Стівен Кінг - Під куполом

серйозне. Дюк не став більше чекати на дзвінок і вже було зібрався підвісити телефон назад до ременя, але тут той і озвався. Дзвонила Стейсі Моґґін.

— Стейсі? — Він знав, що нема потреби так кричати в цю чортову слухавку, Бренда сто разів йому про це нагадувала, але все одно не міг втриматися. — Що ти робиш у конторі в суботній…

— Я не на роботі. Я вдома. Дзвонив Пітер, сказав, щоб я зателефонувала вам, повідомила, що на сто дев'ятнадцятому трапилась пригода, і то серйозна. Він сказав… там літак зіштовхнувся з лісовозом… — у її голосі почувся сумнів. — Я не розумію, як таке могло трапитись, але…

Господи Ісусе. Літак. Хвилин п'ять тому чи трохи більше, коли він ще згрібав листя і співав разом з радіо «Великий Боже»[41]…

— Стейсі, а літак Чака Томпсона? Я бачив, як його новий «Пайпер» пролітав неподалік. Доволі низько.

— Шефе, я не знаю, я вам переказала все, що мені наказав Пітер.

Бренда, аж ніяк не тупиця, вже сиділа за кермом свого авто, щоб звільнити виїзд і темно-зелена машина шефа могла здати задом на вулицю. Радіоприймач вона поставила біля невеличкої купки вже згорнутого ним листя.

— Окей, Стейсі. На вашому кутку теж електрику вибило?

— Так, і дротовий телефонний зв'язок пропав. Я по мобільному. Щось, мабуть, погане трапилося, правда?

— Сподіваюся, ні. Ти можеш зараз посидіти в конторі, прикрити нас? Я певен, що там зараз нікогісінько й не замкнено.

— Я буду там за п'ять хвилин. Зв'язуйтесь зі мною через базову систему.

— Тоді Роджер[42].

Бренда пішки повернулася на під'їзну алею, і тут якраз увімкнулася й міська сирена, її виття здіймалося й спадало хвилями і від цього звуку, як це бувало завжди, у Дюка Перкінса стиснуло груди. Одначе він не забув обняти Бренду. Вона ніколи потім не забувала, що він знайшов на це хвильку.

— Нехай тебе це не хвилює, Бренні. Ця штука запрограмована так робити завжди, коли вимикається магістральна лінія електропостачання. За три хвилини вона замовкне. Чи за чотири. Забув, скільки точно.

— Я знаю, але все одно ненавиджу її. Той ідіот Енді Сендерс був увімкнув цю сирену одинадцятого вересня, ти пам'ятаєш? Ніби ті терористи-самогубці збиралися націлити наступний літак на нас.

Дюк кивнув. Енді Сендерс дійсно був ідіотом. На жаль, він був також і першим виборним, життєрадісним Мортимером Снердом[43] — маріонеткою на колінах у Великого Джима Ренні.

— Я мушу їхати, люба.

— Розумію, — вона пішла слідом за ним до машини. — А що там? Ти вже щось знаєш?

— Стейсі сказала, що на сто дев'ятнадцятому зіткнулися літак і вантажівка.

Бренда нерішуче посміхнулася.

— Це такий жарт, правда?

— Зовсім ні, якщо в літака щось трапилось з двигуном і пілот намагався аварійно приземлитися на шосе, — пояснив він.

Посмішка на обличчі Бренди зів'яла, а стиснута в кулак права рука упокоїлась у западині між її грудей, Дюк надто добре знав цей жест. Він протиснувся за кермо і, хоча начальницький «крузер» був ще доволі новим, шеф посовався, вмощуючи свій зад, бо вже встиг продавити зручні вм'ятини на сидінні. Дюк Перкінс не був легким на вагу.

— Якраз у твій вихідний! — схлипнула вона. — Це просто-таки ганьба! У той час, як ти вже міг бути на повноцінній пенсії![44]

— Від мене їм дістаються лише суботні недоїдки, — відповів він їй іронічно, іронія була робленою, день обіцяв бути довгим. — Я є такий, як є, Господи. Покладеш для мене в холодильник пару сендвічів, добре?

— Лише один. Ти й так уже занадто обважнів. Навіть доктор Гаскелл про це казав, а він ніколи нікому не дорікає.

— Ну, нехай, один так один…

Він смикнув важіль на задній хід… а потім перевів його назад на нейтралку.

Висунувся з вікна, і вона зрозуміла, що він бажає поцілунку. І вона його поцілувала, смачно, тимчасом як міська сирена краяла хрустке жовтневе повітря, вона припадала своїми вустами до його вуст, а він гладив їй збоку по шиї, і це було те, від чого її завжди брав дрож, те, що тепер він так рідко їй дарував.

І цей його дотик посеред сонячного дня вона теж запам'ятала назавжди.

Вона ще щось гукнула йому вслід, коли він викочувався на вулицю. Він не розчув до пуття, що саме. Подумав, що таки дійсно йому варто піти перевірити вуха. Хай вже припишуть слуховий апарат, якщо необхідно. Хоча, ймовірно, це стане саме тим приводом, що надасть можливість Рендолфу з Великим Джимом остаточно вигнати його геть під стару сраку.

Дюк натиснув на гальма й знов висунувся з вікна.

— Берегтися з моїм чим?

— Серцевим стимулятором! — буквально прокричала вона, сміючись.

Розстроїлася. Усе ще відчуваючи його ласкаву руку в себе на шиї, де шкіра була такою пружною й гладенькою — так їй здавалося — усього лише вчора. Ну, хай позавчора, коли вони замість «Радіо Ісуса» ще слухали «КейСі з Оркестром Сонячного Сяйва»[45].

— О, авжеж, як скажеш! — гукнув він їй у відповідь і поїхав геть. Наступного разу вона побачила його вже мертвим.

2

Біллі з Бандою ніякого подвійного вибуху не чули, бо перебували якраз на шосе 117 і лаялися. Сварка стартувала доволі просто, Банда зауважила, що день сьогодні гарний, а Біллі відреагував фразою про те, що йому болить голова і взагалі він не розуміє, навіщо їм пертися на ту суботню товкучку в Оксфорд-Хілл; все'дно там завжди одне й те саме замацане барахло.

Банда зазначила, що ніяка голова б у нього не боліла, якби він не вижлуктив учора ввечері дюжину пива.

Біллі спитав у неї, чи порахувала вона банки в контейнері для утилізаційного сміття (не мало значення, як він набирався, Біллі пив удома і завжди клав порожні бляшанки тільки до контейнера для сміття, яке підлягало переробці, — усім цим, разом зі своєю професією електрика, він пишався).

Вона підтвердила:

— Так, порахувала, можеш бути певним. А крім того…

Вони доїхали вже аж до крамниці Патела[46] в Касл Року, встигши просунутись від «Біллі, ти забагато п'єш» та «Занадто ти прискіплива, Бандо» до «Недарма мама була проти, щоб я виходила за тебе» та «Ну чому тобі завше треба бути такою курвою». За останніх пару років їх чотирирічного шлюбу весь цей набір викликів-відгуків було вже добряче заяложено, але цього ранку Біллі раптом відчув, що вже край. Він різко, не просигналивши, не скинувши швидкості, завернув на широку асфальтовану стоянку супермаркету і знову вискочив на шосе 117, навіть не поглянувши в люстерко