Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Пригодницькі книги » На уходах 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "На уходах" автора Андрій Якович Чайковський. Жанр книги: Пригодницькі книги.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 150
Перейти на сторінку:
самому вилізти, — та хіба ж можна вірного Гривка лишити вовкам на поталу? А бідний Гривко, начеб відгадуючи його думку, ще ближче припадав до його ніг і скавулів стиха, начеб словами промовляв: «Не лишай мене, я тобі так вірно служив, та й ще послужу».

Тарас, не задумуючись довго, розв’язав довгий вовняний пояс, що ним був підперезаний, обв’язав Гривка попід передні ноги, взяв на плечі і прив’язав до себе.

Рушницю повісив на галузку, а сам поліз на дерево.

Гривко не пручався, а навпаки, лизав його по обличчі, наче дякував.

Тарас спинався по грубих галузках, поки не знайшов такого місця, де кілька гілляк росло вкупі. Тут він прив’язав Гривка, а сам підліз до рушниці і взяв її до себе. Хотів іще раз вернутися по шкуру, та вже було запізно, бо саме прискочили під дерево три вовки і почали шкуру рвати.

Тарасові стало жаль шкури. В першій хвилині хотів вистрілити між вовків, та раптом подумав собі, що так ще й татар накличе. До того ж йому, було незручно. Він підтримував одною рукою Гривка, якому зле було на дереві (пояс його давив, боявся впасти між вовків і дрижав усім тілом) і який час від часу лизав Тарасове обличчя.

— Годі, бідний Гривку, — потерпи, небоже, якось переночуємо.

А вся його журба була в тому, що діється в таборі, чи знають там про татар, чи приготувалися до оборони. А коли б так татари не мали думки зачіпати уходників і пішли собі далі? Що йому тоді старшина скаже, що непотрібно людей потривожив і фігури попалив… Ото ж би він набрався сорому, його могли б страхополохом назвати, і вся його слава розвіялася 6…

Чого він мав собі бажати в цю хвилину? Його слава вимагала, щоб татари таки зачепили табір, тоді б виявилося, що він не помилився і зробив діло як слід. А серце бажало собі іншого: наскочать татари, то хтозна, що з цього може вийти. Поллється кров, може хтось загинути, як його батько при першій зустрічі з татарвою. А коли б так татари взяли табір приступом, а там стільки земляків, його сім’я, бідна мама, брати, мала Маруся. Згадав собі те, що погнали б їх у сирівцях у Крим і розпродали б у світ по базарах, йому стало важко. Хотів таки злізти з дерева і чимскоріш бігти до табору на поміч. Та під деревом знову загарчали вовки.

Нічого було робити. Тарас почав молитися до святої Покрови та до святого Миколи. Молитва його заспокоїла.

Татари ще на табір не напали, бо чув би рушничні постріли та крики. Серед таких думок йому зовсім сон відлетів.

Тим часом вовки зжерли шкуру, почали ласо дивитися вгору на дерево та світити зеленими сліпаками. Тривало це так довго, поки звірі пішли в ліс, либонь, погнались за якоюсь іншою здобиччю, бо відразу пропали. Гривко довго нюшкував у повітрі, та згодом повеселішав, перестав дрижати і знову лизнув Тараса.

— Як так, то злазьмо, товаришу, і мандруймо до своїх.

Прив’язав собі знову Гривка на плечі і зсунувся з дерева. З ведмежої шкури залишилася подекуди кудлата шерсть. Він похитав головою: «Хтозна, чи мені повірять, що я ведмедя вбив…»

Тарас, вийшовши иа край лісу, міркував по зорях, що вже день близько. Від сходу небо злегка зарожевіло, зорі блідли, лише ранішня зірка блищала мов золото, зустрічаючи сонце. Пішли знову краєм лісу. Гривко біг попереду, не виявляючи страху. Тарас був дуже стомлений і сонний. Йому хотілося де-небудь лягти і відпочити, та думка про своїх гнала його далі, мовби йому крила виросли.

Йшов так, аж геть розвиднілось. Сонце вже підійшло високо, як він побачив табір. Був такий охлялий, що ледве ноги волік. А ще як нагадав собі відповідальність перед старшиною, то ноги його мов у землю застрягли.

Його зустрів Журавель сердито:

— Що ти, хлопче, наробив, які татари тобі привиділися?

Попсував фігури і весь табір стривожив. Я цього від тебе не сподівався, це тобі так легенько не мине.

Тарас збентежився, що отаман його так прийняв, га ще й перед усіма. Спершу не міг слова промовити, а розсердився:

— Мені нічого не привиділося. Татари показалися у степу, а що сюди не прийшли, то не значить, що їх не було. Може, ще будуть…

На те надійшов старий Кіндрат Муха, йому шкода стало хлопця:

— Не гримай на нього, отамане. Ще покажеться, чия правда, я радив би, щоб сьогодні люди з табору не виходили.

Та цієї ради уходники не послухали.

— От, старі люди та однаково думають. Жовтодзьобові привиділись татари, а старий повірив у це. Боятися вовка та й у ліс не йти? Втратили ніч, та ще й день утрачати? Але люди і так уже пішли в ліс і в поле.

Тарас поцілував Кіндрата в руку:

— Спасибі, дідусю, що за мене добре слово сказали. Я ще раз кажу, що татари були на нашому степу, мені не привиділися, я так буду говорити, хоч би мене і вбили.

— Цього, синку, не буде. Не тоді запалюють фігури, як татари мають наскочити, бо цього ніхто не вгадає, а тоді, як татари покажуться. Може, вони тепер тому на нас не наскочили, що народ фігурами був остережений. Іди, сину, спати, бо ледве на ногах стоїш.

Тарас пішов у шатро до матері, щось трохи перекусив і зараз міцно заснув.

Крізь сон почув гамір, крики та рушничні постріли. Зараз прокинувся, протер очі і вибіг з шатра. З усіх боків гомоніло:

— Татари! Татари! До зброї!.. «Отож не привиділось», — подумав Тарас. Його взяла така досада, що в цю хвилину був радий тому, що сталося.

Та ось як юно сталось.

1 ... 11 12 13 ... 150
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На уходах», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На уходах"