Марія Ряполова - Бурецвіт, Марія Ряполова

«А він молодець, упорався. Як він тільки на це спромігся?»

— Правда, ваше красномовство і логічні доводи тут ні до чого. На нас це зазвичай не справляє особливого враження, — додав лівий русалка.

«А справляють враження мої квітки». — І рослини пані Лірини не вирішили б, звичайно, справи.

Вам би не допомогли ні знайомства, ні походження (він хитнув головою в мій бік), ні матеріальні цінності, ні розміри вчиненої над вами несправедливості, — ця репліка належала правому русалці.

— То в чому ж річ? — випередив Бурецвіт моє питання.

— А в тому, що ви — обранець.

Ми із Бурецвітом здивовано перезирнулися.

— Як?

— Взагалі-то ми мали зв’язатися з вами за два роки, але якщо вже такі обставини…

— А нащо ж мої квітки?

— А ваші квітки нам не завадять.

— Що мені треба робити? — спитав Бурецвіт. — Я ж маю ще два роки, так?

— Ні, не маєте.

— Чому ж?

— Бо ви не маєте десяти років.

— Не розумію.

— Садівник, окрім того, що оберігає квітку, має ще одне завдання. Він вигадує і вибудовує систему перешкод на шляху до орхідеї, які ви будете дуже довго долати. Дуже довго. Цю свою роботу Садівники завершують приблизно за два-півтора року до того, коли очікують прибуття володаря квітки. Тож я вам раджу, ми вам радимо, діяти негайно. Якщо ви знайдете Садівника до того, як він буде готовий, і поясните, чому такий поспіх, то маєте шанс вмовити його віддати орхідею. Передусім вам необхідно знайти провідника, людину, яка подібний шлях уже пройшла.

— Де ж я відшукаю провідника?

— Власне, ви його вже відшукали.

— Де ж він?

— Ліворуч від вас.

Ліворуч від Бурецвіта була я.

— Ви ж йому розповісте, що робити, пані Лірино?

15

— Я заплачу за ці квіти, — пообіцяв Бурецвіт. Я аж ніяк не була певна, що в нього є такі гроші.

— Заплатиш. Потім. Якось надто добре все починається.

— Тобто?

— Прийшов у квіткову крамницю і знайшов провідника, та ще й такого, що може влаштувати зустріч із русалками. Зустрівся з русалками — і виявилося, що ти обранець. Якщо встигнеш знайти орхідею за кілька місяців, то це буде найпростіший і найкоротший шлях до неї з-поміж усіх тих, що проходили досі шукачі. Надто вже тобі щастить.

— Дурням щастить.

— Знаєш, чого я не хочу?

— Чого?

— Бути твоїм провідником.

— Чому?

— Бо це буде схоже на повернення блудної дочки.

— Я не розумію тебе, але це означає, що я маю знайти іншого провідника?

— Так.

16

Я продовжувала працювати у своїй крамниці та намагалася не думати про дамоклів меч над моєю головою. Все йшло як завжди. Лише одна подія, варта згадки.

Прийшов чоловік, який мене «пограбував». Прийшов удень, у кольоровому одязі, як звичайний покупець, і приніс гроші за зілля від невдач.

— Дуже добре, — сказала я, — бо в мене останнім часом самі лише витрати. Ну як, допомогло?

— Ніби все налагодилося, але я почуваю себе так, ніби моє життя — просто лайно, — поскаржився мій клієнт.

— Нічого дивного. Звичайний побічний ефект від цього зілля.

17

Був ранок понеділка, відвідувачів іще не було. «Вітаємо тебе в нашій оселі, милий друже рослин», — прогули автовідповідачі.

Я сиділа на стільчику спиною до дверей і нічого не робила. Думала.

— Добридень, — сказав знайомий голос.

Я повільно відштовхнулася ногою від підлоги, і сидіння повернулося, щоб я могла поглянути на свого гостя.

У моїй затишній сонячній крамниці стояв високий чоловік у чорному.

«Ну от і все. Ну от і кришка. Тепер можна тільки вдавати, що я зовсім його не боюся».

— Доброго ранку! Вас щось цікавить?

Чародій пройшов кілька кроків і усміхнувся до мене.

— Ви дуже бліді, панно.

«Що є, то є, — подумала я, — і прикинутися навіть не зможу».

— Чесно кажучи, я не планував купувати рослин сьогодні.

Але я бачу, що ви засмучені, і якщо це поліпшить ваш настрій…

— Ні, це не обов’язково.

— Сьогодні гарна погода.

— Так.

— Пані Лірино… якщо ви боїтеся, що я вас приберу як свідка, то можете не турбуватися — коли настане час, я зітру всі ваші спогади про Бурецвіта і про мене.

— Звідки ви знаєте? — спитала я більше для годиться.

— Мені розповіли.

— Хто?

— Ваші водорості.

— Коли?

— Коли ми з ними в черговий раз сварилися.

— Як?

— Отак.

— Ви вмієте… змінювати свій вигляд?

— Ні. Це був мій вигляд.

— Тобто?

— Тобто, це був вигляд одного з тих, хто шляхетно підніс мені свою долю.

— Але ж хіба може людина після цього виглядати так, як виглядала?

— Може. Тільки її нема. Це я так