Владлен Олексійович Суслов - На каравелі "Улюбленець Нептуна"

в усіх морях побувати й не зазнати жодної аварії… Не те на каравелі, де немає ехолотів, рацій, динамо-машин, парових лебідок… Тільки тут справжня школа для моряка! Тут за день навчишся того, про що на звичайному кораблі й за місяць, ба, навіть за рік не дізнаєшся!”

Гарячкові, розбурхані думки Феді зненацька охолодила згадка про те, що на каравелі він не рівноправний член екіпажу, а бранець, і невідомо, як складеться його доля в майбутньому. Кудряш спохмурнів. Він намагався відігнати геть невеселі міркування, гадаючи, що з часом все якось обійдеться. З насолодою вимовляв він про себе такі дорогі й милі його серцю назви частин корабля: крюйс-бом-брамсель, грот-трісель-шкот, фор-бом-брам-рей, крюйс-штас, клівер-шкот…

Яке щастя, що доля закинула його сюди!

Федя горів бажанням мерщій оглянути корабель й вирішив якомога швидше зробити фіззарядку. Скинувши сорочку й лишившись в одних трусах, він, як звичайно, почав із вправ, що розвивають грудну клітку.

Іспанські моряки здивовано спостерігали за незнайомими для них рухами хлопчика. Почулися стривожені вигуки:

— Він чародій!

— Це танець сатани! Він накликає нечисту силу!

— Хоче потопити нас!

Захопившись вправами, Федя не одразу помітив, яку тривогу це викликало на каравелі. Його зупинив боцман.

— Я… ми… Ну, хлопці просять вас не викликати нечистого… Якщо вже вам так хочеться, губіть одного Педро…

— Що? Що? — не зрозумів Федя, почувши цю дивну мову. — Якого нечистого? Кого губити? Я займаюся фіззарядкою.

Незнайоме слово “фіззарядка” не заспокоїло боцмана, а навпаки ще більше стривожило. Тільки тепер хлопчик звернув увагу на його сполотніле обличчя, на стурбованих матросів, що нерішуче з’юрмилися під кормовою надбудовою.

“Ну й забобонні ж вони! — подумав Кудряш. — Звичайної зарядки злякалися, за чародія мене прийняли. Треба їх якось заспокоїти…”

І Федя, посміхаючись, мовив:

— Невже я справді схожий на чарівника? Просто вирішив трохи розім’ятися… А чародіїв узагалі немає, про них тільки в казках розповідають.

— О, не кажіть, герцог! — замахав руками боцман. — Я сам бачив, як у Барселоні спалили відьму. Ця жінка перетворювала людей на котів та не яких-небудь, а чорних…

Федю вразило, що такий здоровило вірить у нечисту силу і, щоразу згадуючи про неї, тричі спльовує через ліве плече й хреститься. Це здалося хлопчикові таким смішним, що він дзвінко зареготав.

Ображений боцман відвернувся й пішов геть.

“Капітан на мене чекає, треба мерщій умитися”, — згадав Федя й кинувся розшукувати умивальник. Не знайшовши його, повернувся в каюту.

— Куди ви щезли? Я голодний, як акула! — вигукнув капітан.

— Хотів умитися, обійшов корабель, але…

— Хо-хо-хо! — зареготав капітан. — Що ви хочете від тієї свиноти — вони ж ніколи не вмиваються. Протер очі кулаком — ось і весь туалет. Даремно ви до них зверталися. Та нічого, зараз ми зарадимо лиху.

Дон Дієго двічі сплеснув у долоні, і на порозі з’явився худий із сумними очима хлопчик негр, років дванадцяти. З одежі на ньому була тільки біла натільна пов’язка. Вислухавши наказ капітана, негр приніс мокру ганчірку й мовчки простягнув її хазяїну. Той витер ганчіркою обличчя і передав Феді. Кудряш розгублено покрутив її в руках, але витерти лице не наважився.

— У нас так не вмиваються… — несміливо мовив він. — Та й, крім того, мені необхідно почистити зуби…

— Що ж вам для цього потрібно, герцог?

— Таз і глек води.

— Принеси, — наказав негрові капітан.

Дієго й хлопчик негр були вражені, побачивши, як Федя став чистити щіткою зуби. Це здалося капітанові таким кумедним, що він, схопившись за живіт, затрусився від сміху і плюхнувся в крісло. Навіть негр, незважаючи на свою нерішучість, став посміхатися.

Вгледівши блискучу пластмасову мильницю, Дієго схопив її до рук і заздрісно сказав:

— Перламутр… О, на таких речах я розуміюся! Дорого коштує цей рідкісний предмет…

— У нас в універмагах їх скільки завгодно, — вирвалось у Феді.

— А багато у вас цих самих… універмагів?

— Звичайно.

— Даруйте, герцог, універмаг по-вашому замок?

Федя хвилину подумав і мовчки кивнув головою.

— Уявляю, який багатий ваш батько, коли в нього стільки універмагів і всі вони забиті перламутром… До речі, як ви потрапили на узбережжя, де вас полонив Педро? — ніби мимохіть запитав капітан. — Як звуться володіння вашого батька?

— Я був на полюванні і заблукав, — з невинним виглядом відповів Кудряш. — А сам я з Променистеанії…

— Ага… — глибокодумно протяг Дієго, кліпаючи очима. — Як же, чував, чував…

Феді було смішно дивитися, як Дієго, очевидно, прагнучи приховати своє неуцтво, сприйняв його слова за чисту монету.

Власник “Улюбленця Нептуна” з цікавістю розглядав тюбик із зубною пастою, туалетне мило, зубну щітку. Все це викликало в нього неприхований подив.

Як тільки Федя умився, хлопчик негр приніс на срібному блюді козячий сир, варені боби, порізану шматочками солонину, хліб і мариновані сливи. Усе це він розіклав на столі навколо великого глека з вином. Дієго, кульгаючи, підійшов до однієї із скринь і підняв важке віко. Він дістав звідти два золоті карбовані кубки. По черзі плюнувши у кожен із них, капітан витер пилюку полою камзола.

Феді ніколи не доводилось бачити, щоб у такий спосіб мили посуд, і апетит у нього відразу зіпсувався. Не помічаючи Кудряшевого стану, Дієго наповнив вином кубки. Закачавши рукава камзола, хазяїн присунув до себе сир, залпом випив вино і став їсти. Власник каравели голосно плямкав, шматував руками м’ясо, пеленою сорочки витирав масні губи.

Випивши другий кубок, Дієго врешті помітив, що його гість нічого не їсть, і ображено спитав:

— Вашій високості не до смаку мій скромний сніданок?

Федя відчув себе не зовсім зручно й, повагавшись хвилинку, відповів:

— У нас кожен їсть із свого посуду…

По цих словах Кудряш дістав із рюкзака фарфорову чашку, складану похідну виделку з ложкою і почав снідати.

Побачивши, як спритно хлопчик бере їжу виделкою, капітан був страшенно здивований. Він не втаїв цього від Феді.

— Я об’їздив усю Європу, — вигукнув Дієго, — бував у Франції, Англії, відвідав Фландрію, плавав на гондолах по каналах Венеції, але ніде не бачив, щоб найбільш високопоставлені особи, навіть його величність король Іспанії, їли з таких маленьких вил!

Як тільки Федя поклав виделку на стіл, Дієго схопив її і спробував настромити боби. Та всі його зусилля були марні. Боби не хотіли настромлюватись і розкочувались по столу. Лаючись, Дієго облишив боби і став настромлювати шматки солонини. Це, здавалося б, просте заняття так зморило його, що на чолі виступив піт. Кудряш мимоволі розсміявся, спостерігаючи, з якими труднощами капітан опановує мистецтво користування виделкою.

Після кількох невдалих спроб капітану пощастило нарешті настромити шмат солонини. Він уже, було, роззявив рота, але м’ясо зірвалося з