Річард Темплар - Правила батьківства

прибирання та уроки (особисто я вважаю, що у восьмирічному віці мої дітлахи виконують своє шкільне домашнє завдання краще, ніж міг би виконати за них я). Це означає, що з десяти років кожного з них необхідно час від часу залучати до приготування їжі для всієї родини (навіть якщо це просто тости з квасолею), пояснити, як працює пральна машина, привчати підніматися з ліжка по суботах (бо вони підробляють у вільний від школи день) і самостійно збиратися у подорож.

Та навіть не це найголовніше. Адже є ще два вміння, вкрай необхідні дітям, які ви повинні прищеплювати якнайраніше: вміння розпоряджатися грошима та приймати власні рішення.

Річ у тім, що, коли ви контролюватимете всі їхні гроші від самого початку та лише видаватимете потроху на певні витрати, діти нічого не навчаться. Набагато краще, коли вони трохи подорослішають, дозволити їм, наприклад, самостійно купувати собі одяг або давати мінімум кишенькових грошей, а решту нехай заробляють самі. Я маю приятеля, який виконує для своїх дітей роль банку: він нараховує їм щедрі відсотки за їхні заощадження, тому вони вважають за краще економити, ніж витрачати. Є чимало різних способів навчити дітей правильно розпоряджатися грошима. Важливо знайти ті, що будуть ефективними для вас і для них.

І звісно, ви маєте призвичаїти своїх дітей до самостійних рішень. Вони повинні вирішувати, що сьогодні одягнути (коли їм два роки) та які іспити складати для вступу до коледжу, – так вони навчаться планувати своє життя. А це означає, що вони на собі пізнають також і наслідки неправильних рішень. Тому не перешкоджайте їм робити помилки. Так, ви можете щось запропонувати чи порадити (та з віком вони все рідше просять вас про це), тільки не чиніть жодного тиску, гаразд? То їхнє життя. Просто пам’ятайте: ви ведете зворотний відлік часу до їхнього вісімнадцятого дня народження, після чого вони самі собі господарі…

Діти навчаться планувати своє життя. А значить, вони довідаються також і про наслідки неправильних рішень.

Правило 26

Надайте їм більше свободи

Пам’ятаєте часи, коли ви йшли з дому на цілий день, а ваші батьки не знали, де ви? Можливо, це було й правильно, оскільки ви займалися тим, про що вони не хотіли й чути: будували халабуди, билися на палицях, крали яблука, запалювали феєрверки, лазили по деревах, ловили сусідського кота й чіпляли на нього слимаків.

Дитинство не обходиться без таких речей. Так було завжди. Та батьки все менш охоче дозволяють робити подібні витівки. Ми турбуємося, аби наші діти уникли травм, хоча емоційна шкода, якої ми завдаємо їм своїм піклуванням, значно небезпечніша. Життя – постійне зважування ризиків, і, якщо діти не навчаться ризикувати змалечку, вони не здатні будуть упоратися з дорослим життям.

Так, я знаю, що ваша дитина може серйозно травмуватися, бігаючи в полі чи гуляючи з друзями в парку. Однак вона може травмуватися і вдома – наприклад, упасти на сходах. Чомусь за два останні покоління ми втратили здатність адекватно оцінювати свої застереження. Насправді, коли діти діють самостійно, вони значно відповідальніше ставляться до власної безпеки, адже зважають на те, що вас немає поряд, аби подбати про них. Отже, вони отримують більшу користь. Усі діти мають навчитися лазити по деревах, розпалювати багаття, будувати укриття, гойдатися на мотузці та мокнути під дощем. Хоч інколи вони приходитимуть додому з ґулями та синцями, з подертими до крові ногами чи руками, вони знатимуть, як реагувати на аналогічну ситуацію і будуть до цього готові[13].

Ці висновки ґрунтуються на моїх тривалих спостереженнях за дітьми, яким дають більше волі. А от діти, що ними надмірно опікуються, здаються більш знервованими. Вони не здатні піклуватися про себе, оскільки їм рідко випадала нагода робити це. Натомість діти оптимістично налаштованих батьків чи практично не завжди почуваються впевненіше за інших. Насправді, впевненість надзвичайно важлива, коли йдеться про власну безпеку. Ви заперечите, що в ризикованій ситуації впевненість може нашкодити, проте зайвою є лише самовпевненість. А я маю на увазі виправдану впевненість.

Якщо ви даєте дитині в руки чашку й застерігаєте: «Обережно, не розлий!», це збільшує вірогідність того, що прикрість таки станеться. Ви змушуєте дитину непокоїтися, зосереджуєте її увагу на ризику. А впевнені діти приймають розумні рішення скоріше, ніж ті, що звикли непокоїтися. Тому, огортаючи дитину «коконом» своєї турботи, ви, можливо, вважаєте, що таким чином зараз убезпечуєте її життя, та насправді ви послаблюєте її здатність дбати про себе в майбутньому.

Діти, що ними надмірно опікуються, здаються більш знервованими.

Правило 27

Привчайте їх мислити самостійно

Ваші діти мають не тільки приймати власні рішення (правило 25), їм знадобиться також уміння самостійно мислити. Якщо ваша дитина завзято сперечається з вами, значить, вона принаймні має власну думку. А це те, що вам потрібно (хоча, можливо, саме зараз вам цього не надто хочеться).

Нещодавно я бачився із приятелькою, чия п’ятирічна дочка навмисне дратувала маму – як це вміють робити в її віці. Моя знайома не стрималась. Дівчинка неймовірно засмутилася, коли її висварили. А я був неабияк здивований, коли приятелька запитала дитину: «Як ти гадаєш, чому я розсердилася на тебе?» Донька поміркувала над цим, а потім пробурмотіла: «Тому що я не припинила, коли ти сказала, що досить». Дитина сама навряд чи поцікавилася б, чому розгнівалася мама, якби її не запитали. Так мати навчала її мислити.

Моя приятелька засвоїла найголовніший метод, що вчить дитину думати, – метод запитань. Насправді не має значення, про що ви їх запитуєте – чому вони віддають перевагу крикету, а не футболу; або як, на їхній погляд, найкраще нагодувати сотню людей, запрошених на весілля; що уповільнило б глобальне потепління; а може, вам цікава їхня думка щодо зовнішньої політики США на Близькому Сході (це запитання можна залишити до того часу, коли вони подорослішають). Але вам необхідно привчити їх мислити.

І вимагайте від них обґрунтовувати свої думки. З інтересом поцікавтеся: «Чому ти так вважаєш?» У дворічної дитини ви можете запитати, чому, на її думку, гавкає собака. У дванадцятирічної поцікавтеся, чи вважає вона виправданою ціну на фірмові кросівки. (А якщо ні, то чому вона вимагає купити їх? До речі, є нагода нагадати про правило 25 – хай вони розпоряджаються грошима на свій одяг самостійно.)

Постійно тренуйте їхнє мислення та ставте запитання. Залучайте їх до дискусій, суперечок, вчіть доводити свою думку й бути допитливими. А щойно вони почнуть робити це автоматично і вам не доведеться спонукати їх до цього