Джеймс Хедлі Чейз - Дванадцять китайців і жінка

що такий хороший хлопчина, як ти, шукає собі клопотів.

Феннер зобразив усмішку і легенько ляснув її по спокусливих сідничках.

— Не суши собі цим голову, — сказав він.

Вона потяглася до нього, підставивши губки, — і саме тому, що вважав блондинку привабливою, він поцілував її. Жінка обвила руками його шию і притиснулася до нього всім тілом. Так вони простояли кілька хвилин, опісля Феннер легенько відсторонив її.

Керлі стояла й дивилася на нього, важко дихаючи.

— Я збожеволіла, — сказала жінка, густо почервонівши.

Феннер розщіпнув комір сорочки, наче забракло повітря.

— І я не подарунок, — зауважив. — Біжи, мала, поки ми з тобою не нарубали дров. Побачимося пізніше.

Вона тихо вийшла, зачинивши за собою двері, а Феннер витягнув носовичок і замислено витер спітнілі руки.

— Думаю, ця робота мені сподобається, — сказав уголос. — Так, з цього може щось вийти.

І він повернувся у своє крісло біля вікна.

* * *

Найтінґейл провів Феннера крізь переповнений вестибюль готелю «Флеґлер».

Феннер зауважив:

— А цей хлопець непогано влаштувався!

Найтінґейл зупинився перед дверима ліфта і натиснув кнопку виклику.

— Ще б! А що я вам казав? Пайо саме той хлопець, якого треба триматися.

Феннер розгледів ковані залізні поруччя.

— Я й сам це тепер бачу.

Кабіна зупинилась, і вони увійшли в ліфт. Найтінґейл натиснув кнопку з цифрою «5».

— Говоритиму я, — сказав Найтінґейл, коли ліфт зупинився на п'ятому поверсі. — Можливо, тобі нічого й не запропонують, але спробую.

Щось буркнувши, Феннер пішов коридором услід за Найтінґейлом. Той зупинився перед номером 47 і постукав у двері — тричі швидко та двічі — повільно.

«Шифр», — схвально зауважив Феннер.

Двері відчинились, і невисокий кубинець, одягнений у чорне, уважно їх оглянув. Феннер уже хотів присвиснути, але вчасно схаменувся.

Найтінґейл м'яко сказав:

— Усе добре!

Кубинець впустив їх усередину. Коли зачиняв за ними двері, Феннер помітив, що у нього з кишені випинається револьвер. Вони опинилися в просторому холі, куди виходило троє дверей.

— Хлопці ще в себе? — запитав Найтінґейл.

Кубинець кивнув. Він усівся в крісло поруч з дверима і розгорнув газету, вже не звертаючи на них жодної уваги.

Найтінґейл попрямував у середні двері. В кімнаті сиділи четверо чоловіків. Вони були в сорочках з короткими рукавами, але при краватках, і палили. Двоє гортали газети, ще один слухав радіо, а четвертий чистив револьвер.

Усі вони мигцем глянули на Найтінґейла, а потім тупо витріщилися на Феннера.

Чоловік з револьвером у руках неквапно звівся на ноги.

— Хто це? — спитав крізь зуби. Він був у білому костюмі та чорній сорочці з білою краваткою. Мав коротко підстрижене настовбурчене волосся; жовтувато-зелені очі холодно та недовірливо дивилися перед себе.

Найтінґейл сказав:

— Це — Росс. Із Нью-Йорка. Кротті його знає. З ним усе гаразд.

І повернувся до Феннера.

— Познайомся, це — Рейджер.

Феннер холодно посміхнувся Рейджерові. Той чомусь не дуже сподобався йому.

Рейджер без будь-яких емоцій сказав:

— Дуже радий. Надовго до нас?

Феннер крутнув рукою і запитав:

— Ці хлопці — вони що, просто для декорації?

Очі Рейджера смикнулися.

— Я запитав — надовго в наші краї? — повторив він.

— Я тебе почув. А це вже не твоє бісове діло!

Найтінґейл схопив Феннера за рукав. Не додав нічого, але це був попереджувальний рух.

Рейджер люто зиркнув на Феннера, але невдовзі опустив очі, стенувши плечима. І відрекомендував:

— Той, який біля радіоприймача, — Паґ Кейн. Справа — Борґ, зліва — Міллер.

Усі троє кивнули Феннеру, але приязні в їхніх очах не було.

Феннер сказав невимушено:

— Радий з вами познайомитися. Не запрошую вас випити, бо думаю, що всі ви непитущі.

Рейджер повернувся до Феннера.

— Хто, до дідька, цей пащекуватий вилупок?

Міллер, жирний, неохайний чоловік з передчасною лисиною, кинув:

— Певно, його викопали на якомусь смітникові. Феннер швидко підійшов та двічі врізав йому в пику.

В руці у Найтінґейла опинився револьвер, і він заспокійливо сказав:

— Не затівайте нічого, прошу вас!

Феннер не сподівався, що вони зважать на його слова — але таки дослухалися до нього! Усі неначе скам'яніли, й навіть Рейджер виглядав присоромленим. Найтінґейл звелів Феннерові:

— Відійди від Рейджера! — і в його голосі прозвучала така погроза, що й Феннерові стало не по собі. Керлі була права. Цей чолов'яга був убивцею.

Феннер відступив од Міллера і сховав руки в кишенях. Найтінґейл заявив:

— Я такого не потерплю. Якщо приводжу сюди друга, то очікую, що ви поставитеся до нього відповідно. Інакше мені доведеться зняти з декого із вас мірки для своїх першокласних ящичків.

Феннер розсміявся.

— Оце так сервіс! Два в одному: спочатку вбиваєте, а потім ховаєте?

Найтінґейл сховав револьвер, і всі інші розслабилися. Рейджер силувано посміхнувся.

— Це спека діє на нерви.

Він підійшов до бару, щоби чогось налити собі.

Феннер сів поруч з Рейджером. Для себе він уже визначив, що той — наймерзенніший з цієї зграї, тому й вирішив опрацювати його.

І сказав спокійно:

— Через ту спеку я сам себе ненавиджу.

Рейджер з недовірою глянув на нього і буркнув:

— Забудьмо! Якщо ти вже тут, то почувайсь, як удома.

Феннер підніс склянку до світла і ненав'язливо запитав:

— Карлос у себе?

Рейджер широко розплющив очі.

— У Карлоса нема часу на відвідувачів, — зауважив. — Я передам йому, що ти заходив.

Допивши віскі, Феннер підвівся. Найтінґейл порухався, але той жестом зупинив його. Феннер стояв, переводячи погляд з одного на іншого, а потім сказав:

— Що ж, радий знайомству. Я думав, у вас жива робота, та, бачу, помилився. І зрозумів, що мені тут нічого робити. Вам здається, що все місто — у вашій кишені, але ви розжерлися та зледачіли. Думаєте, що бозна-які шишки, але я би так не сказав. Певно, мені краще піти до Нулена. Кажуть, що він нині не на коні — тож спробую знову посадити його верхи. Це буде цікавіше, ніж гратися тут з вами у ваші мляві ігри.

Рейджер потягнувся за револьвером, але Найтінґейл вибив зброю.

— Облиш! — гаркнув.

Четверо чоловіків завмерли, й обличчя в них були такі, що Феннер мало не розреготався.

Найтінґейл пояснив:

— Я запросив його сюди. Якщо йому тут не подобається, нехай іде. Але пам'ятайте, що друг Кротті — мій друг.

Феннер пообіцяв:

— Днями я ще