Наталія Ворожбит - Погані дороги, Наталія Ворожбит

потом пошли за зеленью и помидорами. Вот такие помидоры! У моей бабушки такие...

Він затнувся.

ВОНА: Как звали твою бабушку?

ВІН: Люда.

ВОНА: А мою Валя.

ВІН: Она была очень добрая.

ВОНА: Все бабушки...

ВІН: Нет, не все!

Вона мовчить. Тремтить від холоду.

Він, здається, плаче.

ВОНА: Мне холодно, Олег.

ВІН: Ты ебнулась? Я не Олег.

ВОНА: Просто так страшно, когда ты плачешь. Я просто так сказала, от ужаса...

ВІН: Блядь, но почему Олег? Педрильское имя... А-а-алежа. Я Стас.

ВОНА: Я Юля.

ВІН: Я знаю. У меня твои документы. Юлька-пиздюлька. Одевайся, Юлька. Вот.

Дає їй чоловічий камуфляж.

ВІН: Меньше не было.

Вона надягає на себе форму.

ВІН: Теряешь человеческий облик.

ВОНА: Я?

ВІН: Нет. Я. Насмотришься всего. Даже не смерти. Смерть может быть вообще легкой. Или неважной. Ну как бы мы привыкли, что смерть это пиздец. Потолок всего. Первого двухсотого нельзя забыть. А с десятого уже можно кольцо снять. Я не снимал. Но уже нет шока. Радуешься, что это не ты. А потом и этому не радуешься, потому что перестаешь чувствовать. Дно страшнее смерти. Заглянул на дно и думаешь: это дно... А нихуя. Под ним еще дно... Под ним еще... А под ним мертвый товарищ с выколотыми глазами... Вот кто выколол ему глаза? Ведь другой человек... А ты потом идешь тушенку жрать. Жрешь и думаешь: следующему пленному тоже выколю глаза. Живому. Ам. Понимаешь?

ВОНА: Да.

ВІН: Нихуя ты не понимаешь. И обратно нет пути.

ВОНА: Я знаю путь обратно.

ВІН: Что ты знаешь? Ты даже отсюда не смогла уйти. Дверь же открыта.

ВОНА: Я знаю.

ВІН: Так вали. Тут нет никого, кроме нас. Иди.

ВОНА: Я без тебя не пойду.

ВІН: Куда ты со мной пойдешь, припиждженная?

ВОНА: Не знаю... Туда...

ВІН: Я больной на всю голову. Вали давай, пока отпускаю.

ВОНА: Все травмы можно превратить в опыт.

ВІН: И что мне с ним делать, с этим ебучим опытом?

ВОНА: Не знаю... В книжках пишут, что все травмы можно превратить в опыт, что они могут помогать дальше жить...

ВІН: Ты гонишь. Этот опыт никому не помог еще. Он приближает конец света.

ВОНА: Тебе же сон сегодня мирный приснился. Значит, что-то осталось. Это как знак. Надежда.

ВІН: Да... Сон прикольный... Только я не весь тебе рассказал... Я начал мариновать шашлык, а там опарыши в мясе...

ВОНА: Ты это сейчас придумал.

Він регоче. Сидить на краю ванни.

ВІН: Иди, сядь рядом. Юля.

Вона сідає поряд. Він дивиться на неї.

ВІН: Как на лавочке.

ВОНА: Как на заборе. У лавочек широкое сиденье.

ВІН: Точно. Как на заборе.

Він обіймає її за плечі. Сидять так якийсь час.

ВІН: Надежда, говоришь?

ВОНА: Да.

ВІН: Дура. Целоваться будем?

ВОНА: Да.

Він цілує її. Із паузами. Гладить по плечі. Отак вони й сидять, цілуються, наче закохані на лавочці, а радше, на паркані в якомусь СМТ після кіносеансу під час першого побачення.

ВІН: Я даже за грудь тебя не буду трогать. Тебе хорошо?

ВОНА: Очень.

ВІН: Ты слышишь?

ВОНА: Что?

ВІН: Цикады.

ВОНА: Да.

ВІН: Охуеть.

ВОНА: Подожди секунду.

ВІН: Хорошо.

Вона підводиться. Іде, стає в нього за спиною.

ВОНА: Не смотри, ладно?

ВІН: Не смотрю.

Вона бере цеглину.

ВОНА: Я так боюсь тебя.

ВІН: Что?

І вона сильно б’є його ззаду по голові, кілька разів. Він падає у ванну. Вона плює на нього — слабко, по-дівочому.

Потім стає обома ногами на ванну й мочиться на нього згори.

Потім якийсь час сидить і плаче.

Потім бере його рушницю й виходить із підвалу.

6

До війни

Заплакана дівчина стукає у хвіртку будинку край дороги. До хвіртки підходить жінка.

ДІВЧИНА: Добрий вечір..

ДРУЖИНА ВАСІ: Шо вам треба? Ми з траси не відчиняєм, ясно? Вас зґвалтували? Можу визвать міліцію.

ДІВЧИНА: Не треба. Я... Я збила вашу курку.

ДРУЖИНА ВАСІ: І шо?

ДІВЧИНА: Вона... вмирає.

ДРУЖИНА ВАСІ: Шо ви від нас хочете?

Дівчина схлипує.

ДРУЖИНА ВАСІ: Вася, йди сюди! Ось жіночка каже, шо збила нашу курку і плаче.

Підходить Вася. Дивиться на дівчину підозріливо.

ВАСЯ: Шо вам нада?

ДІВЧИНА: Я їхала, а вона під колеса кинулася.

ВАСЯ: Ага, розкажіть. Прямо курка-самогубка. Це ви швидко їхали і під колеса не дивились.

ДІВЧИНА: Просто темно вже. І вона різко побігла.

ВАСЯ: Шо ви тепер від нас хочете? Збила курку і прийшла тут. Подякувати вам чи шо?

ДІВЧИНА: Я розумію, що курку не повернеш... Давайте хоча б заплачу за неї.

ВАСЯ: Ні, ну цирк.

ДРУЖИНА ВАСІ: Це яку курку?

Жінка відчиняє хвіртку, виходить. Повертається з мертвою куркою в руці.

ДРУЖИНА ВАСІ: Це ж несушка наша.

ДІВЧИНА. Пробачте мені! Я в такому шоці... У мене вдома папуга... Ой! Дивіться! Вона ворушиться! Вона жива?! Давайте до ветеринара... Тільки в коробку якусь, щоби чохли на закровити...

Вася переглядається з дружиною. Іде й повертається без коробки, зате із сокирою. Кладе майже мертву курку на доріжку, викладену цементом, і відрубує їй голову. Дівчина кричить.

ВАСЯ. Шоб не мучилась.

ДІВЧИНА. Ви що... А якщо... її можна було врятувати?!

ВАСЯ. Ага. Потім накласти гіпс, купити коляску, возити в санаторій...

У дівчини стрес, вона ніколи не бачила, як убивають. Гірко плаче.

ДІВЧИНА: Так... так... Я все розумію.. Просто.. Скільки з мене?

ДРУЖИНА ВАСІ. Я не знаю, Вася. Але це наша несушка.

ВАСЯ. Сто гривень — і їдь уже.

ДРУЖИНА ВАСІ: Вася!

ВАСЯ: Я не знаю. Ну а скільки? Я так курей ще ніколи не продавав.

ДРУЖИНА ВАСІ (твердо): Двісті гривень.

ДІВЧИНА. Добре. Зараз.

Вася і дружина Васі дивляться, як дівчина розстібає красиву сумку, виймає звідти красивий шкіряний гаманець, розстібає його. Він порожній. Тільки різнокольорові карти стирчать із кишеньок.

ДІВЧИНА: Боже... У мене ж нема гривень. Я ж меду купила. Тільки картка.

ДРУЖИНА ВАСІ: Васю, ми картки приймаємо? Ні, ми карток не приймаємо.

ДІВЧИНА: Я... Як соромно... Тут є банкомат?

ВАСЯ: Сміється з нас.

ДІВЧИНА: Чуєте, я завтра завезу.

ВАСЯ: Ну, ясно.

ДРУЖИНА ВАСІ: Завтра вона завезе. Найшла дурних. Ідіть уже, жіночка. Нехай на вашій совісті.

ДІВЧИНА: Та ну, що ви... Та я зараз поїду, зніму гроші й повернуся. Двісті гривень.

_____

Дівчина стукає у хвіртку. Виходить дружина Васі.

ДРУЖИНА ВАСІ: Ну