Єжи Косінскі - Розфарбований птах, Єжи Косінскі

і нічого не підозрював, якийсь товстун підняв мене в повітря і гукнув щось іншим чоловікам. Натовп заплескав, і мене швидко почали передавати з рук у руки. Перш ніж я зрозумів, що вони роблять, плавальний міхур кинули в воду, а мене жбурнули на нього. Міхур трохи занурився. Хтось підштовхнув його ногою. Мене понесло на середину ріки; я гарячково обхопив свою плавучу кулю руками й ногами, раз за разом пірнаючи в холодну коричнювату воду, лементуючи й благаючи про помилування.

Однак течія відносила мене далі. Люди бігали берегом і махали мені руками. Хтось кидав каміння, і воно хлюпало поруч зі мною. Одна каменюка мало не влучила в міхур. Бистрина винесла мене на середину. Обидва береги здавалися недосяжними. Натовп зник за горбочком.

Свіжий вітерець, якого я не помічав на березі, брижив воду. Я плавно ковзав за течією. Кілька разів міхур мало не потонув під невеличкими хвильками, але виринав і повільно й велично плив далі. Потім я несподівано потрапив у вир. Раз по раз міхур кружляв, віддаляючись і вертаючись на те саме місце.

Я спробував розкачати його і витягнути з виру рухами власного тіла. Я помирав від самої лише думки, що так може продовжуватися цілу ніч. Знав, що варто міхурові тріснути, і я зразу ж втоплюся. Плавати я не вмів.

Сонце повільно сідало. Щоразу, коли міхур повертався, світло засліплювало мене і яскраві відблиски танцювали на мерехтливій поверхні води. Холоднішало, і здіймався вітер. Його новий порив посунув міхур і виштовхнув його з виру.

Я опинився за кілометри від Ольжиного села. Течія несла мене до берега, прихованого густим затінком. Я вже міг розрізнити болота, високі хиткі купки очерету, заховані гнізда сонних качок. Пухир повільно рухався серед розкиданих пучків трави. Шелестіли довті чашечки лілій. Усюди ширяли водні мушки. Раптом очеретина простромила міхур. Я дістав ногами до грузького дна.

Навколо панував цілковитий спокій. Я чув віддалені голоси тварин чи людей десь у заростях вільшини на вологих болотах. Судома скрутила моє тіло навпіл, повиступали сироти. Уважно прислухався, але навколо було тихо.

3

Виявивши, що залишився абсолютно один, я налякався. Але пам’ятав дві речі, які, за Ольжиними словами, було необхідно знати, щоб вижити без сторонньої допомоги. По-перше, потрібно розумітися на рослинах і тваринах, знати, які трави отруйні, а які лікарські. Другою було володіння вогнем, або своєю власною «кометою». Оволодіти першою було складно — це вимагало неабиякого досвіду. Друга складалася зі звичайної однолітрової бляшанки від консерв, відкритої з одного боку і з купою невеличких дірочок у стінках. Майже метрова дротяна петля чіплялася нагорі бляшанки замість ручки, і можна було розкручувати посудину, як ласо чи церковне кадило.

Така маленька портативна грубка могла слугувати постійним джерелом тепла і крихітною кухнею. Її слід було наповнити всім доступним паливом і завжди підтримувати хоча б кілька іскорок на дні. Енергійно розкручуючи бляшанку, ти наганяв крізь дірочки повітря, як робить коваль своїми міхами, а відцентрова сила утримувала паливо всередині. Розсудливий вибір палива і відповідний гойдний рух дозволяли виробити необхідне для різних цілей тепло, а постійне підкидання палива не давало «кометі» згаснути. Наприклад, для печеної картоплі, ріпи чи риби потрібен повільний вогонь від торфу і вогкого листя, а щоб засмажити щойно вбиту пташку, знадобиться веселе багаття з сухих гілочок і сіна. Зібрані з пташиних гнізд свіжі яєчка найкраще варити, підпаливши картоплиння.

Щоб уберегти вогонь протягом ночі, бляшанку слід було щільно напхати вологим мохом, зібраним біля підніжжя високих дерев. Цей мох, згоряючи, дає тьмяне світло і дим, який відганяє змій та комах. У разі небезпеки його можна кількома помахами роздмухати до білого жару. У вологі сніжні дні комету необхідно часто наповнювати сухою смолистою деревиною або лубом і добряче розмахувати нею. У вітряні або спекотні дні кометою можна не надто багато махати, а вповільнити горіння можна, додаючи свіжої трави або трохи побризкавши водичкою.

А ще комета необхідна для захисту від собак і людей. Навіть найжорстокіші пси швиденько зупиняються, щойно побачивши шалено розгойдану штуку, з якої сипляться іскри, загрожуючи зайнятися на хутрі вогнем. Навіть найхоробріший чоловік не ризикне втратити зір чи обпалити лице. Озброївшись зарядженою кометою, ти перетворюєшся на фортецю, й атакувати тебе можна лише довгою жердиною або кидаючи каміння.

Саме тому згасання комети — вкрай серйозна річ. Це може статися через легковажність, занадто міцний сон або несподівану зливу. У цих місцях сірники були справжньою рідкістю. Коштували вони чимало, а купити їх було складно. Ті, в кого вони були, зазвичай розколювали кожен сірник навпіл, щоб заощадити.

Отже, вогонь якомога сумлінніше підтримували в кухонних грубках або в горнилах печей. Перш ніж улягтися спати, жінки згрібали попіл у купку, щоб переконатися, що жаринки не згаснуть до ранку. На світанку вони шанобливо хрестилися, перш ніж знову роздмухати вогонь. Вогонь, казали люди, за своєю природою — не друг людині. Через це йому слід догоджати. Вони також вірили, що якщо вогнем поділитися, а особливо якщо його позичити, це лише призведе до негараздів. Зрештою, ті, хто позичав вогонь на цьому світі, могли повернути вам його в пеклі. А якщо винести вогонь з хати, корови можуть втратити молоко або стати безплідними. Також винесений на вулицю вогонь міг спричинити жахливі наслідки, якщо йшлося про народження дітей.

Так само як вогонь був суттю комети, комета була суттю життя. Комета була необхідною, щоб дістатися до людських поселень, які завжди охороняли зграї диких псів. А взимку згасла комета може призвести до обмороження і неможливості приготувати їжу.

Люди завжди носили на спині чи поясі невеличкі мішечки, до яких збирали паливо для комет. Удень селяни, що працювали на полях, пекли в них овочі, пташок і рибу. Уночі чоловіки та хлопчики дорогою додому крутили їх щодуху і відпускали в небо, де ті шалено палали, наче летючі червоні диски. Комети летіли широкою дугою, а їхні полум’яні хвости залишали по собі слід. Саме тому їх так назвали. Вони справді дуже скидалися на комети в небесах своїми полум’яними хвостами, чия поява, як пояснювала Ольга, віщувала війну, моровицю та смерть.

Роздобути бляшанку для комети було надзвичайно складно. Знайти їх вдавалося лише уздовж залізничних колій, якими перевозили військовий транспорт. Місцеві не дозволяли чужинцям їх збирати, вимагаючи високу ціну за ті, які знаходили самі. Громади з обох боків колій змагалися за кожну бляшанку. Щодня вони посилали групи чоловіків та хлопчаків з мішками для знайдених бляшанок і сокирами, щоб відганяти