Джоджо Мойєс - Париж для самотніх та інші історії

– Ні. У мене… е-е-е… болить живіт.

– Болить живіт, значить. Дуже шкода, мадемуазель. А який на вигляд цей чоловік?

– У нього дуже коротке волосся. Він їздить на мопеді. І його точно ще немає. Я… Він високий, і в нього красиві очі.

– Красиві очі.

– Послухайте, він єдиний чоловік, який може про мене запитувати.

Адміністраторка киває, ніби зовсім не сумнівається в сказаному.

Нелл продовжує:

– Я… Він запросив мене зустрітися ввечері, і… це не дуже хороша ідея насправді.

– То… він вам не подобається?

– Зовсім ні. Він чарівний. Просто… я його зовсім не знаю.

– Але… як ви зможете про нього щось дізнатися, якщо не сходите з ним на побачення?

– Я не знаю його достатньо добре для того, щоб іти з ним кудись у незнайомому місті. І, можливо, з іншими незнайомими мені людьми.

– Ви занадто часто повторюєте слово «незнайомий». Вам не здається?

– Справді.

– Отже, ви сьогодні залишитеся в номері?

– Так. Ні. Я не знаю. – Нелл переминається з ноги на ногу, розуміючи, наскільки безглуздо все це звучить.

Маріанна повільно роздивляється її з голови до ніг.

– У вас чудовий вигляд.

– Дякую.

– Шкода, що у вас болить живіт. Ну, добре. – Вона усміхається й повертається до паперів. – Може, іншим разом.

Нелл сидить у номері й дивиться телевізор. Якийсь чоловік розмовляє з іншим. Один із них так сильно хитає головою, що всі його жирні підборіддя дрижать, ніби желе. Вона постійно дивиться на годинник, стрілка повільно повзе до восьмої. У животі бурчить. Вона згадує, що Фаб’єн казав щось про невелике кафе, де подають фалафель, у єврейському кварталі. Цікаво, як це – сидіти позаду на мопеді.

Нелл дістає записник і бере зі столика готельну ручку. Вона пише:

ПРИЧИНИ, ЧОМУ Я ЗАЛИШИЛАСЯ В НОМЕРІ

1. Він може бути вбивцею із сокирою.

2. Він може захотіти сексу.

3. Можливо, пункти 1 і 2.

4. Я можу опинитися в незнайомій мені частині Парижа.

5. Мені доведеться говорити з таксистом.

6. У мене можуть виникнути складнощі з поверненням у готель уночі.

7. У мене дурнуватий вигляд.

8. Мені потрібно буде вдавати, що я імпульсивна.

9. Мені доведеться говорити французькою, їсти французькі страви перед французами.

10. Якщо я рано ляжу спати, то прокинуся рано в гарному настрої й встигну на потяг додому.

Вона сидить, дивлячись на акуратний перелік аргументів «за». А тоді перегортає сторінку й пише:

1. Я в Парижі.

Якусь мить вона дивиться на написане. А тоді, коли годинник показує восьму, вона запихає записник у сумку, хапає пальто й біжить вузькими сходами вниз, на рецепцію.

Він уже тут, стоїть, обпершись на стійку, і теревенить з адміністраторкою. У Нелл починають палати щоки. Вона підходить до них, її серце мало не вистрибує з грудей, вона намагається дібрати слова, щоб пояснити свою дивну поведінку. Але що б вона не казала, це звучатиме по-дурному. І одразу стане зрозуміло, що вона просто злякалася з ним зустрітися.

– О, це ви, мадемуазель, а я якраз казала вашому другові, що ви трохи затримаєтеся, – промовила Маріанна.

– Ну що, готова? – запитує Фаб’єн, усміхаючись.

Вона не пригадує, щоб хтось іще так радів від зустрічі з нею, звісно, якщо не брати до уваги собаку сусідів, який постійно намагається дуже непристойно тертися об її ногу.

– Мадемуазель, якщо ви повернетеся після опівночі, вам знадобиться ввести на вході цей код. – Адміністраторка передає Нелл невелику картку. – Як добре, що ваш живіт більше не болить.

– Ти добре почуваєшся? – запитує Фаб’єн, даючи їй шолом.

Паризький вечір прохолодний і трохи морозний. Вона ніколи раніше не каталася на мопеді. Вона десь читала про те, що в аваріях із мопедами гине багато людей. Але вона все ж таки одягає шолом, Фаб’єн уже за кермом, махає їй, щоб сідала.

– Усе вже добре, – відповідає Нелл.

«Будь ласка, не дай нам загинути», – думає вона.

– Чудово. Що ж, спершу ми трохи вип’ємо, потім, можливо, поїмо, але зараз я хочу показати тобі Париж, домовилися?

Вона обіймає його за талію, мопед зривається з місця й зникає в паризькій ночі.

Фаб’єн зі свистом несеться вулицею Ріволі, оминаючи авто, відчуваючи, як стискаються руки дівчини на його талії щоразу, як він додає швидкості. Він зупиняється на червоний і запитує:

– Усе гаразд? – Через шолом його голос звучить глухо.

Вона усміхається, кінчик носа злегка почервонів.

– Так, – говорить вона й бачить, як він усміхається.

Сандрін завжди їздила з ним без жодних емоцій, ніби намагаючись приховати те, що вона насправді думає про його стиль водіння. А ось ця англійка верещить і регоче, її волосся розлітається в різні боки, а коли він особливо різко маневрує в транспортному потоці, вона кричить: «Боже мій! Божечки!»

Він везе її жвавими проспектами, бічними вуличками, вискакує через міст Турнель на острів Сен-Луї, щоб вона могла помилуватися водою, яка переливається під ними. Тоді він робить коло й виїжджає на міст Архієпархії, щоб вона побачила Нотр-Дам, який світиться в темряві, з його кам’яними горгульями, які визирають із готичних башт.

Після цього, не давши їй звести подих, Фаб’єн везе її до Єлисейських Полів, оминаючи авто й сигналячи пішоходам, які вискакують на проїжджу частину. Після цього він збавляє швидкість і підіймає вгору руку, щоб вона поглянула на Тріумфальну арку. Він відчуває, що вона трохи відхиляється назад, коли вони проїжджають під нею. Він піднімає вгору великий палець, і вона робить те саме.

Він мчить через міст і звертає праворуч, на набережну. Обганяє автобуси й таксі, ігноруючи гудки, і нарешті опиняється в місці призначення. Він зупиняється й глушить мотор. Річкою пливуть туристичні катери, поряд торгують сувенірами у вигляді Ейфелевої вежі й цукровою ватою. І ось вони бачать її. Справжня Ейфелева вежа возвеличується перед ними, сотні її сталевих частин підіймаються в безмежне вечірнє небо.

Нелл його відпускає й обережно злазить із мопеда, ніби за час поїздки в неї затерпли ноги. Вона знімає шолом. Фаб’єн помічає, що, на відміну від Сандрін, вона не поспішає поправляти зачіску. Вона розглядає все навколо, її рот відкритий від захвату й схожий на букву «О».

Він також знімає шолом і перехиляється через кермо.

– Ось! Тепер можеш сміливо казати, що оглянула всі важливі визначні місця Парижа лише за… кхм… двадцять дві хвилини.

Вона дивиться на нього, її очі сяють.

– Чорт забирай, це було найкрутіше і, мабуть,