Леся Українка - Руфін і Прісцілла, Леся Українка

style="">А де ж твій пан?

 

Руфін

(озивається, не розгледівши)

А хто там? Що там треба?

 

Круста

Се я, коханий друже, Галлій Круста.

Руфін закушує з досади губу, але зараз же примушує себе до привітнішого виразу і підходить до Крусти.

Ми так стривожились - ти раптом зник,

ні з ким не попрощавшись. Кай Летіцій

боїться, чи тебе хто не образив

у його в хаті.

 

Руфін

Ні, ніхто ні словом.

 

Круста

Наш друг Кріспін завважив, що, здається,

ти нас покинув саме в ту хвилину,

як ми пили за цезаря.

 

Руфін

Неправда.

 

Круста

І я ж казав - неправда. Хоч і знаю,

римлянин отакої вдачі й думки,

як наш Руфін, волів би пить отруту,

аніж вино за цезаря здоров’я!

(Грубо сміється і фамільярно плеще Руфіна по плечі. Той сахається від нього мимоволі.)

А все-таки я їм казав - неправда.

Я добре бачив: не тоді пішов.

Що не тоді, то не тоді. Кажу їм:

піду довідаюсь, він, може, хворий.

 

Руфін

(проводить рукою по чолі)

Так, дійсно, ти вгадав, я справді хворий.

Зо мною се буває… Десь в поході

пропасницю дістав я…

 

Круста

Любий друже,

ти, може б, ліг в кімнаті?

(До раба.)

Постели

своєму панові вигідно ліжко

та принеси гарячого вина.

Я напою й догляну.

 

Руфін

Ні, не треба.

(До раба.)

Іди, як буде треба, я покличу.

Раб виходить.

(До Крусти.)

У хаті гірше,- душно, млосно якось.

У мене пал тепер.

 

Круста

(бере його за руку)

Рука холодна.

Руфін визволяє свою руку.

А дай чоло?

(Хоче помацати чоло Руфінові, той відхиляє голову.)

 

Руфін

Ні, я сього не зношу!

 

Круста

А якби се була рука жіноча?

(Знов грубо сміється, раптом уриває.)

Ага, до речі, я зустрів Прісціллу

на вулиці, кудись так поспішала,

що я не встиг і привітатись гідно.

Чи то ти часто так її пускаєш

ходити пізно, ще й саму, на місто?

Гай-гай, се необачно, любий друже!

До жінки ока треба, мура й кия.

(Сміється.)

 

Руфін

(холодно)

Ти міг би ощадити стільки слів.

Вона пішла по лікаря для мене.

 

Круста

(облесливо)

Яке то щастя мати жінку дбайну!

І як се ти не жалуєш дружини?

По лікаря нехай пішов би раб,

а жіночка б тебе гляділа вдома.

 

Руфін

(згорда і гостро)

Ти не порадив, я не догадався.

 

Круста

Мій бідний друже! Як тобі недобре,

аж голос міниться! Ти ліг би справді

хоч у триклінії на лаві. Дай лиш

я поможу тобі зійти на сходи.

 

Заточуючись трохи, бере Руфіна під руку і тягне до сходів. В сю хвилину хтось тричі стукає в садову хвіртку. Руфін кидається відчиняти, вирвавшись від Крусти, що йде слідом за Руфіном, і перше, ніж Руфін встигає відчинити, питає.

 

Круста

Хто там?

 

Голоси за хвірткою

Раби господні.

 

Круста

(зразу здивований, потім хитро, крізь зуби мимрить)

От так штука!

 

Руфін одчиняє. Увіходять: Невідомий християнин і Фортунат.

 

Фортунат

Прісцілла нам казала…

 

Руфін

(перебиває)

Так, я хворий.

Се дуже любо, дорогії друзі,

що ви прийшли одвідати мене.

Я вдячний, дуже вдячний. Вибачайте,

що, може, я прийняти не здолаю

так, як годиться дорогих гостей,

але ж я хворий… Я прошу, друзі, вас,

ходім в триклініум. Злягти я мушу,

бо щось не встою.

(До Невідомого.)

Друже, вибачай,-

я попрошу, щоб ти мені дав руку.

Здивовані християни не встигають прийти до слова. Руфін хапає Невідомого християнина під руку і швидко подається вбік від Крусти, що було налагодився знов взяти його під руку. Фортунат іде вкупі з Руфіном і Невідомим. На ході Руфін обертається до Крусти.

Будь ласка, Крусто, зачини там хвіртку,

я не здолаю.

 

Круста

(до Фортуната)

Ти, либонь, молодший,-

там засуви тяжкі. Стривай, Руфіне!

Фортунат вертається й зачиняє. Круста доганяє Руфіна.

Хіба ж так можна бігти? Ще завадить!

Адже ти хворий.

 

Руфін

(до християн пошепки і шпарко)

Не кажіть нічого

і не дивуйтесь.

(До Крусти вголос.)

Я лягти спішуся.

 

Круста

(ідучи й собі до триклініума)

Як я давно казав! Коли ж не слуха!

Погіршало. А ліг би ти завчасу

та випив би гарячого вина…

(Остатні слова говорить уже на сходах.)

 

Руфін

Так, так, се правда. Я тебе прошу,

піди знайди кого з рабів, скажи їм,

щоб зараз же мені вина нагріли.

 

Круста

А нам дали холодного? Чи так?

Руфін з слабким примушеним усміхом мовчки потакує головою.

Та тільки нащо ж нам раба шукати?

Ось я пучками клясну - прийде й сам.

(Кляскає пальцями.)

Приходить раб з внутрішніх дверей. Круста звертається до нього.

Ти, слухай, панові нагрій вина,

а нам скажи холодного принести,-

коли нема кіпрійського, то й асті

нам знадобиться. Швидко там справляйся.

 

Незабаром другий раб вносить кухоль вина і три фіали. Розставивши фіали перед гостями, наливає їм вина, далі стає в порога, налагодившись прислужувати в потребі.

 

Руфін

(до раба)

Іди, ми почастуємось самі.

Раб виходить.

Я не терплю, як зайві люди в хаті

під час бесе́ди нависають.