Джордж Мартін - Межовий лицар

«Дякую,» ввічливо відповіла вона хлопчику.

Данк додав, «І фігурки майстерно вирізані. Дракон, особливо. Страхітлива істота. Ви самі їх вирізали?»

Вона кивнула. «Мій дядько вирізає, а я розфарбовую.»

«Чи не могли б ви розфарбувати дещо для мене? Я заплачу.» Він стягнув щит зі свого плеча і розвернув його, щоб показати дівчині. «Мені потрібно щось зобразити тут замість чаші.»

Дівчина глянула на щит, а потім на нього.

«І щоб ви хотіли тут намалювати.»

Данк над цим ще не думав. Якщо не чаша старого, то що? В голові не було ніяких ідей. Данк дурна голова, недалекий, як дитина. «Я не… Я не зовсім впевнений.» Його вуха знову по-зрадницьки почервоніли. «Ви напевно думаєте, що я повний блазень.»

Вона посміхнулась. «Всі чоловіки блазні і всі чоловіки лицарі.»

«А які фарби у вас є?» спитав він, сподіваючись, що її відповідь наштовхне його на якусь ідею.

«Я можу змішувати фарби і отримати будь-який колір, який вам потрібний.»

Коричневий колір на щиті старого завжди здавався Данку занадто прісним. «Фон повинен бути кольору заходу сонця,» раптом вирішив він. Старий любив заходи сонця. «А от на фоні…»

«В’яз,» підказав Егг, «великий в’яз біля ставка з коричневим стовбуром та зеленими гілками.»

«Так,» погодився Данк. «Це підійде. В’яз… і падаюча зірка над ним. Зможете таке намалювати?»

Дівчина кивнула. «Давайте мені щит. Я розмалюю його сьогодні ввечері, а завтра ви зможете його забрати.»

Данк передав їй щит. «Я — сір Данкен Високий.»

«А я Тансіль.» «Тансіль Занадто Висока — так дразнили мене хлопці.»

«Ви не занадто висока,» бовкнув Данк. «Ви якраз підходите для…» Він зрозумів, що збирався сказати і густо почервонів.

«Для?» нахилила голову Тансіль.

«Ляльок,» нарешті кволо викрутився він.

10

Перший день турніру обіцяв бути яскравим та сонячним. Данк закупив торбину їжі, тож цього разу вони збирались поснідати гусячими яйцями, смаженим хлібом і беконом. Проте, коли їжа була готова, Данк відчув, що в нього повністю відсутній апетит. Хоча він і знав, що не буде змагатись сьогодні, Данк відчував себе так, неначе в животі у нього камінь. Право першого виклику належало визначним лицарям високого походження, високородним лордам та їхнім синам, переможцям попередніх турнірів.

Егг базікав весь сніданок, обговорюючи то одного учасника, то іншого та зважуючи їхні шанси. Він зовсім не жартував, коли заявив мені, що знає кожного відомого лицаря в Семи Королівствах, з гіркотою подумав Данк. Він відчував себе приниженим, так уважно прислуховуючись до слів худого сироти, але ця інформація могла стати йому у нагоді, доведись Данку виступити проти одного з тих лицарів.

Поле просто кишіло від людей, кожен з яких намагався проштовхнутись поближче, щоб все побачити. Данк вмів штовхатись не гірше за інших, і його розміри в цьому лише допомагали. Він проштовхнувся до підвищення десь за шість ярдів до огорожі. Коли Егг пожалівся, що йому нічого не видно, Данк посадив хлопця собі на плечі. По той бік поля трибуна була заповнена високородними лордами та леді, заможними міщанами і дюжиною лицарів, які вирішили не змагатись сьогодні. Він не побачив принца Мейкара, але помітив принца Бейлора поруч з лордом Ешфордом. Сонце грало на золотій застібці принца, яка утримувала його плащ, а тонка корона прикрашала його голову. Але в усьому іншому він був одягнутий значно скромніше, ніж більшість присутніх лордів. Правду кажучи, він не виглядав як Таргеріен через своє темне волосся. Останню думку Данк озвучив Еггу.

«Кажуть, що він вдався в свою матір,» нагадав йому хлопець. «Вона була дорнійською принцесою.»

П’ять захисників розбили свої намет на північному кінці поля з річкою позаду себе. Найменші два були помаранчевого кольору, а на щитах, що висіли на їх вході, було зображення білого сонця та шеврона. То були сини лорда Ешфорда — Ендроу та Роберт, брати прекрасної діви. Данк ніколи не чув нічого особливого про їх лицарську майстерність, а це означало, що скоріш за все вони будуть першими із захисників, які програють.

Поруч з помаранчевими стояло темно-зелене шатро, значно більше за розмірами. Золота троянда Хайгардена розвівалась над ним і точно така ж була зображена на великому зеленому щиті поруч зі входом. «Це Лео Тірелл, лорд Хайгардена,» пояснив Егг.

«Без тебе знаю,» роздратовано відповів Данк. «Старий та я були на службі у Хайгардена, коли тебе ще й на світі не було.» Він сам ледве пам’ятав ті часи, проте сір Арлан часто розповідав про Лео Довгого Шипа, як він інколи його називав. Незрівнянний турнірний боєць, попри сивину у волоссі. «Ото має бути лорд Лео. Поруч з шатром, стрункий чоловік з сірою бородою, в зелено-жовтих шатах.»

«Ага,» підтвердив Егг. «Я бачив його раз в Королівській Гавані. Це не та людина, з якою вам варто виходити на бій, сір.»

«Хлопче, я якось обійдусь без твоїх порад проти кого мені виходити на бій.»

Четверте шатро було зшите з червоних та білих шматків тканини у вигляді діамантів. Данк не знав чиї це кольори, проте всезнаючий Егг повідомив, що то лицар з Долини Аррінів на ім’я сір Хамфрі Хардінг. «Він виграв пішу сутичку в Дівочому Ставку минулого року і вибив з сідла сіра Доннела з Сутінкового Долу і лордів Арріна та Ройса.»

Останнє шатро було принца Валарра. З чорного шовку та червоними китицями на вершині, що нагадували язики полум’я. Щит був дзеркально чорний з яскравим триголовим драконом Таргеріенів на ньому. Один із лицарів Королівської гвардії стояв поруч, його блискуча біла броня різко контрастувала з чорною тканиною шатра. Дивлячись на гвардійця, Данк розмірковував, чи ризикне хоч хтось вдарити по щиту з драконом. Зрештою, Валарр був внуком короля і сином Бейлора Зламаного Списа.

Хвилювався він дарма. Коли сурми викликали претендентів, всі п’ятеро захисників діви отримали виклик на бій для її захисту. Данк чув захоплений шепіт серед натовпу, коли претенденти один за одним з’являлись на південному краю поля. Ім’я кожного з них по черзі гриміло з уст геральдів. Лицарі призупинились біля трибуни, відсалютувавши лорду Ешфорду, принцу Бейлору та прекрасній діві, після чого направились далі на північний край, щоб вибрати собі опонента. Сивий Лев з Кастерлі Рок вдарив щит лорда Тірелла, в той час як його син сір Тіболт Ланністер викликав старшого з синів лорда Ешфорда. Лорд Таллі з Ріверрана стукнув своїм списом по щиту сіра Хамфрі Хардінга, сір Абелар Хайтауер обрав Валарра,