Роджер Желязни - Знамення Долі

— Ось ці! — Вигукнув я.

Я витягнув Карти під плаща, розсипав їх віялом, наче фокусник, наблизився до нього, сунув йому їх в обличчя, дозволив як слід розглянути і прибрав раніше, ніж він зміг запідозрити, що Карти надають йому можливість втечі.

— Раніше я їх ніколи не бачив, — відповів він.

Кордон безупинної ерозії нашого острівця в морі хаосу продовжував наближатися до нас. Ми відсунулися ближче до центру.

— Це ти послав істоту, яка вбила Джулію?

Він енергійно захитав головою.

— Це не я. Я знав, що вона повинна померти, тому що він сказав, що її смерть приведе тебе до нього. Він мені ще сказав, що її вб'є звір з Петцаха… але я сам ніколи не бачив цього звіра і не причетний до його виклику.

— А навіщо йому було потрібно, щоб ти зі мною зустрівся? Навіщо ти переніс мене сюди?

Він дико зареготав.

— Навіщо? Звичайно ж, щоб убити тебе. Він сказав, що якщо я принесу твоє життя в жертву в цьому місці, то отримаю твою владу над магією. Він сказав, що ти Мерлін, син Пекла і Хаосу, і що я стану найвидатнішим магом з усіх, якщо зможу заколоти тебе.

Тепер наш світ мав у кращому випадку сотню футів в діаметрі, і ступінь його скорочення збільшувалася з кожною хвилиною.

— Чи так це? — Несподівано запитав він. — Отримав би я таку владу, якби зміг?

— Влада, як гроші, — відповів я. — Зазвичай добути її можна, якщо ти володієш в достатній мірі здібностями, і якщо це єдина річ, яку ти бажаєш в житті. Але чи здобув би ти її? Не думаю.

— Я говорю про сенс життя, ти ж розумієш?

Я похитав головою.

— Тільки дурень вірить, що у житті є єдиний сенс. Але досить! Опиши мені свого господаря.

— Я його ніколи не бачив.

— Як?

— Тобто я зустрічався з ним, але не знаю, як він виглядає насправді. Він завжди був одягнений в темний плащ з капюшоном і рукавички. Я навіть не знаю, якого кольору в нього шкіра.

— А як ви з ним зустрілися?

— Одного разу він виник прямо в моїй майстерні. Я обернувся, а він там вже стояв. Він запропонував мені знання і силу і сказав, що за службу йому він багато чого мене навчить.

— А звідки ти дізнався, що він це може?

— Він взяв мене з собою в подорож по світах.

— Зрозуміло.

Острів нашого існування звузився тепер до розмірів великої кімнати.

Голоси вихору ставали то насмішкуватими, то доброзичливими, то лякали, то засмучувалися, то злилися, оточуючі нас обривки видінь весь час змінювалися. Земля тряслася вже без зупинки, а світло залишався все таким же червоним, зловісним. Мені дуже хотілося вбити Мелмана прямо тут і зараз, але ж це не він занапастив Джулію…

— Твій хазяїн сказав тобі, чому він хотів убити мене? — Запитав я.

Він провів язиком по пересохлих губах і обернувся, зі страхом дивлячись на насування Хаосу.

— Він сказав, що ти його ворог. Але чому — він ніколи не пояснював. Він сказав, що все має статися сьогодні, що він хоче, щоб це трапилося сьогодні.

— Чому сьогодні?

Він коротко посміхнувся.

— Припускаю, тому, що сьогодні Вальпургієва ніч, — відповів він. — Хоча він нічого і ніколи про це не говорив.

— І це все? Він ніколи не згадував, звідки він? — Запитав я.

— Одного разу він згадував місце, зване осередком Чотирьох Світів, згадав так, немов це мало для нього дуже велике значення.

— І ти ніколи не запідозрив, що він просто використовує тебе?

Мелман посміхнувся.

— Звичайно я розумів, що він використовує мене. Ми всі так чи інакше кого-небудь використовуємо. Так уже влаштований світ. Але за це він платив знаннями та владою, яку давав мені. І мені здається, що його обіцянка ще може бути виконана.

Він раптово немов побачив щось за моїм плечем. Це, напевно, самий древній трюк у світі, але я все-таки обернувся.

Там нікого не було. Я негайно знову повернувся обличчям до нього.

У його руці блиснув чорний кинджал, який він, мабуть, ховав у рукаві. Він кинувся на мене, роблячи випад і в той же час бурмочучи нове заклинання.

Я відступив на крок і змахнув плащем. Він сяк-виплутався з складок, відскочив убік, розвернувся і знову кинувся на мене.

Тепер він, присівши, як видно, мав намір дістатися до мене знизу. Його губи продовжували ворушитись. Я спробував вдарити його ногою по руці, яка стискала кинджал, але він встиг її відвести. Тоді я піймав в'юнкий плащ за лівий край і обмотав тканиною руку.

Коли він завдав нового удару, я блокував випад і спіймав його за плече, стиснувши біцепс. Трохи присівши, я потягнув його вперед на себе, схопивши за ліве стегно правої рукою, потім випростався, піднявши його високо в повітря, і пожбурив геть.

Коли я по інерції розвернув корпус, то побачив раптом, що я наробив.

Повністю зосередивши свою увагу на супротивнику, я втратив з виду швидість стискання кордону все руйнуючого смерчу. Кордон Хаосу виявився набагато ближче, ніж я очікував, і у Мелмана залишилося часу лише на саме коротке із проклять, перш ніж смерть забрала його туди, де він вже ніколи не зможе когось проклинати.

Мені залишалося лише вилаятися наостанок. Напевно у Мелмана можна було б вивудити ще якісь додаткові відомості.

Я похитав головою, стоячи в центрі все ще триваючого скорочення острівця світу.

День ще не скінчився, а вже став днем моєї самої пам'ятної Вальпургієвої ночі.

4

Зворотний шлях був довгим. По дорозі я змінив костюм.

Вихід з мого лабіринту привів мене, як виявилося, на вузьку вуличку — Щілина між двома брудними цегляними стінами.

Все ще йшов дощ, і день наближався до вечора. На іншій стороні вулиці, на краю світлового озера, що відкидалося єдиною цілою вуличною лампою на стовпі, я побачив свою машину.

На секунду я з тугою подумав про сухий одяг в багажнику, потім попрямував знову до будинку з вивіскою «Склади Брута».

У вікні першого поверху горіло тьмяне світло, кидаючи слабкий відсвіт на вхідні двері, які без цього залишалися б зовсім неосвітленими. Я почав повільно підніматися по щаблях, абсолютно промоклий і помірно насторожений.

Двері квартири Мелмана були не замкнені, я повернув ручку і увійшов. Включивши світло, я замкнув їх за собою.

Швидко пройшовши по кімнатах, я переконався, що квартира покинута. Я переодягнувся, скориставшись платтяною шафою Мелмана. Його штани