Роберт Льюїс Стівенсон - Острів Скарбів

Postscriptum. Забув вам повідомити, що Блендлі, який, до речі, обіцяв послати нам на допомогу другий корабель, якщо ми не повернемося до серпня, знайшов для нас першокласного капітана. Цей капітан безцінний, але, на жаль, упертий, як віслюк. Довгань Джон Сільвер відшукав нам доладного штурмана на ім'я Ерроу. А я, Лівсі, роздобув боцмана, який уміє висвистувати сигнали на боцманській дудці. Бачите, на нашій хорошій „Іспаньйолі“ буде все, як на гідному військовому кораблі.

Забув ще написати, що Сільвер — заможна людина. Мені вдалося дізнатися, що він має поточний рахунок у банку, причому чималенький. Справами шинку на час його відсутності займатиметься дружина. Вона не належить до білої раси. І таким затятим холостякам, якими є ми з вами, не гріх запідозрити, що саме вона, а не поганий стан здоров'я, женуть його у відкрите море.

Дж. Т.

Р. Р. S. Дозвольте Гокінсові переночувати в матері.

Дж. Т.»

Можете уявити, як розхвилював мене цей лист. Я був просто у захваті. Усією душею я зневажав старого Тома Редрута за те, що він безперестанку бурчав і скавулів. Кожен із молодших єгерів із задоволенням поїхав би замість нього. Але сквайр хотів, аби поїхав Том Редрут, а бажання сквайра було законом для його слуг. Ніхто, крім старого Рекрута, не посмів би навіть виказати своє невдоволення.

Наступного ранку ми удвох пішки пішли до «Адмірала Бенбоу». Свою маму я застав здоровою і в гарному гуморі. Зі смертю капітана закінчились усі її неприємності. Сквайр за свій рахунок наказав відремонтувати наш дім: стіни і вивіска були наново пофарбовані. На додачу він нам подарував дещо з меблів, серед яких чудове крісло, щоб матері було зручно сидіти за стійкою. Допомагати їй повинен був найнятий сквайром хлопчина. До його обов'язків входило виконувати усе те, що раніше робив я.

І тільки тоді, коли я побачив чужого хлопця у нашому шинку, усвідомив, що покидаю рідний дім надовго. До цього моменту я думав лише про пригоди, які чекають на мене у майбутньому, а не про дім, який залишаю. Побачивши незграбного хлопчину на своєму місці, я розплакався. Тепер мені здається, що я засмикав його зауваженнями. Бідолаха ще не призвичаївся до нового місця, а я помічав усі його помилки і зловтішався з кожного його промаху.

Минула ніч, а вже після обіду ми з Редрутом вийшли на дорогу. Я попрощався з матір'ю, з бухтою, біля якої жив від самого народження, з дорогим серцю старим «Адміралом Бенбоу», хоча відтоді як його перефарбували, він уже не був для мене таким рідним, як раніше. Згадався і капітан, його прогулянки цим берегом, його трикутний капелюх, шрам від шаблі на щоці і мідна підзорна труба… Ми повернули за поворот, і мій дім залишився там.

Коли ми сіли у поштовий диліжанс біля «Готелю короля Георга», вже смеркало. Мене запхали між Редрутом і якимсь старим товстим паном. І хоча ніч була холодна, а їхали ми доволі швидко, я одразу заснув. Мені розповідали, що ми їхали то вгору, то вниз, але я спав, як немовля, і проспав усі станції. Аж перед ранком мене розбудив удар під бік. Я розплющив очі: ми стояли на одній із вулиць міста.

— Де це ми? — запитав я.

— У Брістолі, — відповів Том. — Вискакуй.

Містер Трілоні зупинився у заїзді біля самих доків, аби спостерігати за тим, як просувається робота на кораблі. Радість моя була безмежною, адже нам довелося йти туди набережною, повз велику кількість кораблів, найрізноманітніших за розмірами і оснащенням, із різних країн. На одному з них працювали і співали. На іншому матроси висіли високо над нашими головами на канатах, які знизу здавалися тонкими, як павутинки.

І хоча все життя я прожив на березі моря, тут воно вразило мене так, ніби я побачив його вперше. Незвичним для мене був запах солі впереміж із дьогтем. З цікавістю я розглядав різні фігури на носах заокеанських кораблів. Я пожирав очима старих моряків із сережками у вухах, із закрученими бакенбардами, із масними кісками, зі специфічною морською ходою перевальцем. Вони вешталися по берегу. Такого захоплення не викликали б у мене навіть королі чи архієпископи.

Я також виходжу в море! Я виходжу в море на кораблі — з боцманом, який грає на дудці, з матросами, які заплітають волосся в косички і співають пісень! Я вирушаю морем до невідомого острова шукати закопані в землі скарби!

Я упивався цими солодкими мріями аж поки ми не дійшли до великого заїзду, де нас зустрів Трілоні. Він був одягнений у синій мундир. Такий, які зазвичай носять морські офіцери. Він виходив назустріч нам, щиро всміхаючись. В око впадало, що сквайр дуже старався іти перевальцем, наслідуючи ходу моряків.

— Ось ви і приїхали! — радісно вигукнув він. — А доктор ще вчора ввечері прибув із Лондона. Чудово. Аж тепер уся команда у зборі.

— О, сер, — нетерпляче запитав я, — коли ж ми відпливаємо?

— Відпливаємо? — перепитав він. — Завтра.

Розділ 8

Під вивіскою «Підзорна Труба»

Коли я поснідав, сквайр дав мені записку для Джона Сільвера, якого я мав знайти в шинку «Підзорна Труба». Він пояснив, як туди дійти: іди по набережній, уважно розглядай усе довкола, аж поки не побачиш шинок, над дверима якого поряд із вивіскою висітиме мідна підзорна труба.

Я втішився, що маю нагоду ще раз полюбуватися кораблями та матросами, тож негайно пішов, куди сказав сквайр. Уранці в порту вирує життя. Важко пробираючись у натовпі, лавіруючи між людьми, тюками і фургонами, я нарешті знайшов той шинок.

Він був невеличкий, проте затишний: вивіска недавно пофарбована, на вікнах чепурні червоні фіранки, на підлозі чистий пісок. Увійти до шинку можна було з двох вулиць. Двоє вхідних дверей були відчинені навстіж. У просторій низькій кімнаті було досить світло, хоча дим стояв тут стовпом.

За столиками сиділи моряки. Вони дуже голосно говорили, через що я зупинився у дверях і не наважувався увійти.

З бічної кімнати вийшов мужчина. Я відразу впізнав у ньому Довганя Джона. Його ліва нога була відрізана аж по стегно. Під лівим плечем він тримав милицю і напрочуд спритно справлявся з нею, підскакуючи з кожним кроком, як це роблять птахи. Він був дуже високим і сильним чоловіком із широким, пласким і блідим обличчям. Видно було, що він мудрий. Здавалось, у нього є причини для веселощів. Посвистуючи, він гарцював між столиками, увесь час жартував та поплескував по плечу