Вільям Шекспір - Ромео і Джульєтта

клятий збігця
живе, пошлю я одного, що дасть
йому напою доброго — й Ромео
до нашого Тібальдо відпровадить.
Тоді, я певна, й ти задовольнишся.
Джульєтта
Так, я тоді лише задовольнюся,
коли побачу я Ромео — мертвим —
від смерті брата в мене серце стало.
Синьйоро, якщо знайдете того,
хто зілля дасть, хай труту я зготую,
щоб випивши її, заснув Ромео
спокійним сном. Болить у мене серце
про нього чути й не прийти до нього,
щоб за моє кохання до Тібальдо
на тілі його вбивці розквитатись.
Синьйора Капулетті
Аби отрута, я знайду людину.
Тепер тобі скажу я любі вісті.
Джульєтта
В годину смутку люба вість до речі.
Які ж то вісті, розкажіть, синьйоро?
Синьйора Капулетті
Упадливого батька маєш, доню.
Він, щоб тобі прогнати сум, призначив
для тебе радости нежданий день,
день, що ні ти, ні я не сподівались.
Джульєтта
Час добрий. Що ж бо то за день, синьйоро?
Синьйора Капулетті
Дитя моє, в четвер уранці рано
одважний, молодий і значний граф
Парис в Петра Святого церкві візьме
з тобою в добрий час щасливий шлюб.
Джульєтта
Клянусь і церквою Петра й Петром,
щасливого він шлюбу там не візьме.
Цей поспіх дивний. Той, хто мужем буде,
ще й не лицявсь, а я вже вийти маю.
Благаю, батькові скажіть, синьйоро,
що я не хочу заміж. А як схочу —
скоріш за ненависного Ромео,
ніж за Париса, вийду.— От новини!
Синьйора Капулетті
Ось батько йде. Скажи йому сама —
й побачиш, як він це від тебе прийме.
Входять Капулетті й мамка.
Капулетті
Навзаході земля росою плаче.
Коли ж мого небожа сонце сіло —
йде справжній дощ.
Ге, що це? Ринва, дочко? Все в сльозах?
Все в зливі? У такім маленькім тілі
у тебе й корабель і море й вітер:
бо очі в тебе, що я морем зву,
сльозами повняться; у ньому тіло
твоє, мов корабель пливе; зітхання —
вітри, що, борюкаючись із слізьми,
твоє стражденно тіло перекинуть,
як шторм не вщухне враз. Що, жінко, вже
ти нашу волю їй оповістила?
Синьйора Капулетті
Так. Тільки дякує вона, не хоче.
Хай би з могилою, дурна, звінчалась!
Капулетті
Цить, почекай мене в цім ділі, жінко.
Що! І не дякує за це? Й не хоче?
Й не горда? І за щастя це не має,
що ми принадили їй, недостойній,
вельможного такого жениха?
Джульєтта
Не горда я, а вдячна вам за це.
Ненависним я не пишаюсь, тільки
вам дякую за цю любов-ненависть.
Капулетті
Яка зарічана? Та що ж це, справді.
То горда, то удячна, — й знов невдячна,
та й знов не горда. Панночко-мазунко,
не дячся мені більше й не гордися,
а приготуйсь до четверга, бо підеш
з Парисом до Петра Святого церкви.
А то я сам тебе приволочу.
Геть, падло, потаскухо несвітенна,
геть, неміч блідна!
Синьйора Капулетті
Чи здурів ти? Годі!
Джульєтта
Благаю на колінях, добрий батьку,
терпляче вислухай, що я скажу.
Капулетті
До біса, потаскухо неслухняна!
Кажу тобі, йди у четвер до церкви,
або мені не навертайсь на очі.
Не озивайсь до мене й словом. Руки
сверблять мені. Ми сумували, жінко,
що бог зоставив нам одну дитину.
Тепер я бачу, що й цієї досить,
що й ця одна для нас — небесна кара.
Щоб ти, повіє!..
Мамка
Згляньсь на неї, боже!
Гріх вам її так лаяти, синьйоре!
Капулетті
А ти чого, розумнице? Замовкни!
Порадинця! Базікаєш тут! Геть!
Мамка
Я злого не кажу.
Капулетті
То ж геть звідсіль!
Мамка
Не ножна й говорити?
Капулетті
Цить, дурна!
Йди радься коло чарочки з кумою,
а звідси геть.
Синьйора Капулетті
Ти надто запальний.
Капулетті
О боже. Я зійду з ума!
День, ніч, година, забавка, робота,
сам чи з гістьми — все про одне я думав —
щоб видати її. Знайшов їй хлопця
із роду доброго, хороших статків,
значного виховання, молодого,
набитого талантами (як кажуть),
напрочуд доброї у всьому міри —
а тут оця дурепа вересклива,
плаксива лялька — щоб зрадіти щастю,
так ні ж: завчила — не люблю", "не хочу",
"я надто молода", "простіть мене".
Не схоч мені, то я тебе прощу!
Пасись де знаєш, тут тобі не жити!
Зваж це, бо жартувати я не звик.
Четвер близенько вже. Порадься з серцем:
коли моя, віддам тебе за друга,
а ні — завісся, голодуй, старцюй, —
бо — присягаюся — зречусь тебе,
і що моє — тобі добра не зробить,
зміркуй же, я присяги не ламаю.
Виходить.
Джульєтта
Чи там за хмарами жалю немає,
щоб прозирнув до дна моєї муки?
О, не цурайся ж ти мене, мамусю!
На місяць, тиждень відклади цей шлюб.
А ні, то шлюбну постіль постели
в тім темнім склепі, де лежить Тібальдо.
Синьйора Капулетті
І не кажи, бо не озвуся й словом,
роби, як хоч, бо я тебе не знаю.
Виходить.
Джульєтта
О боже! Мамко, чим це відвернути?
Муж на землі мій, а клятьба на небі.
Як вернеться моя клятьба на землю,
коли її мені не верне муж мій,
лишивши землю? Ой, розваж, порадь!
Та ба! Як небо пробує свій підступ
на отакій, як я, істоті ніжній?
Що скажеш? Може, знаєш слово втішне?
Розрадь мене!
Мамка
Гаразд. Ромео твій —
вигнанець. Світом закладаюсь, він
прийти вже не насмілиться по тебе.
Коли ж і прийде, то лише таємно.
Як все так склалось, я собі й гадаю,
що краще б тобі взяти шлюб із графом.
О, він хороший пан!
Ромео — квач супроти нього. Сокіл
очей таких яскравих і швидких
не має, як Парис. Клянуся серцем,
щаслива будеш ти в цім другім шлюбі,
бо кращий він, ніж перший. А не будеш —
твій перший мертвий. Хоч би й був хороший,
та користи від нього ти не маєш.
Джульєтта
Від серця кажеш це?
Мамка
І від душі.
Клянуся обома.
Джульєтта
Амінь.
Мамка
Що кажеш?
Джульєтта
Так, ти мене розважила на диво.
Йди. Матері скажи, що я пішла —
так батька прогнівивши — до Лоренцо
на сповідь, щоб розгрішення узяти.
Мамка
Гаразд, іди. Це зроблено розумно.
Джульєтта
Проклята бабо! Вороже мій лютий!
Що гірше? Зводити мене з присяги,
чи мужа мого тим же язиком
ганьбити, що хвалив його надмірно
багато тисяч раз? Іди, стара!
Від тебе серце я тепер замкну.
Йду. Може, у ченця знайду надію.
А не знайду — то вмерти я зумію.
Виходить.

АКТ ЧЕТВЕРТИЙ
СЦЕНА 1
Келія отця Лоренцо.
Входять Лоренцо й Парис.
О. Лоренцо

В четвер, синьйоре? Це аж надто скоро.
Парис
Цього бажає тесть мій, Капулетті.
А я йому не стану на заваді.
О. Лоренцо
Не знаєте ще волі синьйорини?
Непевний шлях мені не до вподоби.
Парис
Вона надмірно тужить за Тібальдо,
тому-то й про любов я не казав їй,
бо не сміється в домі сліз Венера.
Та батько небезпеку бачить в тім,
що так вона печали попустилась
і мудро поспішає з нашим шлюбом,
щоб повідь сліз її спинити швидше.
Те, що самотні мислі їй сповняє,
розвіяти їй може товариство.
Тепер ви знаєте, нащо цей поспіх.
О. Лоренцо
(набік)
Коли б не знав я, чом цей поспіх зайвий!
Синьйоре, гляньте — панна йде до мене.
Входить Джульєтта.
Парис
Привіт моїй синьйорі і дружині!
Джульєтта
Я з вами начебто не брала шлюбу.
Парис
Так візьмете в четвер, моя кохана.
Джульєтта
Хай буде те, що буде.
О. Лоренцо
Правда, правда.
Парис
Прийшла до цього панотця на сповідь?
Джульєтта
Як відповім — то вийде сповідь вам.
Парис
Не потаїть, що любите мене.
Джульєтта
Признаюсь вам, що я люблю його.
Парис
Ви скажете, що любите мене.
Джульєтта
А так — то краще буде, якщо це
вам заочі скажу, а не в лице.
Парис
Сердешненька, твій вид змарнів од сліз.
Джульєтта
Як вид змарнів — змарніло небагато,
бо він поганий був і перед цим.
Парис
Ти вид свій більш, ніж слізьми, цим неважиш.
Джульєтта
Синьйоре, це не наклеп, але правда.
Я правду цю кажу собі в лице.
Парис
Твоє лице — моє, і все це наклеп.
Джульєтта
Можливо, бо