Чак Паланік - Чарівна ти

черевичків на підборах від Стелли Маккартні для наступного виходу Пенні в світ у якості Попелюшки.

Поки вона стояла у крамниці в черзі, щоб оплатити морозиво, намагалася не звертати уваги на заголовки жовтої преси, що впадали в око: «Попелюшку відправлено у відставку!» На наступній шпальті надруковане величезне фото, де вона купляє морозиво, під заголовком: «Покинута Попелюшка запихається їжею!» Щось сюрреалістичне. І ось вона знов купує вершкове морозиво з крихтою, дивлячись на своє фото, зроблене за день до цього, на якому купляє морозиво. Щоб іще погіршити ситуацію, на найсвіжіших фото вона вже виглядає гладкішою! Усі в крамниці впізнавали її, були готові поплескати по плечу, втішити. Касирка махнула їй, щоб не платила, зі словами:

— Безкоштовно, люба. — Стати об’єктом жалю в Нью-Йорку — місті, що не знає жалю, — ось так низько вона впала.

Ще кілька днів потому вона насилу застібнула штани. Забагато заспокійливої їжі. Тому вона була заскочена зненацька, коли Тед запросив її на обід у російську чайну. Там, сидячи в затишній кабінці в кутку, у розкішному інтер’єрі, він змусив її сміятися з його відчайдушних історій про студентські вилазки за дівочою білизною. Тед процитував своє резюме цілком, вочевидь, сумніваючись, як виглядає порівняно з її нещодавнім залицяльником-мільярдером. Тед вихвалявся тим, що був у Йєлі капітаном команди гребців. На доказ він вдягнув яскраву зелену фірмову футболку. Хоч яким він був нудним, Пенні досі була йому вдячна. Тедове гучномовство та балачки відволікали Пенні від нинішнього публічного приниження й відчаю, що майже розчавлювали її. Тед був досить привабним — набагато гарнішим, ніж білявий холостяк Макс, та ще існувала можливість, що якийсь приблудний фотожурналіст із «Пост» зробить їхній із Тедом знімок і надрукує його під заголовком: «Попелюшка завдає удар у відповідь!»

На свій подив, Пенні піймала себе на тому, що тримає Теда за руку, яка покоїться на білій полотняній скатертині. Вона лише воліла, щоб у спостерігачів склалося враження, що вони з Тедом милуються, але відбувалося щось дивовижне. Віброфони. Чари. Амулет. Їхні пальці міцно переплелися. Вона розмірковувала, чи встигне до банку, щоб дістатися свого депозитного сейфа до того, як відділення зачиниться.

Пенні не була святенницею. Не була манірницею, шкільною вчителькою-квочкою. Інтимну близькість поза шлюбом вона не вважала гріхом. Пенні просто ніколи не бачила потреби у повсякденному сексі. Під час курсового проекту з гендерних досліджень вона дізналася, що приблизно 30 відсотків жінок не можуть відчути оргазм, — схоже, вона з тих самих 30 відсотків. На щастя, у житті є інші задоволення. Сальса, наприклад. Морозиво. Фільми Тома Беренгера. У гонитві за недосяжним сексуальним задоволенням вона не бажала обзавестися герпесом, венеричними бородавками, вірусним гепатитом, ВІЛом та небажаною вагітністю.

Менше з тим, пальці Теда так приємно пахли. Вона помилялася щодо нього. Дуже помилялася. Цей амбітний молодий адвокат хотів її, а не Монік. Очі його казали набагато більше. Можливо, вона помилялася і щодо сексу. З належним хлопцем вона, мабуть, відчує це виверження, від якого прискорюється пульс.

— Пенні, — затинаючись, промовив він.

— Так, — вона ковтнула. Щоб заспокоїтися, вона удавано сором’язливо зупинила погляд на кошику з сирними паличками. Коли вона відважилася знов подивитися на хлопця, повторила: — Так, Теде.

Він стиснув пальці. «Пуголовок». Їхній звичайний обід перетворився на те, чим так і не стала казкова вечеря у «Ші Ромейн». На щось пристрасне… пекуче… обтяжене еротичними натяками.

Десь у глибині сумки Пенні задзвонив телефон. Звук захопив її зненацька.

— Пенні, — продовжував Тед, — я завжди…

Телефон знову задзвонив. Пенні намагалася ігнорувати дзвінок. Вона напружилася всім тілом.

Тед збирався з мужністю.

— Якщо ти більше не зустрічаєшся з… — Його губи викривилися, він нахилився ближче. Ще ближче. Вона відчувала в його подиху запах смачного м’яса по-французьки.

Пенні ухилилася від поцілунку. Неможливо було проігнорувати вхідний дзвінок.

— Пробач, — усміхнулася вона, дістаючи телефон.

Судячи з рінгтону, телефонував Макс.

Нечесно. Коли Пенні намагалася розповісти людям, що К. Лінус Максвелл більше ніж інтернет-вундеркінд. Набагато більше! Він керував міжнародною групою корпорацій, які очолювали світові комп’ютерні мережі, супутникові комунікації та банківську сферу. Вона серйозно описувала Монік, як на підприємствах Максвелла працює мільйон людей, а обслуговують вони ще сотні мільйонів. Кожного року лише його благодійні фонди вкладали мільярди доларів у кожну з десятка видатних справ: боротьбу з голодом, лікування хвороб, захист прав жінок. Як засвідчила президент Хінд, гендерна рівність — мрія, близька серцю Максвелла. Він заснував школи в Пакистані та Афганістані, щоб юні дівчата спромоглися боротися за ліпше майбутнє. Він фінансував політичні кампанії, які просували лідерів-жінок на найвищі посади в кожній країні.

А це, за словами Пенні, доводило, що, попри всю пихатість та альтруїзм, Максвелл не просто розумник-багатій.

Вона запевняла себе, що їй подобається бути з ним.

Але нав’язати цю думку було важко. Особливо собі.

У конторі Монік спитала:

— Дівчино з Омахи, а ти ковпачок вдягаєш? — Вона рвучко обернулася, прикрашені намистом коси затріскотіли. Не чекаючи відповіді, вона продовжувала: — Бо на твоєму місці я б витягнула його! Спалила! Спустила свій протизаплідний засіб в унітаз і дозволила цьому чоловіку зробити тобі дитину!

Це жодним чином не стосувалося Монік, але після місяця побачень Пенні у відносинах із Максвеллом так і не дійшла до ліжка. Пізно ввечері телефонували її батьки. Пенні підозрювала, що вони сподіваються спіймати її на гарячому з Максвеллом. Вона відповідала напівсонна:

— Котра година?

У слухавці на великій відстані її мати кричала:

— Як можливо його не кохати? Він такий багатий!

А батько додав:

— Удавай, що кохаєш його!

— Ми з татом не знайомі з Максвеллом, — продовжувала мати, — але вже вважаємо його членом родини.

Пенні кинула слухавку. Вимкнула телефон і знову лягла спати. Вона не бажала, щоб на неї тиснули. Вона надто багато разів бачила, як сестри з жіночого товариства йшли до вівтаря. І надто часто їхній шлюб перетворювався в зловісні обов’язкові «побачення». Наче довічне ув’язнення, де подружні візити — рідкісне явище. Багач він чи бідняк, вони з Максвеллом — дві людини, яким потрібна взаємна пристрасть, щоб прожити разом до кінця життя.

Їй не давав спокою той факт, що жоден із його відомих романів не тривав довше 136 днів. Це не могла бути випадковість. Вони всі тривали точнісінько 136 днів.

І сам Максвелл не примушував її до сексу. Він був таким відокремленим, таким чемним, але таким відстороненим, що Пенні дивувалася: невже Алюет