Гаррієт Бічер-Стоу - Хатина дядька Тома

не забула вкласти до того клуночка синові улюблені іграшки, лишивши напохваті строкато розмальованого папугу, щоб забавити хлопчика, коли він прокинеться.
Збудити малого сплюха було не так легко, та ось нарешті він прокинувсь од сну, сів на ліжку й почав гратися зі своїм папугою. Тим часом Еліза напнула на голову капор і загорнулася в шаль.
– Куди ти, матусю? – спитав хлопчик, коли вона обернулася до ліжка з його пальтечком і шапкою в руках.
Еліза підступила до нього й так промовисто зазирнула йому в вічі, що він ураз відчув якусь біду.
– Цить, Гаррі,– сказала вона.– Не можна говорити голосно, бо нас почують. Прийшов лихий дядько, він хоче забрати маленького Гаррі від матусі й повезти ген ген у темні хащі. Але матуся не віддасть свого хлопчика. Ось зараз вона одягне його в пальтечко, надіне йому шапочку і вони разом утечуть від того страховища.
Отак примовляючи, вона зав'язувала й застібала на хлопчикові одіж. Потім узяла його на руки, пошепки
звеліла мовчати і, відчинивши двері, що виходили на веранду, тихо вислизнула з кімнати.
Була холодна зоряна ніч. Еліза щільніше загорнула хлопчика в шаль, а він, зовсім принишклий від невиразного страху, міцно вчепився рученятами за її шию.
Старий Бруно, великий ньюфаундлендський собака, що спав укінці веранди, зачувши її ходу, схопився й глухо загарчав. Та Еліза тихенько гукнула його на ім'я, і пес, давній її приятель і товариш дитячих забав, миттю завиляв хвостом і рушив за нею, хоча, напевне, не міг збагнути своїм простацьким собачим розумом, що мала означати ця незвичайна нічна прогулянка. Скидалось на те, що його дуже бентежать сумніви щодо Ії потреби й доречності, бо він раз у раз спинявся і запитливо позирав то на Елізу, що неухильно простувала вперед, то на будинок, а тоді, немовби розваживши, що все гаразд, підтюпцем біг далі. Аж ось вони підійшли до віконця Томової хатини, і Еліза легенько постукала в шибку.
Того вечора молитовні збори в Томовій хатині затяглись допізна, і, хоч було вже десь за північ, ні він сам, ні його вірна подруга життя ще не спали.
– Ой, хто це там? – вигукнула тітонька Хлоя, скорчивши з, ліжка й квапливо відсуваючи завіску.– Гай гай, та це ж наша Ліззі! Ану, старий, хутенько вдягайся! А онде й Бруно коло неї тупцює... І з чого б то раптом?.. Зараз я їм відчиню.
Вона швидко відчинила двері, Том похапцем засвітив лоєву свічку, і обоє побачили змарніле обличчя й безтямні чорні очі втікачки.
– Ох лишенько! Та на тебе ж глянути страшно, Ліззі! Що з тобою таке? Може, занедужала?
– Дядечку Томе, тітонько Хлоє, я іду звідси й забираю свого хлопчика. Наш пан продав його!
– Продав? – луною озвались обоє, з жахом зводячи руки до неба.
– Атож, продав! – рішуче підтвердила Еліза.– Сьогодні ввечері я сховалась у комірчині біля покою пані й чула, як пан казав їй, що продав мого Гаррі і вас, дядечку Томе, обох продав торговцеві, і завтра той приїде вас забрати, а сам пан ще зранку десь подасться верхи.
Том слухав її, мов сновида, не спускаючи зведених догори рук і широко розплющивши очі. І лиш тоді, коли зміст Елізиних слів нарешті дійшов до його свідомості, він не те щоб сів, а майже звалився на старий стілець і важко зронив голову на коліна.
– Ой леле! – вигукнула тітонька Хлоя.– Та невже ж це правда? Чим він завинив, що хазяїн надумав його продати?
– Нічим він не завинив, не в тому річ. Хазяїн не хотів продавати, і пані теж... вона така добра... Я сама чула, як вона просила за нас. Та пан сказав, що нічого вже не можна вдіяти, що він заборгував тому чоловікові гроші і той має над ним владу... Мовляв, коли він не сплатить усього боргу, доведеться продати і маєток, і всіх людей і виїхати звідси. Він сам сказав, я чула, що коли не продати вас двох, то треба буде спродати все,– так притиснув їх той торговець! А ще він казав, що йому дуже прикро, а пані... о, ви б тільки послухали її!.. От уже хто справжнісінький ангел! Я знаю, що дуже погано мені отак її покинути, але інакше вчинити я не можу. Вона ж сама казала, що людська душа дорожча над усе, а мій хлопчик теж має душу, і хто знає, що спіткає малого, коли я дам забрати його від себе.
...