Олександр Ірванець - Рівне/Ровно (стіна), Олександр Ірванець

Тим часом професор Чмонь, зробивши чергову паузу, підвів голову, наче хотів ухопити якнайбільше повітря у свої широкі груди — й раптом, коротко кашлянувши, захрипів і почав сповзати з кафедри, благально простягнувши руки до письменницької аудиторії. Зубчук і ще хтось із письменників після миті-паузи кинулись до професора. Зчинилася загальна метушня, залунали заклики «води!», «води!» — а води, як назло, ніде не знаходилося, хтось вибіг у коридор, хтось іще підставляв стільця під обважніле професорове тіло, — і тут Шлойма цілком несподівано для себе самого підвівся й не особливо навіть криючись, вийшов за межі холу, не до дверей, а в протилежний бік, у глибину будівлі. Широкий коридор з вікнами праворуч і дверима по лівому боці тягнувся у глибину Дому ідейної роботи. Останні двері в кінці коридора мали на собі літеру «М», набиту під трафарет. Шлойма прослизнув досередини і роззирнувся. Вікно було одне, на протилежній від дверей стіні, височенько над двома пісуарами. Аби лиш ніхто сюди не зайшов — і можна спробувати…

Раптом в одній з кабінок чмихнув двічі чи тричі зливний бачок, дзеленькнула пряжка на паскові й за мить з кабінки виринула квадратноплеча постать Самчука. Підійшовши до крана, він тицьнув долоні під тоненьку цівку води й зиркнувши через плече на письменника Ецірвана, котрий укляк над пісуаром, запитав з усмішкою в голосі:

«Що, Шлойма Васильович? Підсадити?»

І рвійно обтріпучи долоні, швидко вийшов з туалету, притримавши двері, щоб не хряпнули.

І що ви цим хотіли сказати? Що за підколки такі? До чого вони? Шлойма відпровадив його поглядом, для виду посовав туди-сюди зіпера на штанях (Хоч би не забути, що ривків «туди-сюди» має бути парна кількість, бо ходитимеш потім з душею, відкритою всім незгодам світу), прислухався. У коридорі панувала цілковита тиша. Ось цього вони від мене зараз точно не чекають!..

Обтічні боки порцелянової туалетної посудини були слизькими, та все ж якось вдалося спертися на них ногою, другою відштовхнутися від підлоги, вікно виявилось навіть на шпінгалет не зачиненим — легко відійшла убік квадратна рама зі склом, заляпаним вапном у час останнього ремонту — й ось ти вже по той бік, зістрибуєш у траву на схилі, сорокалітній мудацюго, знаний рівенський письменнику, що ти собі думаєш, ніби хлопчак з уроків, утікаєш з такого важливого заходу, який тут неодмінно назвали б міроприємством. Нехай собі, нехай вже якось там без мене, відвик уже від таких посиденьок. Треба трохи прогулятись, ноги розім'яти.

За спиною Дому ідейної роботи круто здіймався угору пагорб з тополями потойбіч вершини. Коли ця споруда будувалася, бульдозерами зрили частину узвишшя, на якому лежав старий єврейський цвинтар. Навіть у протилежному кутку міста, на Московській (тепер Степана Бандери, хоча ні, зараз, тут, по цей бік стіни знову на Московській), де минало твоє дитинство, між однолітків переказувалось, ніби пацани з п'ятої школи у футбол черепами грають на цьому будівельному майданчику.

Але щоб зостатись непоміченим, зараз найкраще буде піти саме тут, угору, по схилу.

Видряпавшись на пласку вершину пагорба, він обтріпав штанину, до якої причепилось кілька сухих реп'яшків. Англійські лаковані мешти запилюжились і вже не відбивали сонячного сяйва своїми тупими носаками. Ну й нехай — на жодне прийняття тебе тут сьогодні не запрошено. Відщипнувши двома пальцями останнього реп'яха від вельвету, Шлойма побрів схилом праворуч, до сіро-червоних стін п'ятої школи, які просвічували неподалік, за тополями. Школу цю, пам'ятається, збудовано у формі не зовсім симетричної літери «Н», за однаковим проектом із твоєю рідною вісімнадцятою. Вниз, до викруту стіни вели широкі бетонні сходи, обсаджені невисокими вербами, які вже трохи покоричневіли під вересневим сонячним промінням. Самотня жіноча постать підіймалася сходами угору. Коли вони порівнялися й зустрілися поглядами, обличчям жінки перебіг подив, змішаний з переляком, який за мить змінився розгублено радісною посмішкою.

«Шлоймику!»

Сестра Уляна широко розвела руки в зеленкуватих бананових рукавах демісезонної куртки й застигла, все ще трохи вагаючись. Та це таки був він. Уляна лизнула брата у щоку й знову повторила: «Шлоймику!..»

«А мати сказала, що ти на роботі.»

«Я… Я й була на роботі. Звідки ти? Надовго?»

«Дозвіл на відвідання маю, на один день. Сьогодні, до вечора. Я там, у мами подарунки лишив, і тобі, й Миколі, й Ількові.»

«А Ілько у школі, друга зміна. Вже шостий клас. Він так виріс…» — Уляна показала долонею десь на рівні своїх очей. — «Слухай, Шлоймику, вас так там лають, у підручнику з укрлітератури за 10-й клас, там у самому кінці є розділ кортенький про сучасну літературу.» — Сестрі явно не терпілось поговорити про все одразу. — «Так там і тебе, і Андруховича згадують, і того, Неборака… Шлоймику, може, ходімо до нас? Ми ж тут, поряд, ти не забув, я сподіваюся…»

Шлойма озирнувся. З-за сірого куба Дому ідейної роботи по схилу пагорба невпевнено дряпалися дві квадратноплечі постаті, метушливо роззираючись навсібіч.

«А ходімо!» — не роздумуючи, вхопив сестру під руку. Йому прийшла до голови ідея, що здавалась майже рятівною. — «Від вас таксі викликати можна?»

«Можна, звісно, можна.» — зраділа Уляна. — «Ми тобі й талона дамо.»

«Якого талона?» — сторопів Шлойма.

«Ой, ну ти ж не знаєш. На таксі талона. У нас же воно по талонах. Але ми ними ніколи не користуємось. А Миколі на роботі, в його бюрі талони видають. То у нас їх ціла купа.»

Уляна теж зауважила тих двох на далекому схилі й прикриваючи Шлойму собою (а бахмата зелено-бананова куртка добре надавалася для цього), швидко повела брата попід облупленими стінами школи. До під'їзда її дому вони майже вбігли, відсапуючись натисли обгорілу пластмасову кнопку ліфта й остаточно отямилися вже у помешканні на сьомому поверсі. Уляна гримнула на плиту чайника й заходилася викликати таксі по телефону. Шлойма підійшов до вікна у вітальні і не відхиляючи тюлевої запони, просто крізь неї подивився вниз, у двір. Ззаду підійшла Уляна, також визирнула вниз. Двоє квадратноплечих метушилися двором туди-сюди, а потім присівши на зелену лавку просто перед входом у під'їзд, почали про