Стефані Маєр - Друге життя Брі Таннер

Що далі ми бігли, то більше я хвилювалася. Бо мчали ми швидко, і слід був свіжий, а ми ніяк не могли знайти своїх. Ми вже пристойно віддалилися від узбережжя, здолали кілька найближчих гір, заглибилися на цілком незнайому територію. Так іще ніколи не було.

Всі будинки, де б ми не жили – в горах чи на поблизьких фермах, мали дещо спільне. Мертвих господарів, віддалене розташування – і ще одне. Всі вони були неподалік Сієтла. Вони крутилися навколо великого міста, як супутники на орбіті планети. Сієтл завжди був у центрі, завжди він був нашою мішенню.

А зараз ми злетіли з орбіти, і відчуття було дивне. Може, це нічого й не означало – сьогодні стільки всього сталося! Всі істини, які здавалися мені незаперечними, раптом перевернулися догори дриґом, і я була не в гуморі для нових потрясінь. Чому ми не обрали якогось звичного місця?

– Чого це вони забралися так далеко? Смішно! – муркнув Дієго, і в голосі його я вловила напругу.

– І страшно, – пробурчала я.

Він стиснув мою долоню.

– Круто. Клуб ніндзя впорається з будь-якими труднощами.

– Ти вже вигадав секретне ручкання?

– Зовсім скоро, – пообіцяв він.

А мене почала непокоїти якась думка. Я відчувала, що чогось недобачаю, – ось воно перед очима, а я ніяк не вхоплю. Щось очевидне…

Коли ми вже на шістдесят миль відійшли від своєї звичної території, то нарешті побачили будинок. Неможливо було не впізнати шуму, який долинав ізсередини. «Бум-бум-бум» ударних, саунд-трек відеогри, гарчання. Це точно наші.

Я вивільнила руку, і Дієго скоса зиркнув на мене.

– Гей, ми ж навіть не знайомі, – сказала я жартівливо. – Я з тобою ні разу не розмовляла – ми ж цілісінький день просиділи під водою! Може, ти який-небудь ніндзя чи вампір!

– Щира правда, незнайомко, – усміхнувся він, а тоді тихо та швидко додав: – Поводься так само, як учора. Завтра вночі підемо на полювання разом. Проведемо рекогносцировку на місцевості, спробуємо з’ясувати побільше про те, що тут відбувається.

– Оце вже схоже на план. Мовчання – золото. Раптом Дієго нахилився і поцілував мене – заледве діткнувся губами, але простісінько у вуста.

– Уперед, – сказав він і не озираючись попрямував по схилу гори до будинку, з якого долинав жахливий гамір. Дієго вже вжився в свою роль.

Досі під враженням, я рушила за ним – на крок позаду, згадавши, що зазвичай я тримаюся від усіх на віддалі.

Хатина (а то був великий дерев’яний зруб) примостилася в улоговині поміж сосон; на кілька миль навколо не було і знаку сусідів. У вікнах ніде не світилося, наче вдома нікого не було, проте хата аж гуркотіла від ударних, які линули з підвалу.

Дієго зайшов усередину перший, і я старалася триматися біля нього так само, як я трималася б у присутності Кевіна або Рауля – нерішуче, завжди на відстані. Дієго розшукав сходи і твердим кроком почав спускатися.

– Що, вже скучили, невдахи? – кинув він у темряву.

– Гей, дивіться, Дієго живий! – вигукнув Кевін, але в голосі його не було й краплі радості.

– Не дочекаєтесь, – відтяв Дієго в ту мить, коли я прослизала в підвал. Єдиним джерелом світла тут були екрани телевізорів, але для нас і цього було аж забагато. Я метнулася до Фреда (він окупував цілу канапу), радіючи, що в такій ситуації схвильованість моя повинна здатися цілком природною, адже притлумити знервованість я все одно не зможу. Щойно я присіла на канапу, Фред начебто послабив свою захисну оболонку. А може, я просто вже до нього звикла.

Оскільки була глупа ніч, приміщення було майже порожнє. Усі вурдалаки в підвалі мали такі самі очі, як у мене: яскраво-червоні, що красномовно свідчило: зараз вони ситі.

– Довелося помучитися, підчищаючи безлад за тобою, – кинув Дієго до Кевіна. – До залишків старої домівки я дістався майже на світанку. Довелося просидіти цілісінький день у печері, повній води.

– Наклепай на мене Райлі. Мені байдуже.

– Бачу, що дівчинка також жива, – почувся з темряви інший голос, і я здригнулася – це був Рауль. Яка розрада, що він не знає мого імені, але я страшенно перелякалася, що він мене взагалі зауважив.

– Так, вона від мене не відставала.

Я не бачила Дієго, але була певна, що з цими словами він стенув плечима.

– Який лицар! – фальшиво-піднесено вигукнув Рауль.

– За безчинство нам не дають додаткових очок.

Краще б Дієго не дратував Рауля! Я тільки й сподівалася, що незабаром повернеться Райлі. Лише Райлі вдавалося бодай трохи втихомирити Рауля.

Та Райлі, певно, шукає юних волоцюг, щоб відвести до неї. Чи що він іще там робить, коли він отак відсутній?

– Дивний ти хлоп, Дієго. Невже гадаєш, що Райлі так тебе любить, аж йому не байдуже, якщо я тебе вб’ю? Боюся, ти помиляєшся. Але хай там як, зараз він усе одно думає, що ти давно вже здох.

Усі заворушилися. Хтось, певно, хотів підтримати Рауля, хтось волів просто чимшвидше забратися з дороги. Сидячи у своєму сховку, я завагалася: знала, що не дозволю Дієго влізти в цю бійку самому-одному, проте не хотіла зрадити нашої з ним таємниці. Тому лишалося сподіватись, що Дієго досі виживав, бо має неймовірні бійцівські навички. А з мене тут користі буде мало. У підвалі троє з Раулевої банди, та й ще дехто може до них приєднатися, щоб вислужитися перед Раулем. Чи встигне повернутися Райлі, перш ніж нас спалять?

– Ти справді, – відповів Дієго цілком спокійно, – так боїшся вийти проти мене сам на сам? Як це мені знайомо!

– Думаєш, спрацює? – фиркнув Рауль. – Так тільки у кіношці буває. Чого це я маю виходити проти тебе сам на сам? Я ж не пику тобі натовкти збираюся – я хочу тебе прикінчити.

Я сповзла навпочіпки, готова до стрибка.

Тим часом Рауль не змовкав. Йому страшенно подобався власний голос.

– А щоб тобі прийшов гаплик, доведеться залучити всіх. А оці двійко подбають про єдиного свідка твого нещасливого порятунку. Про… як там її…

Тіло моє було як лід – наче витесане з цілої крижаної брили. Я силкувалася подолати заціпеніння, щоб мати змогу битися бодай якось. Звісно, навряд чи це допоможе…

І тут у мене з’явилося несподіване відчуття – на мене накотила така непереборна хвиля відрази, я аж не втрималася на ногах – грьопнулася на підлогу, хапаючи ротом повітря.

Як виявилося, і не я одна. З усіх куточків підвалу долинали звуки бридливих спазмів і гарчання.