і поглянув туди, куди вказував Джипо.

— Забудь, — буркнув він, незадоволений тим, що Джипо змінив тему розмови. — Жодна змія не підповзе до людини, якщо її не чіпати.

— Змія вбила мого молодшого брата, — напружено мовив Джипо. — Він лежав просто як я зараз, коли ніби нізвідки вигулькнула змія і вкусила його за обличчя. Брат помер ще до того, як я дотягнув його додому. Він мав лише десять років, тільки подумай! Симпатичний такий малий. Гладкий, як пиріжок, і засмаглий, як індус. Та змія...

— Заради бога! — перебив його Кітсон. — Чому я маю слухати про твого брата? Гаразд, його вкусила змія. Таке могло трапитися з кожним. Годі вже, добре?

Джипо підняв голову й із докором зиркнув на Алекса.

— Ти б так не казав, якби йшлося про твого брата. Я ніколи цього не забуду. І відтоді страшенно боюся змій.

— Якого дідька ми взагалі заговорили про змій? — гарикнув Кітсон. — Ми розмовляли про дівчину, а потім раптом почалося все це лайно про змій і твого брата.

— Мені здалося, буцімто я щось почув.

— Ну гаразд, ти щось почув. То й що? Викинь із голови усю цю дурню про змій, домовилися?

Джипо почав було щось казати, аж раптом побачив удалині хмару пилу. Він торкнувся до Кітсонової руки і вказав на дорогу.

— Гадаєш, це вони?

Алекс зиркнув на довгу звивисту дорогу й раптом відчув, як у горлі застряг холодний клубок страху. Він інстинктивно пригнувся нижче й притиснув Джипо до землі, шепочучи:

— Так, ось вони і їдуть!

Чоловіки завмерли, спостерігаючи, як до «пляшкового горла» під'їжджає автомобіль.

Машина рухалася надзвичайно швидко, здіймаючи хмари пилу. Під час повороту вона на мить зникла з поля зору, а тоді вигулькнула, рухаючись повільніше та обережніше. Кітсон глянув на годинник і засік час, коли автомобіль пройшов найвужчу точку.

Коли авто пролетіло повз, Кітсон із Джипо побачили водія й охоронця. Лише на мить, але їм вистачило і цього.

Джипо сів, витріщившись, немов хотів увібрати у свій мозок стільки деталей броньовика, скільки той міг охопити.

Чоловіки дивилися, як автомобіль зникає в хмарі пилу за наступним поворотом, а тоді, трохи розслабившись, тривожно перезирнулися.

— Броньовик видається добряче міцним, — Джипо почухався під пахвами. — Бачив тих двох? Санта Марія! Вони також доволі міцні!

Кітсон зміг чудово розгледіти і водія, й охоронця. Він знав їх обох досить близько. Тому й попередив Морґана щодо них. Але тепер, коли він побачив їх крізь лобове скло броньовика, то збагнув, наскільки ж тяжко буде з ними впоратися. Від думки,