Роджер Желязни - Рушниці Авалона

— Не можу я забути, чорт забирай! Тут справа нечиста!

— Про що ти говориш? — Запитав Ланс, і я зрозумів, що Ганелон нічого йому не розповів.

— Мій старий повелитель, мілорд Корвін, прислав з поштовою птицею записку, в якій сказано, що він йде. От я сиджу і гадаю, в чому тут справа.

— Корвін?! — Вигукнув Ланс, і я затамував подих. — Корвін з Амбера?

— Так. І ще з Авалона. — Забудь про його листа.

— Чому?

— Це людина без честі і совісті. Його обіцянки нічого не варті.

— Ти його знаєш?

— Я знаю про нього. Він правив землею Лорен задовго до того, як я з'явився на світло. Хіба ти не чув легенди про демона-повелителя? Корвін розорив країну, а потім, злякавшись повстання, зрікся корони і ганебно втік.

Це було неправдою!

Чи ні?

Амбер відкидає нескінченну кількість Відображень, і Авалон теж їх відкидав, завдяки моїй в ньому присутності. А значить, недосконалі Відображення Корвіна незграбно копіювали мої вчинки і спосіб життя в тих країнах, куди моя нога ніколи не ступала.

— Я ніколи не вірив легендам, — сказав Ганелон. — Невже Лореном правив той самий чоловік, якого я знав? Цікаво.

— Навряд чи, — втрутився я в розмову, щоб моє мовчання не викликало підозр. — Якщо з тих пір пройшло так багато часу, він або став старезним дідуганом, або помер.

— Корвін був чарівником, — зауважив Ланс.

— Той, кого я знав, поза всяким сумнівом, був чарівником. — Ганелон зітхнув. — Він вигнав мене зі свого королівства, а повернутися я не зміг. Немає такої дороги, яка вела б в Авалон.

— Тебе вигнали? — Запитав Ланс. Ти ніколи мені про це не розповідав. Як це сталося?

— Не твоє діло, — відрізав Ганелон, і Ланс замовк.

Я витягнув кисет і люльку — позавчора я нарешті обзавівся глиняною трубкою, — і Ланс наслідував мій приклад. Деякий час ми сиділи і мовчки курили.

— Як би там не було, він вчинив правильно, — пробурмотів Ганелон, порушивши тривалу паузу. — І давайте забудемо про Корвіна і його листа.

Забути ми, звісно, не забули. Але на цю тему більше не розмовляли.

Погода стояла чудова, і якби Чорний Круг не маячив перед нашими очима, можна було б грітися на сонечку і ні про що не думати. Раптово я відчув близькість до двох своїх супутників. Мені захотілося сказати їм щось дуже гарне, але в голову лізли якісь дурнуваті думки.

Ганелон вивів мене зі скрутного становища, заговоривши про справу.

— Ви продовжуєте наполягати, щоб ми напали першими? — Запитав він.

— Так, — відповів я. — Волію вести війну на чужій території.

— Біда в тому, що це дійсно чужа територія, — сказав він. — ми навіть не знаємо, якими силами розпоряджається супротивник всередині Круга.

— Якщо вб'ємо рогатого, опір буде зламано.

— Можливо. Але не обов'язково. Не знаю, як вам, а мені це не під силу. Хіба що пощастить. Рогатий занадто хитрий, а я вже не той, що був, хоча часто обманюю сам себе і кажу, що я такий же сильний і спритний, як і раніше. Чому я повинен за все відповідати? Бачить бог, я цього не хотів!

— Я знаю, — сказали ми з Лансом в один голос.

— А ти як вважаєш, Ланс? — Звернувся до нього Ганелон. — Прислухаємося до поради нашого друга? Нападемо першими?

Я вирішив, що він потисне плечима і промовчить, але Ланс відповів, не замислюючись:

— Так. У ту ніч, коли загинув король Утер, ми ледве не програли битву. І якщо вони як слід підготуються, другий раз нам не вдасться перемогти. Я це відчуваю. І вважаю, що нам треба як слід все розвідати і напасти.

— Добре, — сказав Ганелон. — Чесно кажучи, мені теж набридло чекати. Якщо тільки твоя думка не зміниться, коли ми повернемося додому, вважай, я згоден.

Ми вирушили на розвідку.

Весь день ми скакали на північ, не зупиняючись, потім сховалися в пагорбах і стали спостерігати за Кругом. Ми бачили богослужіння (як вони його розуміли), бойові навчання солдатів. Я нарахував приблизно чотири тисячі чоловік. У нас було дві тисячі п'ятсот. Крім хранителів Круга, в їх армії були різноманітні літаючі, стрибаючі і плазуючі тварюки, що видавали досить дивні звуки. На щастя, нерви у нас були міцними.

Особисто мені потрібно було тільки одне: зустрітися з їх предводителем хоча б на кілька хвилин. Від нашої зустрічі залежав результат битви. Але я не міг сказати цього своїм супутникам.

У тому, що Круг з'явився, була частка моєї провини. Я його створив, зробив можливим беззаконня, а отже, зобов'язаний був боротися з ним, поки вистачить сил.

Я боявся, що сил у мене не вистачить.

Засліплений люттю, жахом і болем, я припустився помилки, наслідки якої не могли не позначитися на всіх існуючих Відображеннях. Прокляття принца Амбера завжди збувається.

Ми спостерігали за Чорним Кругом всю ніч, а на світанку поскакали додому.

Рішення було прийнято: атакувати!

На зворотному шляху ніхто на нас не напав, і ми досить швидко дісталися до замку Ганелона, де зайнялися обговоренням подальших планів. Військо наше знаходилося в повній бойовій готовності, і ми вирішили виступити не пізніше ніж через два тижні.

Ми з Лорен лежали в ліжку, і я розповів їй все без утайки. Я відчував, що вона повинна знати правду про майбутню битву. Якщо б тільки вона погодилася, я в ту ж ніч повів би її на інше Відображення. Але Лорен не погодилася.

— Я залишуся з тобою, — сказала вона.

— Будь по-твоєму.

Я не сказав їй, що результат битви залежав від моєї зустрічі з рогатим, але у мене було відчуття, що вона це знає і беззастережно мені вірить. Я б на її місці остерігся, але в кінці кінців, віра — особиста справа кожного.

— Всяке може трапитися. — Я подивився їй в очі.

— Так, — погодилася Лорен, і я побачив, що вона все розуміє не гірше за мене.

Ми перестали розмовляти і зайнялися більш нагальними справами, а потім заснули.

Їй приснився сон.

На ранок вона сказала:

— Мені наснився сон.

— Який? — Запитав я.

— Я бачила битву, а потім тебе і рогатого. Ви билися не на життя, а на смерть.

— Хто переміг?

— Не знаю. Але поки ти спав, я дещо для тебе зробила. Сподіваюся, це зможе тобі допомогти.

— І абсолютно марно. Запевняю тебе, я можу сам про себе подбати.

— Потім мені приснилася моя власна смерть.

— Дозволь мені відвести тебе туди, де ти будеш у повній безпеці.

— Ні. Моє місце тут.

— Я не заявляю не тебе ніяких прав, — сказав я, — але можу