Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фантастика » Намір! 📚 - Українською
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Намір!" автора Любомир Андрійович Дереш. Жанр книги: Фантастика / Сучасна проза / Бойовики.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 61
Перейти на сторінку:
class="a">3 .

З весіллям треба було поспішати, позаяк молодята чекали на поповнення. Головне – відгуляти перед Великим постом, інакше потім буде видно живіт.

Мама, довідавшись, що буде мати внука, відразу пробачила всі образи й повернулася додому.

Без попередження, перед самим весіллям з’явився тато. Він і Мирослав навзаєм пережили легкий культурний шок, але це швидко минулося.

Усе само собою налагодилось.

У березні відгуляли весілля. Трохи курило снігом, але старі люде казали, що це молодятам на гарну дитину. Хех, приколісти.

Молодого прийняли до хати, і стало трохи тіснувато. А тут ще й у Нелі пузо округлилось. Поза тим, хтось терміново повинен був їхати до баби Віри в село. Обставини синхронно вказали на мене, і того ж дня, всією сім’єю, вирішили довірити бабцю на мою опіку. Діватись було нікуди. Спакував речі в наплічник, збігав на вокзал, дізнався, коли поїзд на Тернопіль.

Домашні за той час оцінили, як це, виявляється, зручно для кожного, і зазнали неабиякого полегшення. З радощів влаштували святкову вечерю – на харчах, що залишилися з весілля. Особливо тішилася Неля. Звечора я розпрощався зі всіма, а вдосвіта, нікого не будивши, почимчикував собі на потяг.

2

Баба мешкала не в самому Тернополі, а в селі Хоботне. Від міста це дванадцять кілометрів асфальтною дорогою (ходить автобус) або сім кілометрів через поле (пішки, що не так вже й багато). Хоботне лежало в кільці лісонасаджень, за кордонами якого – сотні гектар занедбаного колгоспного поля.

А за полями, ще далі – ліси. Над Хоботним небо глибоке й безкрає. Земля ситна і благодатна.

По дорозі в мені заграли веселі весняні мелодії. Так що з автобуса я висів у грайливому настрої. Все мені посміхалося, і все мені було у кайф. Ішов по селу, насвистував, поки не знайшов знайому з дитинства фіртку.

На час мого приїзду баба вже вийшла у півфінал. За свій вік баба добре попила крові і донькам, і зятям. Але це було колись – іще до старечих хворіб, до пенсії та слабості. Тепер на бабу дивилися чи то з іронією, чи з погано прихованим роздратуванням. Хоч ніщо на те прямо не вказувало, рідні достроково приписали бабі старечий маразм, мабуть керуючись принципом «око за око». Адже й на схилі літ бабиним улюбленим заняттям залишалося говорити людям «все, що вона думає». «Чекай-чекай, – сварилася баба Віра однаково, що тепер, що двадцять років тому. – Прийде твоя мама, я їй все скажу. Все, шо про неї думаю».

Ой, баба Віра багато кому встигла сказати «все, що думала». Тому доньки й ладні були надсилати з-за кордону гроші тому, хто згодиться слугувати бабі Вірі за няньку. Але ніхто із тих, що знали бабу, не погоджувався сидіти біля неї за жодні пфенінґи.

У хаті не було телефона. Я знав, що баба вже от-от помре, і з того секрету не робилося. В умовах ізоляції наше спілкування могло досягти неабиякої відвертості.

Найперше, про що я хотів спитати бабу, це коли вона збирається померти . Баба довго вивчала мене своїми безколірними, майже злиплими очками і закивала головою, ніби щось подібне якраз і передбачала. Скрипучим голосом сказала, що ніц іншого від моєї мами і не сподівалася. Крім як такого огірчення. Баба виглядала всцєклою і готовою атакувати.

Я запевнив, що я не огірчення, а навпаки, благословеніє Господнє, бо зі мною вона зможе по-справжньому розслабитись і поговорити на такі задушевні теми, про які не сміла б заїкнутися навіть перед панотцем Богданом. Баба знову зміряла мене поглядом і похитала підборіддям. На підборідді красувалася велика сіра бородавка. Баба сказала, що вона голодна, і щоб я марш ішов на кухню зварив їй зупки, протер виделкою і нагодував.

Що я і зробив. Знайшов рис, прополоскав і зварив на ньому гарний суп-клейок, спеціально для старого шлунку.

Баба зустріла суп і мене презирливим поглядом. Я сказав:

– Їжте, бабцю, поки ше не вмерли, бо хто зна, як там завтра буде.

І вона виїла все-все.

3

Так ми з нею і зажили.

Баба вставала з ліжка не більше ніж на дві години, ну і ще наразі до кльозету. Дріботіла все з тою ж паличкою, довжину якої я часто недооцінював у дитинстві. Баба мерзла, і одним із завдань мого догляду за нею було постійно кутати її в теплі хустини і кожухи. Зранку баба мала духовне життя: молилася, до самого обіду слухала Біблію в моєму озвученні. Віддавала перевагу радісному Новому Заповіту, здебільшого посланням апостола Павла. Святий апостол Павло був бабиним улюбленцем, і вона вкотре просила зачитати його послання до коринтян або ж до євреїв, задоволено при цьому рухаючи губами, ніби смакувала кожне слово.

Після обіду в неї починалося життя мирське – баба слухала прямі включення Верховної ради по радіо «Промінь», куняла чи просто лежала на ліжку, молячись. Телевізор шипів, але не показував – згоріла трубка.

Іноді баба бажала посидіти біля вікна – тоді я допомагав їй залізти у високе крісло.

Я ходив у місто за продуктами, варив нам їсти, а за хорошого настрою навіть витирав пилюку на креденсах. Баба якось прорекла: «Важка праця закабалює людину, а легка робить її благородною». Щодня я, з бабиної волі, підмітав подвір’я біля хати і відчував себе найблагороднішою істотою в цілому Хоботному. З-за фіранки визирало пергаментне обличчя бабці з дивовижно затвердлими рисами. Вона не помічала мене. Немигаючим жовтим поглядом дивилася на порожню вулицю і десь у поле, де хмарилось небо. Наша хата в селі була крайньою, далі кілька людських наділів і безкраї колгоспні лани.

Вечорами, при світлі каганця, ми з бабою вели задушевні розмови про речі суть такі екзистенційні, що нормальна людина від наших одкровень негайно б збожеволіла. Баба не божеволіла, позаяк мала твердий намір померти при ясному розумі і при нагоді сказати смерті все, що вона про неї думає.

4

В основному, балакали про смерть. Мені хотілося знати, як баба сприймає факт, що от-от помре. Перший час бабця всіляко переводила стрілки: розповідала про своїх дітей і все, що вона про них думає; про смерть мого діда, богоугодного професора Галушки, упокой Господь його душу, і все, що вона про нього думає; про політику і політиків (щодо цих речей у бабці думок було особливо багато); про те, як усі будуть за нею плакати, а ми, найрідніші, не будемо; про те, як за це нас бозя покарає, а сусіди

1 ... 11 12 13 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Намір!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Намір!"