Робер Мерль - Тварина, обдарована розумом

розслабився один нерв — йому полегшало. І пригадалося, як він мчав флоридським шляхом у відкритому «форді». Поруч сиділа дівчина, а позаду з іншою дівчиною сидів Джонні.

«Що то були за шкапи? Я забув навіть їхні імена. Ми всі четверо були п’яні, я трохи менше. Я вів авто дуже повільно, бо хотів цілий повернутися на віллу, що її ми найняли. Джонні випростався на задньому сидінні й заволав: «Білле, я тобі допоможу!» І він став гортати руками повітря, наче веслами, й реготав, мов причинний. За нього вчепилася дівчина, намагалася посадити його на сидіння. На віллі ми ще випили, трохи попоїли. Було тепло. Над нами висіло блакитне небо й круглий, наче жовтий апельсин, місяць. Джонні підвівся. «Боже мій, я роздягнуся до нитки. Ти теж, Білле? Подивися на цей місяць, він схожий на сідницю!» Дівчата заверещали, а я сміявся, зриваючи з себе одяг. «Кінець цивілізації! — гукнув Джонні. — Всі будемо голі!» Дівчата зачинилися в одній з кімнат, звідти долинав їхній вереск. Прокинувшись наступного дня, я побачив, що сплю на одному ліжку з Джонні. Голова його лежала на подушці поряд з моєю, а рука — в мене на грудях. Я не ворушився. Скляні двері, що виходили на терасу, були навстіж розчинені. Світило сонце. Я завважив, що один край білої стіни вирізнився на небесному фоні. Я ніколи раніше не бачив такої краси, як оте злиття білої барви стіни й небесної блакиті».

* * *

Круглий басейн блищав під каліфорнійським сонцем, а Сі спостерігав, як у голубій воді кружляв дельфін. Тварина прудко плавала на метровій глибині і, коли хотіла вдихнути повітря, не сповільнюючи руху, вигинала спину так, що тільки дихало виринало з води. У неї хвостовий плавник не вертикальний, як у риб, а горизонтальний. Швидкість її руху залежить не лише від плавника, а й від усієї гладесенької і мускулистої хвостової частини. Сі пильно стежив за дельфіном: «Отож він рухається так спритно у вертикальному напрямку завдяки горизонтальному положенню хвоста. Я вже бачив у Майамі, як дельфін виплигує з води на висоту одноповерхового будинку. Для цього йому потрібен тільки глибокий басейн, аби він мав змогу зайняти на дні вертикальне положення, щосили відштовхнутися й виплигнути на поверхню. Але що найбільше вразило мене в Майамі — це його танець. Дельфін виставив з води три чверті свого корпусу, набрав рівноваги й, жваво махаючи хвостовим плавником, позадкував з одного краю басейну до другого. Здавалося, що то людина задкує, їй-богу, він справляв сильніше враження, ніж собака, що стоїть на задніх лапках, чи танцюрист-циркач, що владно йде. по натягнутій линві. Дельфін тільки хвостовим плавником рухає, коли стоїть вертикально над водою. Це ще раз свідчить, що в нього міцні м’язи й справді дивовижна сила».

Дельфін наблизився і зупинився. Відкинувши вбік велику голову, задивився на Сі. То не був здивований і невиразний погляд, як у риби, — майже людський, мінливий, лукавий, лагідний і допитливий. По хвилині дельфін відкинув голову в інший бік і подивився на Сі другим оком. Потім ледь розтулив щелепи, звивисті обриси яких надавали йому такого вигляду, наче від пустотливо всміхається.

Кінчивши оглядини й переконавшись, що Сі не має наміру бавитися з ним ані погладити його, дельфін перевернувся в воді, залишив Сі й знову закружляв басейном. Він відштовхнувся тільки хвостом. Бокові плавники правили йому лише на поворотах і для підтримки рівноваги, як кораблеві кілі під час хитавиці. Щодо головного спинного плавника, то він відігравав ту саму роль, яку відіграє кіль на парусникові: забезпечує стійкість корпусу й дозволяє швидше обертатися.

Вражала спритність, легкість і швидкість його плавання. Коли дельфін плив під водою, біля нього не утворювалося ніякого завихрення, а якщо воно й помічалося, то не в його кільватері; лише на поверхні води з’являлися ледь помітні хвилі. Це зрозуміло: хвіст у дельфіна займає горизонтальне положення, відштовхуючись, тварина горне воду знизу вгору. Зате в товщі води не видно завихрення. Більш того, навіть тоді, коли дельфін, вигинаючи спину, виринає на поверхню, щоб перевести віддих, його швидкість не сповільнюється — так м’яко й гнучко він виставляє дихало з води.

Басейн надто малий, дельфін не може плавати тут швидше, проте, судячи з того, як він невимушено кружляє, можна здогадатися, якими можливостями наділена ця тварина.

— Ви вже познайомилися з Дешем? — пролунав позаду Сі веселий голос.

Сі обернувся.

— М.Д.Морлі, — відрекомендувався незнайомець, простягаючи йому червону, наче шинку, руку. — Мені доручили зустріти вас. Ласкаво просимо на морську базу Пойнт-Мюгю, містере Сі, — казав той насмішкувато й привітно. — Коли ваша ласка, можете порушити етикет і скинути куртку.

— Охоче, — погодився Сі.

Морлі теж був без піджака. Обличчя в нього кругле, круглий тулуб, круглі очі, короткий кучерявий чуб — викапаний портрет дужого, бадьорого чоловіка, що дивиться з панно-реклами, яка запрошує випити свіжого пива.

— Він, певне, нудьгує на самоті, — промовив Сі, кивнувши рукою на Деша.

— О ні, він не сам! — відповів Морлі. — В нього є телефонний або ж радше сказати гідрофонний зв’язок з Доріс, яка перебуває в іншому басейні.

— Вони знають одне одного?

— Певний час вони жили в одному басейні. Їх розлучили задля одного експерименту: хочуть записати їхню розмову.

— Вони розмовляють?

— Ще б пак! Наче закохані впадають біля телефону.

— Але ж звідки ви знаєте, що це справжня розмова?

— Вони ніколи не говорять одночасно, а по черзі. Складається враження, що то справжнісінький діалог із запитань і відповідей.

— Містере Морлі, — сказав Сі, — я згадав, що дельфіни створюють найрізноманітніші шуми — рипіння, рохкання, гавкання.

— Так, але в розмові вони застосовують свисти. Ці свисти дуже відрізняються один від одного за тривалістю, амплітудою, частотою і модуляцією. Можливо, свист — це і є мова дельфінів, — докинув Морлі, а його кругленьке обличчя здавалося надто самовдоволеним.

— В такому разі залишається тільки витлумачити її, — пожартував Сі, але його холодні очі пильно стежили за обличчям Морлі.

— Намагаємося, — відповів Морлі тим самим тоном. — Але спершу слід зробити класифікацію звуків.

Відтак