Чак Паланік - Чарівна ти

Д’Амброзія обманювала, коли казала, що він найвидатніший коханець, якого вона зустрічала? Французька краля, напевно, знала кращих чоловіків, більш пристрасних. Максвелл не був наполегливим. Він не спромігся ні на що більше, ніж спостерігати, слухати та нотувати в своєму маленькому блокноті. На вечірках на яхті жінки, з якими вона взагалі не була знайома, пильно до неї придивлялися. Худорляві, ніби олівчики, супермоделі глузували зі звичайних стегон Пенні. Недовірливо похитували головами з високими вилицями. Чоловіки скоса поглядали на неї. Вважали, що вона володіє якимось особливим еротичним хистом, щоб причарувати Максвелла. Їхні розпусні погляди видавали сцени, які вони собі уявляли: неприборканого содому та професійної феляції. Вони би померли від сміху, коли б Пенні зізналася, що найбагатший чоловік у світі возив її кататися на ковзанах до Берну та на кориду до Мадриду, але ніколи не вкладав у своє ліжко.

Пенні не була незайманою, коли познайомилася з Максвеллом. Вона займалася сексом з хлопцями в університеті. Кілька разів. Але лише з одним одночасно. І лише з хлопцями. І ніколи у задній прохід! Вона не була ані збоченкою, ані повією. Її приятелями були хлопці з братерства «Сігма Чі», які вдавали з себе джентльменів, відчиняючи для неї дверцята. Вони купували бутоньєрку з крижаних орхідей та тремтячими пальцями чіпляли їх на її сукню. З власного досвіду вона знала, що кожен вважав себе природженим танцівником і що він неперевершений у ліжку. Правда була в тім, що насправді більшість чоловіків знала лише одне танцювальне па — зазвичай пого, — а у ліжку вони нагадували мавпу з фільму про дику природу, яка пхає гілку у мурашник.

У неї були відносини, але оргазму — жодного разу. Жодного оргазму-оргазму, жодного оргазму, що обертає земну кулю, від якого стискаєш зуби, того оргазму, про який вона читала у «Космополітен».

Ні, коли Пенні закінчувала юридичний, вона не була незайманою, але й не поспішала вийти заміж.

***

У Парижі під час однієї з вечірок на верхівці Ейфелевої вежі Пенні випала нагода познайомитися з Алюет Д’Амброзією особисто. У їхньому постійному розпорядженні був надзвуковий літак, тому Париж, здавалося, знаходився не далі від центру Манхеттена. Максвелл міг кулею доставити її будь-куди в світі задля спокійної вечері, а потім повернути до опівночі в злиденну квартиру в Джексон Хайтс. Коли щовечора бачиш ті самі ображені хтиві обличчя міжнародної еліти на вечірках та кінопрем’єрах, світ здається ще меншим. Навіть на даху Ейфелевої вежі, коли під ногами мерехтить Париж, Пенні потягувала з келиха шампанське, соромлячись звертатися до інших відвідувачів та гостей.

Вечір був теплим, але Пенні відчувала прохолоду, оскільки сукня від Віри Вонг оголювала її спину. Хтось кудись покликав завжди уважного Максвелла, і Пенні ловила на собі неприязні погляди. Озирнулася — так, вона не помилилася. Ніби два лазери-близнюки, ці очі блищали з протилежного боку відкритої тераси. Вони належали кінозірці, володарці чотирьох «Оскарів». Цього року її знов номінували на нагороду Кіноакадемії, й за кілька тижнів вона мала всі шанси отримати п’ятий «Оскар». Саме цю жінку Пенні бачила на крихітних екранах безлічі телефонів. Зараз вона була самотня й вимальовувалася вдалині величезною вежею.

Зіткнення ставало неминучим. Кожен з присутніх радісно спостерігав, як наближається Алюет. Рухаючись по колу, вона вочевидь підходила до своєї здобичі. Кінозірка рухалася мов пантера в чорному шкіряному комбінезоні, який обіймав кожен вигин її тіла. Красиві ніздрі кінозірки тремтіли. Вишкірившись, вона вся кипіла.

Продавщиця з «Бонвіт Теллер» дотрималася обіцянки й познайомила Пенні з дизайнерами високої моди, які надавали їй дивовижне вбрання. Але порівняно з цією хижачкою-людожеркою, яка наближалася, вона почувалася голодранкою. Як завжди, їй кортіло втекти з поля бою. Якби ж тільки Максвелл повернувся! Монік вигадала б, як дати відсіч цій несамовитій амазонці. Дженніфер Лопес чи Пенелопа Крус уже набили б їй французьку пику. Усе, що спромоглася вигадати Пенні, — відвернутися та підготуватися до майбутнього удару.

— Сіре мишеня, — промовив голос. З сильним французьким акцентом, відомим із безлічі фільмів.

Гострі довгі нігті вп’ялися у плечі Пенні, повільно розвернули дівчину обличчям до співрозмовниці. Ці випещені риси обличчя зараз спотворювала ненависть.

— Жахаєшся, мишеня? — Алюет Д’Амброзія кивнула підборіддям. — Правильно, що жахаєшся. Ти у великій небезпеці.

Пенні лише міцніше стиснула келих з шампанським. Якщо далі буде поштовх, вона хлюпне солодким ігристим вином просто акторці у вічі. А потім кинеться геть як навіжена.

— Хай там як… — продовжувала погрожувати Алюет, розмахуючи наманікюреним пальчиком перед обличчям Пенні. — Не смій спати з Максом. Не можна займатися з Максвеллом сексом.

Натовп був явно розчарований, коли кінозірка повернулася й пішла геть. Люди розступалися перед нею. Усі продовжували мовчати, аж доки вона зайшла до ліфту й зникла.

Пенні зрозуміла, що Алюет несамовито ревнує. Ця французька діва продовжує кохати Максвелла. Пенні посміялася про себе. Вона, звичайна Пенні Гарриґан, викликає заздрощі у найспокусливішого секс-символу світу. Мить потому поряд із нею вже стояв Максвелл. Як завжди, він щось нотував у свій блокнот. Такий собі льотчик-лихач.

Пенні мовчала, тому він спитав:

— Усе гаразд?

Вона описала йому сцену, свідком якої він не став. Як до неї підійшла Алюет. Як акторка їй погрожувала.

На ввічливому обличчі Максвелла з’явився дивний вираз. Раніше Пенні ніколи такого не спостерігала: злість, поєднана з іншим відчуттям. Можливо, коханням. Теплий вітерець тріпав його біляве волосся.

Хай там як, вона не здатна протистояти. Чи то через фізичну привабливість, чи через бажання роздратувати Алюет, але Пенні не могла більше опиратися бажанню переспати з Максом. Вона взяла його за руку.

— Давай-но сьогодні не будемо повертатися. — Вона піднесла прохолодну долоню до своїх губ та поцілувала. Потім додала: — Давай залишимося тут на ніч, а до Нью-Йорку повернемося завтра вранці.

У ліжку Максвелл торкався її вправно, мов лікар. Він використовував пальці, наче кронциркуль, — лише для вимірювання. Як лікар або вчений, він торкався її кінчиками пальців, немов вимірював її кров’яний тиск. Нерідко він зупиняв пестощі, нахилявся до столика біля ліжка й щось нотував своїми таємничими, схожими на павутиння стенографічними позначками.

Того першого вечора в Парижі Пенні трохи напилася й опинилася оголеною в його ліжку, а він стояв навколішках між її розсунутими ногами.

На приліжковому столі поєднувалися дивні речі. Грановані кришталеві пляшечки, на кшталт парфумів, у кожній рідина яскравого кольору. Вони скидалися на масивні рубіни, топази, смарагди. Вони нагадали Пенні про величезний сапфір, який вона бачила на шиї в Алюет Д’Амброзії. Поміж цих