Геза Гардоні - Зірки Егера

Бранці полягали на траві, поснули, і в сновидіннях шукаючи шлях до визволення. Заснув і священик, поклавши руку під голову,— видно, звик спати на подушці. Циган спав горілиць, склавши руки на грудях і широко розкинувши ноги. Всі вони поринули в глибокий сон. Тільки Гашпар зітхнув ще раз жалібно і сонним голосом сказав:

— Не бачити мені більше прекрасного Егера!

Гергей теж задрімав, поклавши долоньки під засмаглу щоку.

Хлопчик зовсім був заснув, коли раптом почув ім'я Цецеї.

Це ім'я промовив хрипким голосом «циганський кат», а турок повторив його, запитавши:

— А про які скарби Дожі ти згадував?

— Золоті чаші, кубки, діамантові й алмазні браслети, намисто, брошки. Всілякі коштовності, словом, панські скарби. Якщо їх іще не переплавили. Але ж і ми можемо злитки тоді знайти.

— Це тут, у лісі?

— Авжеж. Тому він і поселився в такій глушині.

— А зброя у нього є?

— У нього чудові срібні шаблі із срібним карбуванням. Правда, я бачив тільки штук п'ять і нагрудники. Один — дуже вже гарний, легенький — належав королю Лайошу[13]. У Цецеї все горище завалено, в кімнаті шість залізних скринь. Там, певно, зберігаються коштовніші речі.

— Цецеї... Ніколи не чув цього імені.

— Бо він каліка, не бере участі в боях. Цецеї був скарбником у Дожі.

Турок похитав головою.

— Нас мало,— промовив він замислено,— треба перечекати тут до завтрашнього вечора і зібрати сильний загін.

— Навіщо для цього стільки людей? Коли нас буде багато, то й ділити доведеться на всіх. Цецеї вже стара людина. І рука, й нога у нього дерев'яні.

— Коли ти бачився з ним востаннє?

— Десь із рік тому.

— Рік — часу багато. Краще зібрати більше людей. Якщо ти правду сказав, я тебе відпущу і дам грошей, а коли збрехав — висіти тобі на воротях дому Цецеї.

Турок вернувся до вогнища і, очевидно, переказав почуте яничарам.

У Гергея від утоми голова ніби свинцем налилася. Сон остаточно здолав його. Але снилися хлопчикові самі жахи. Під кінець йому приснилося, що турки з оголеними шаблями скачуть селом, хапають його матір і пробивають кинджалом її груди.

Хлопчик застогнав і прокинувся.

Довкола непроглядна темінь і тьохкають соловейки. Сотні тисяч соловейків! Наче вони позліталися до цього лісу з цілого світу, щоб навіяти невільникам солодкі сни, Гергей глянув у небо. Хмари розірвані. Де-не-де замерехтять поодинокі зорі і світиться блідий серп місяця.

Вогонь тим часом погас. Лиш посередині ще жевріло кілька головешок. Яничари лежали на траві довкола вогнища.

Юмурджак теж тут примостився. Під головою — тайстра, поряд валявся кубок чи кухоль, у темряві важко було розібрати.

«Треба тікати додому!» — промайнуло в голові Гергея.

«Не можна»,— була друга думка.

Він роздивився довкола. Всі сплять. Ні, таки треба тікати, бо інакше він ніколи не побачить рідного села.

Маленька Ева спала поруч. Він потрусив її за плечі і тихенько шепнув на вухо:

— Віцушко!

Дівчинка прокинулася.

— Ходімо додому,— прошепотів Гергей.

У Віцушки на мить скривилися губки, але вона зразу сіла. Здивовано витріщила очі на Гергея, наче кошеня, яке бачить когось чужого. Потім її погляд зупинився на ляльці, що лежала у неї на колінах. Дівчинка підняла ляльку і подивилася на неї так само здивовано.

— Ходімо,— сказав Гергей.

Він сповз із воза і зняв дівчинку. Один асаб сидів просто біля воза. Спис — на колінах, голова схилилась. Він так міцно спав, що якби і весь табір розійшовся, хіба що за винятком колеса, до якого він примостився, то й тоді нічого б не помітив.

Гергей взяв за руку Віцушку і повів за собою.

— Сірко...— прошепотів він. Сірка теж треба привести додому.

Але Сірко був прив'язаний до турецького коника. Пута Гергей ще якось розплутав, а от розв'язати вуздечку йому ніяк не вдавалося.

— А, чорт! Не можу! — бурчав він, силкуючись розв'язати гудзь.

Мало не плачучи з досади, він почухав потилицю. Пробував ще і ще раз, допомагав уже й зубами. Але впоратися з гудзем не міг. Нарешті схопив Сірого і повів.

Турки виставили вартового і біля коней. Але і той